Рішення № 9215473, 19.04.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.10 Справа № 6/25пд

За позовом

Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції, м. Луганськ

до 1-го відповідача - Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, м. Луганськ

до 2-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “АСК МАРГО”, м. Луганськ

про визнання недійсним договору фінансового лізингу та зобовязання вчинити певні дії

Суддя Василенко Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Рябчун Д.С., дов. № 68 від 24.06.09;

від 1-го відповідача - ОСОБА_2, дов. №1201 від 16.12.09;

від 2-го відповідача - ОСОБА_2, дов. № 48 від 26.10.09;

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 09/08/07 від 10.08.07 та відповідно до ст. 216 ЦК зобовязати 2-го відповідача повернути 1-му відповідачу транспортні засоби.

1-й відповідач за відзивом на позовні заяву (здано до суду 22.03.10) проти позову заперечує та зазначає, що позивачем був наданий лист за яким надано згоду 1-му відповідачу про передачу в лізинг транспортних засобів 2-му відповідачу.

2-й відповідач письмовий відзив на позовну заяву не надав, але представник 2-го відповідача, який представляв інтереси обох відповідачів в судових засіданнях проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне.

Між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції (далі - Кредитор) /позивачем у справі/ та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (далі - Позичальником) /1-відповідачем у справі/ укладено кредитний договір № 109/11-19/39 від 14 грудня 2006 року (далі - Кредитний договір), згідно якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 216000,00 євро для придбання вантажних автомобілів з напівпричепами, зі сплатою 12,0 % річних, строком до 13.12.2011.

Відповідно до Статуту Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” (надалі - Банк), останній є правонаступником усіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”.

Позивач у позові зазначив, що у забезпечення виконання умов кредитного договору позивачем з 1-відповідачем укладено нотаріально посвідчені договори застави транспортних засобів, а саме:

- договір застави транспортного засобу від 14.12.06, зареєстрований в Реєстрі за № 6346, згідно якого в заставу Банку /позивача/ передано: вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_1; вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп марки REAU»модель JA», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3; - договір застави транспортного засобу від 26.12.06, зареєстрований в Реєстрі за № 6588, згідно якого в заставу Банку передано напівпричіп марки », модель 12-27», 2001 випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4.

Позивач вказує на те, що 10 серпня 2007 року між 1-м та 2-м відповідачами укладено договір фінансового лізингу № 09/08/07, згідно якого 1- відповідач передав 2- відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу вищевказані заставні транспортні засоби.

Але, пунктами 2.9 і 2.10 вказаних вище, договорів застави передбачено, що заставодавець (1-відповідач) не має права розпоряджатись заставним майном без згоди заставодержателя (позивача).

Позивач зазначив, що 1-відповідач при укладенні договору фінансового лізингу з 2-відповідачем не врахував положення ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, відповідні приписи договорів застави стосовно встановленого цими договорами обмеження в розпорядженні заставним майном.

Крім цього, позивач зазначив, що ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції (позивач) не надавало згоди заставодавцю (1-відповідачу) на передачу заставного майна в платне користування на умовах фінансового лізингу третім особам.

Позивач зазначає, що враховуючи положення ст. 216 ЦК України, просить суд в рамках даної позовної заяви зобов'язати ТОВ “АСК МАРГО” повернути предмети фінансового лізингу ОСОБА_3 за місцем їхнього попереднього зберігання, встановленого договорами застави транспортних засобів від 14.12.06 та 26.12.06 , а саме: м. Луганськ, вул. Московская, б. 1 кв. 291. Дана вимога не є самостійною, а застосовується як наслідок визнання недійсним договору фінансового лізингу від 10.08.07.

Відповідачі з позовними вимогами не погодилися.

Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як було вказано вище, 14.12.06 між позивачем та 1-м відповідачем було укладено кредитний договір № 109/11-19/39, на виконання умов якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в сумі 216000,00 євро для придбання вантажних автомобілів з напівпричепами, зі сплатою 12,0 % річних, строком до 13.12.2011 (арк. справи 9-11).

У забезпечення виконання умов кредитного договору позивачем з 1-відповідачем укладено нотаріально посвідчені договори застави транспортних засобів, а саме:

- договір застави транспортного засобу від 14.12.06, зареєстрований в Реєстрі за № 6346, згідно якого в заставу Банку /позивача/ передано: вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_1; вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп марки EAU»модель JA», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3; - договір застави транспортного засобу від 26.12.06, зареєстрований в Реєстрі за № 6588, згідно якого в заставу Банку передано напівпричіп марки », модель 12-27», 2001 випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4.

Зазначені обтяження були зареєстровані в Реєстрі про обтяження, зміну обтяження, відступлення прав на предмет обтяження, про що свідчить наданий позивачем витяг.

У позовні заяві позивачем невірно вказані реєстраційні номери договорів застави, але до позову надані саме необхідні договори застави транспортних засобів, у звязку з чим суд у рішенні зазначає вірні реєстраційні номери договорів застави, які підтверджені в томі числі і витягом з вказаного реєстру.

Разом з цим, із матеріалів справи вбачається та підтверджено сторонами, що між 1-м та другим відповідачем було укладено договір фінансового лізингу від 10.08.07, за умовами якого 1- відповідач передав 2-му відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу вищевказані заставні транспортні засоби (а.с.14-15).

