Рішення № 92158538, 12.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4588/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: не з`явився,

Від відповідача: не з`явився,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552; адреса: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, у якому позивачка просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;

стягнути з Прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552; адреса: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 30003,39 грн. (тридцять тисяч три грн. 39 коп.);

стягнути з Прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552; адреса: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 по день ухвалення судового рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/4588/20 о 10:51:19 год. розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.06.2020 року.

Підготовче засідання, призначене на 22.06.2020 року, відкладено за клопотанням позивачки на 17.08.2020 року.

22.06.2020 року за вх.№23820/20 від представника Прокуратури Одеської області надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 17.08.2020 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, призначено підготовче засідання на 07.09.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.09.2020 року.

За клопотанням позивачки судове засідання, призначене на 24.09.2020 року, було відкладено на 30.09.2020 року.

У судовому засіданні 30.09.2020 року замінено в порядку правонаступництва Прокуратуру Одеської області на Одеську обласну прокуратуру у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи.

У судове засідання 30.09.2020 року сторони не з`явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно. 30.09.2020 року за вх.№ЕП/15750/20 від позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі. 30.09.2020 року за вх.№40102/20 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, судом розглянуто справу за відсутності сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Прокуратури Одеської області №778к від 29.04.2020 р. позивачку з 30.04.2020р. звільнено з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести з позивачкою остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні, проте остаточний розрахунок у день звільнення проведено не було. Посилаючись, зокрема, на правові висновки, висловлені Верховним Судом, позивачка зазначила щодо наявності у неї права на отримання вихідної допомоги при звільненні та необхідність застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства. Однак, при проведенні розрахунку відповідачем не було виплачено вихідної допомоги при звільненні, передбаченої ст. 44 КЗпП України, що призвело до порушення її прав та законних інтересів. У зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при звільненні, на думку позивачки, відповідач не провів з нею повного розрахунку у день звільнення, що з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України зумовлює необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №23820/20 від 22.06.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що Законом України “Про прокуратуру” № 1697-VII від 14.10.2014 р. визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. З урахуванням внесених до ст. 40 КЗпП України змін згідно Закону Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” № 113-IX від 19.09.2019 р. особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Закон України “Про прокуратуру” є спеціальним та визначає статус прокурорів, проте виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст.51 цього Закону не передбачена. Враховуючи, що виплата вихідної допомоги у разі звільнення не передбачена законодавством, на думку відповідача, відсутні і підстави для стягнення на користь позивачки середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Наказом Прокуратури Одеської області № 778к від 29.04.2020р. ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” з 30.04.2020 р. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні (а.с.20).

Згідно даних розрахункового листа вихідна допомога позивачці не виплачувалась (а.с.21).

Позивачка, вважаючи, що при проведенні розрахунку їй незаконно не було виплачено вихідної допомоги при звільненні, звернулась до суду з цим позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, визначених, зокрема у п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 11.10.2018 р. у справі №806/829/17, від 24.10.2018 р. у справі №806/277/16.

Згідно зі ст. 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України “Про прокуратуру” № 1697-VII від 14.10.2014 р. (далі – Закон №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.)

Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і, на переконання суду, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону №1697-VII, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені ст. 51 Закону №1697-VII.

Згідно з п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 60 Закону №1697-VII врегульовано питання звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Так, згідно з вказаною статтею прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Як встановлено судом, позивачку звільнено з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII.

Умови виплати вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП, визначено статтею 44 КЗпП України.

Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 р., у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 р. на підставі п.1 пп.1 п.3 “Прикінцевих положень” Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р., а тому на час звільнення позивачки правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. були відсутні.

Крім того, на момент звільнення позивачки набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №187-ІХ від 19.09.2019 р. з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Враховуючи пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у даному випадку підлягають врахуванню положення Закону №1697-VII.

Суд зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статус позивачки як прокурора та особливості її звільнення визначаються спеціальним законом – Законом №1697-VII, який станом на день її звільнення підлягав застосуванню разом із спеціальним законом - Законом України від 19.09.2019 р. № 113-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, відповідач діяв правомірно, не виплативши їй вихідну допомогу.

Вирішуючи спір в цій частині, суд враховує правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 р. у справі № 820/1119/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також Верховним Судом у постанові від 05.12.2019 р. у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами КЗпП України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Судом встановлено, що підставою для звільнення з посади та з органів прокуратури є п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII. Тобто звільнення здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII, а тому посилання позивачки на тотожність підстав її звільнення з підставами, що визначені п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, судом розцінюються як помилкові.

Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені ст.44 КЗпП України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.

З викладеного слідує, що умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.

Разом з тим, суд відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03.10.2018р. у справі №817/280/16, від 28.02.2019р. у справі №817/860/16, від 05.09.2019р. у справі № 826/5593/16, від 30.01.2019р., справі №808/932/17 тощо, оскільки у правовідносинах, які досліджував Верховний Суд у зазначених справах, склалися обставини, що не є тотожними тим, з яких виник спір у даній справі.

Суд не бере до уваги посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі № 823/276/16, зазначені в обґрунтування правової позиції, з огляду на те, що Верховний Суд у зазначеній постанові надавав правову оцінку за іншими фактичними обставинами ніж у даній справі. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що в частині підстав звільнення позивача з посади, відповідачем було вказано на п. 1 ст. 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності прокуратури Одеської області щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення такої допомоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд звертає увагу, що наявність підстав для виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку позивач пов`язує з невиплатою при звільненні вихідної допомоги, що, на думку позивача, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП зумовлює необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними позовними вимогами, задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог (п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України).

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, враховуючи відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки вихідної допомоги при звільненні, позовні вимоги щодо стягнення з прокуратури Одеської області на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020р. по день ухвалення судового рішення не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, не стягується.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552; адреса: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 12.10.2020 року.

Суддя М.М. Аракелян