Рішення № 92158513, 12.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/547/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (65042, Одеська обл., місто Одеса, вул. 7-ма Пересипська, будинок 6; код ЄДРПОУ 40342996) про стягнення заробітної плати за час відпустки у сумі 16616,45 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якій позивач просить стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки у сумі 16616,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 531-В від 25.07.2019р. позивачу надано щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів у період з 05.08.2019р. по 04.09.2019р., проте протиправно не виплачено заробітну плату за час відпустки. Невиплату пояснено неможливістю обрахування середньої заробітної плати за період 01.02.2018р. по 24.07.2019р. та необхідністю набрання законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2019р. у справі № 420/5824/19. Позивач вважає, що не виплата заробітної плати за час відпустки призводить до порушення гарантованих ст.ст.43, 45 Конституції України прав на своєчасне одержання винагороди за працю та на оплачувану щорічну відпустку, а також є порушенням з боку відповідача приписів ст.ст. 74, 75, 97, 241-1, ч.3 ст. 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст.ст. 6, 21 Закону України «Про відпустки», ст.ст. 15, 24 Закону України «Про оплату праці».

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 17.02.2020р. (вх. №7071/20), від 10.09.2020р. (вх. № 36157/20) в якому в обґрунтування правової позиції зазначено щодо безпідставності здійсненого позивачем розрахунку заробітної плати за час відпустки у сумі 16616,45 грн. з посиланням на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., з урахуванням сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , розрахованих рішеннями Одеського окружного адміністративного суду у справах №№ 1540/4445/18, 420/5824/19, а також з посиланням на заробітну плату в сумі 7835,36 грн. за 6 днів липня 2019р. (з 24.07.2019р. по 31.07.2019р.), який йому в цій сумі не нараховувався. На думку відповідача, висновки Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/5824/19 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на час звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у даній справі рішення у справі № 420/5824/19 не набрало законної сили. З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., на виконання наказу №531-В від 25.07.2019 р. ОСОБА_1 нараховано 845,18 грн. відпускних. Відповідач вважає, що позивач безпідставно здійснив розрахунок виплат, беручи за основу виплати, здійснені на виконання судових рішень у справах №№ 1540/4445/18, 420/5824/19, оскільки вказані суми нараховано судом відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України як середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу, протягом якого працівник не працював не з своєї вини, проте отримав відповідну компенсацію. Згідно абз.4 п.3 вищевказаного Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Проте вказана норма не поширюється на середній заробіток для оплати часу вимушеного прогулу працівника, оскільки згідно пп. «е» п. 4 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Ухвалою від 28.01.2020р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено судове засідання по справі на 25.02.2020р.

Ухвалою суду від 25.02.2020р., яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 16.03.2020р.

Ухвалою суду від 16.03.2020р. зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 20.08.2020р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.08.2020р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 18.09.2020 р.

Ухвалою суду від 18.09.2020 р., яка занесена до протоколу засідання, оголошено перерву на 25.09.2020 р.

Ухвалою суду від 25.09.2020 р., яка занесена до протоколу засідання, підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.10.2020р.

До судового засідання 08.10.2020 р. усі учасники справи явку представників не забезпечили, про дату, час та місце проведення останнього повідомлені належним чином та завчасно.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

08.10.2020 р. (вх. № 41649/20) від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі, надав письмові пояснення до позову (вх. № 41648/20 від 08.10.2020р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. у справі № 1540/4445/18, яке набрало законної сили 24.04.2019р., зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №80-к від 14.03.2018 р. «Про зміну істотних умов служби»; стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 85483,26 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць 11781,88 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів (а.с. 6-17).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2019р. у справі № 420/5824/19, яке набрало законної сили 18.02.2020р., стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 01.12.2018 р. по 24.07.2019р. в розмірі 84615,32 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць 11781,88 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів (а.с. 18-23).

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 531-В від 25.07.2019р. «Про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 » відповідно до ст. 57 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 4, 9, 10, 12 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 , провідному спеціалісту сектору фітосанітарного контролю №2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Управління фітосанітарної безпеки, контролю у сфері насінництва та розсадництва Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області надано:

щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, з 05.08.2019р. по 04.09.2019р., з урахуванням одного святкового дня;

невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 18 календарних днів, за період роботи з 27.04.2018р. по 26.04.2019р.;

частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 12 календарних днів, за період роботи з 27.04.2019р. по 26.04.2020р. та

зазначено щодо виплати позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 24).

Позивач вважає, що відповідачем протиправно не виплачено йому заробітної плати за час щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів за період з 05.08.2019р. по 04.09.2019р., надаючи на підтвердження вказаних обставин копію розрахунково-платіжної відомості з грудня 2018 р. по жовтень 2019 р. (а.с. 25).

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписами ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

За приписами ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

За змістом ст. 115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 531-В від 25.07.2019р. ОСОБА_1 надано, зокрема, щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, з 05.08.2019р. по 04.09.2019р., з урахуванням одного святкового дня. Однак заробітна плата у повному обсязі за весь час щорічної відпустки не була виплачена не пізніше ніж за три дні до її початку.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно п.7 Порядку № 100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

З урахуванням наведених приписів обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки відповідач повинен був провадити, виходячи з виплат за останні перед наданням відпустки 12 місяців (липень 2018р. - липень 2019р.).

Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018р. у справі № 1540/4445/18, середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислено за липень 2018 року - 22 дні, серпень 2018 року - 7 днів, вересень 2018 року 15 днів, жовтень 2018 року - дні та листопад 2018 року - 22 дні. Всього 88 робочих дні, за які сумарний заробіток становить 47127,52 грн. (88 (кількість робочих днів) х 535,54 грн. (середньоденний заробіток)).

Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2019р. у справі № 420/5824/19 середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислено, враховуючи, що в грудні 2018 року 20 робочих днів; в січні 2018 року 21 робочий день, в лютому - 20, в березні - 20, в квітні - 21, в травні - 21, в червні - 18, в липні - 23. Всього 158 робочих днів, за які сумарний заробіток становить 84615,32 грн. (158 (кількість робочих днів) х 535,54 грн. (середньоденний заробіток)).

Окрім того, після виходу позивача на роботу 24.07.2019р., останнім відпрацьовано 6 днів, за які сумарний заробіток становить 7835,36 грн., що підтверджується копією розрахунково-платіжної відомості з грудня 2018р. по жовтень 2019р. (а.с. 25).

Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність підстав для врахування при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки періоду вимушеного прогулу, визначеного рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2019р. у справі № 420/5824/19, оскільки останнє є таким, що набрало законної сили.

За приписами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час щорічної відпустки, наданої згідно наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 531-В від 25.07.2019р.; зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час щорічної відпустки, наданої згідно наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 531-В від 25.07.2019р. з урахуванням висновків суду.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (65042, Одеська обл., місто Одеса, вул. 7-ма Пересипська, будинок 6; код ЄДРПОУ 40342996) про стягнення заробітної плати за час відпустки у сумі 16616,45 грн.,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за час щорічної відпустки, наданої згідно наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 531-В від 25.07.2019р.

Зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час щорічної відпустки, наданої згідно наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 531-В від 25.07.2019р. з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог, -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.