Але, пунктами 2.9 і 2.10, договорів застави транспортного засобу від 14.12.2006 та від 26.12.06 відповідно, передбачено, що заставодавець (1-й відповідач) не має права розпоряджатись заставним майном без згоди заставодержателя (позивача).

Згідно ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

В даному випадку представником відповідачем в судових засіданнях було вказано, що спірне майно також знаходиться у власності 2-го відповідача, про що на його думку свідчать технічні паспорти на транспортні засоби.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, недодержання сторонами правочину вказаних положень є підставою для недійсності правочину.

Надана 1-м відповідачем довідка за від 16.01.07 (арк. справи 60) підписана заступником начальником Базового відділення ЛОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»не може свідчити про згоду позивача про передачу транспортних засобів в лізинг оскільки за текстом вказаної довідки зазначено, що банком надано згоду ОСОБА_3 про внесення в користування заставного майна, а саме транспортних засобів, що є предметом розгляду в даній справі. Далі зазначено, в статутний фонд ТОВ «АСК Марго», як учасник цього товариства без права на відчуження.

Тобто, наведене свідчить про те, що майно було надано саме в користування.

Як свідчать матеріали справи, зазначені транспортні засоби були внесені у статутний фонд ТОВ «АСК МАРГО» (арк. справи 20-21)

Виходячи з наведеного, вказана довідка оцінюється судом критично та не вважається згодою про передачу майна в лізинг.

Суд вважає, що 1-й відповідач при укладенні договору фінансового лізингу № 09/08/07 від 10.08.2007 з 2-м відповідачем не врахував положення ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, відповідні приписи договорів застави від 14.12.06 і 26.12.06 стосовно встановленого цими договорами обмеження в розпорядженні заставним майном.

Крім цього, позивачем надані пояснення відносно того, що ним не надавалась згода заставодавцю (1-відповідачу) на передачу заставного майна в платне користування на умовах фінансового лізингу третім особам.

Також слід зазначити, що 1-м відповідачем не надано до суду будь-яких доказів щодо звернення до позивача стосовно передачі заставного майна в платне користування на умовах фінансового лізингу третім особам.

За поясненнями представника відповідачів такі звернення не збереглися, але позивач заперечує проти факту звернення до нього з такими листами.

За таких обставин, договір фінансового лізингу № 09/08/07 від 10.08.2007, укладено між 1-м та 2-відповідачами, з недодержанням вимог, які встановлені ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, у момент його вчинення, що є підставою для недійсності правочину (ст. 215 ЦК України).

Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання правочину недійсним.

Абзацом другим ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі п.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсності. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи положення ст. 216 Цивільного кодексу України та враховуючи застосування наслідків недійсності правочину, а саме договору фінансового лізингу № 09/08/07 від 10.08.2007, суд вважає, за необхідне в рамках даної позовної заяви зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю “АСК МАРГО” (2-го відповідача) повернути предмети фінансового лізингу фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 (1-му відповідачу), а саме: вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний № НОМЕР_1; вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп марки EREAU»модель JA», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3; напівпричіп марки », модель 12-27», 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4.

Виходячи з наведеного, приймаючи до уваги матеріали справи та доводи сторін, суд вважає заперечення відповідачів необґрунтованими, у звязку з чим їх слід відхилити.

В той же час, позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачами, у звязку з чим, позов слід задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні 19.04.2010, за згодою представників сторін було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Разом з цим, на підставі положень ст. 8 Декрету України “Про державне мито»позивачу слід повернути з Державного бюджету України надмірно сплачене за платіжним дорученням № 25/2 від 12.01.2010 державне мито в сумі 85 грн. 00 коп.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по державному миту та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на 1-го відповідача, оскільки саме він є винною стороною при укладанні договору лізингу, так як саме ним були укладені договори про заставу транспортних засобів і саме він повинен був отримати відповідну згоду від банку.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 261 ЦК України, ст.ст. 22,33,34,35,43,44, 49, 75,82, 84, 85 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 09/08/07 від 10.08.07 укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю “АСК МАРГО” недійсним з моменту його укладання.

3. Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю “АСК МАРГО” повернути вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_1; вантажний автомобіль марки “МАN”, модель «26.410», рік випуску 2003, реєстраційний номер НОМЕР_2; напівпричіп марки »модель JA», 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3; напівпричіп марки OGELZANG», модель 12-27», 2001 випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 фізичній особі підприємцю ОСОБА_3, за адресою АДРЕСА_1.

4. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_5 на користь Публічного акціонерного товариства “Райфайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції, м. Луганськ, вул. Совєтская,61, код ЄДРПОУ 24197094, державне мито у сумі 85 грн.00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн.00 коп., видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству “Райфайзен Банк Аваль” в особі Луганської обласної дирекції, м. Луганськ, вул. Совєтская,61, код ЄДРПОУ 24197094 надміру сплачене державне мито в сумі 85 грн. 00 коп. за платіжним дорученням №25/2 від 12.01.2010, що знаходиться в матеріалах справи. Підставою для повернення державного мита є дане рішення, завірене гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 23.04.2010.

Суддя Т.А.Василенко

Помічник судді Т.В.Цибулько