Рішення № 92153676, 01.10.2020, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.10.2020 Справа №607/201/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Сливки Л.М.

за участі секретаря судового засідання – Хамелко О.Ю.,

позивача – ОСОБА_1 та його представника – ОСОБА_2 , представника відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області – Дзюбатого Арсена Віталійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред`явив до суду позов до відповідачів Головного управління національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 28 липня 2014 року він направив на адресу прокуратури міста Тернополя повідомлення про вчинене відносно нього кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 190 КК України, яке було отримане прокуратурою міста Тернополя 29 липня 2014 року. 01 серпня 2014 року прокурор м. Тернополя направив дане повідомлення у Тернопільський МВ УМВС України в Тернопільській області. Однак, відомості у ЄРДР не були внесені. У зв`язку із цим, він ( ОСОБА_1 ) звернувся у суд зі скаргою щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 вересня 2014 року його ( ОСОБА_1 ) скаргу було задоволено. Після цього, лише 27 жовтня 2014 року були внесені відомості в ЄРДР та кримінальному провадженню присвоєно номер 12014210010002813. 05 січня 2015 року він ( ОСОБА_1 ) був допитаний у якості потерпілого. Про подальші слідчі дії йому не було нічого відомо. 28 лютого 2015 року постановою слідчого Сицевича А.С.було закрито кримінальне провадження №12014210010002813. Вказана постанова слідчого була ним оскаржена до суду. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 травня 2015 року скаргу було задоволено, а постанову слідчого Сицевича від 28 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження №12014210010002813 було скасовано. У вказаній ухвалі слідчого судді зазначено, що у матеріалах справи відсутні дані, які підтверджують те, що слідчим вживались необхідні та достатні заходи щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. Ухвала про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, згідно супровідного повідомлення 02 червня 2015 року була направлена у СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області та отримана СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області 09 червня 2015 року. Після цього, впродовж чотирьох років йому ( ОСОБА_1 ) не було нічого відомо про рух кримінального провадження №12014210010002813, у якому він є потерпілим. З цих підстав, 29 серпня 2019 року він звернувся із скаргою у Тернопільський ВП ГУНП в Тернопільській області із вимогою надати йому інформацію про рух кримінального провадження. Ознайомившись із матеріалами кримінального провадження ним було виявлено, що після винесення ухвали слідчого судді від 15 травня 2015 року про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження матеріали кримінального провадження лежали без руху в архіві ГУНП в Тернопільській області. Таким чином, упродовж чотирьох років, з травня 2015 року по серпень 2019 року у кримінальному провадженні не вчинялись жодні дії, отже слідчими умисно не виконувалась ухвала слідчого судді про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12014210010002813. З цих підстав позивач вказує, що бездіяльність органу досудового розслідування, яка полягає у невиконанні ухвали слідчого судді про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12014210010002813 протягом чотирьох років, заподіяла йому ( ОСОБА_1 ) як потерпілому у даному кримінальному провадженні моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 100000 гривень. Посилаючись на наведені обставини просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

07 лютого 2020 року від відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області надійшов до суду відзив на позов, згідно із яким відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, покликаючись на те, що сам факт того, що ухвалами слідчих суддів були задоволені скарги позивача на дії органів досудового розслідування не свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди. Згідно постанови Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №522/23048/16-ц скасування слідчим суддею рішення слідчого про закриття кримінального провадження не є свідченням незаконності дій слідчого, та підставою для відшкодування моральної шкоди. Також вказують, що обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги не підпадають під жодну із наведених у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстав, які передбачають відшкодування державою шкоди незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Крім цього, на даний час кримінальне провадження не закрите та по ньому продовжується досудове розслідування. Разом із цим зазначають, що позивач вважає початком відліку строку заподіяння йому моральної шкоди 15 травня 2015 року, з моменту скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, проте Закон України «Про Національну поліцію» набрав чинності 07 листопада 2015 року, а ГУНП в Тернопільській області не є правонаступником УМВС України в Тернопільській області, тому ГУНП в Тернопільській області не може відповідати за дії співробітників УМВС України в Тернопільській області. Також вказують на те, що у матеріалах цивільної справи відсутні будь-які рішення суду чи інших уповноважених органів про визнання дій слідчого неправомірними, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження погіршення стану його здоров`я, що могло зумовити моральні страждання або доказів приниження честі, гідності та ділової репутації. За вказаних обставин просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач - Державної казначейської служби України відзиву на позовну заяву до суду не подавав.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якій вказує на безпідставність тверджень представника відповідача, які викладені у відзиві на позов. Зокрема зазначає, що у даному випадку ним не повинні надаватись докази на погіршення стану здоров`я або приниження честі та гідності, ділової репутації, оскільки шкода заподіяна йому бездіяльністю органу досудового розслідування та він пред`явив позов на підставі ч. 6 ст. 1176 ЦК України. Також, вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що ГУНП в Тернопільській області не може відповідати за дії співробітників УМВС України в Тернопільській області, оскільки бездіяльність слідчих продовжувалась і після вступу у законну силу Закон України «Про Національну поліцію», тобто після 07 листопада 2015 року. З цих підстав просив позов задовольнити у повному обсязі.

16 липня 2020 року судом закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду, про що постановлено ухвалу суду занесену до протоколу судового засідання.

Судом установлено:

26 липня 2014 року ОСОБА_1 направив у прокуратуру міста Тернополя повідомлення про вчинення службовими особами ПП «Продторг – Тернопіль» відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Як слідує із копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 29 липня 2014 року прокуратурою міста Тернополя отримано повідомлення ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно супровідного повідомлення від 01 серпня 2014 року за №1503-10 в.о. прокурора міста П. Хамула направлено у Тернопільський МВ УМВС України в Тернопільській області звернення ОСОБА_1 для вирішення питання про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами ПП «Продторг-Тернопіль та ФОП ОСОБА_3 передбаченого ст. 190 КК України до ЄРДР в порядку ст. ст. 214-216 КК України.

04 вересня 2014 року ОСОБА_1 подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області скаргу на бездіяльність Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 вересня 2014 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано слідчого Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, відповідального за внесення відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внести відомості про кримінальні правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 , яка прийнята і зареєстрована в ЖЄО №13279 від 06 серпня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

27 жовтня 2014 року до ЄРДР за №12014210010002813 внесено відомості про вчинення службовими особами ПП «Продторг-Тернопіль» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

В ході проведення слідчих дій ОСОБА_1 був допитаний слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області лейтенантом міліції ОСОБА_4 як потерпілий у кримінальному провадженні №12014210010002813, про що складено протокол допиту від 05 грудня 2015 року (а.с. 13).

28 лютого 2015 року слідчим СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області лейтенантом міліції Сицевич А.С. прийнято постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014210010002813 від 27 жовтня 2014 року, у зв`язку з відсутністю складу злочину в діях посадових осіб ПП «Торговий дім Тернопіль» та ПП «Продторг – Тернопіль».

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області зі скаргою на постанову слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області лейтенанта міліції Сицевич А.С. про закриття кримінального провадження від 28 лютого 2015 року.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 травня 2015 року задоволено скаргу ОСОБА_1 ; скасовано постанову слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області лейтенанта міліції Сицевич А.С. від 28 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014210010002813 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК Українита повернуто слідчому В Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області Сицевичу А.С. матеріали кримінального провадження за №12014210010002813 для проведення досудового розслідування.

29 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся у ГУПН у Тернопільській області із скаргою, у якій вимагав у триденний термін з моменту її отримання надати йому інформацію про рух кримінального провадження №12014210010002813 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України після постановлення ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 травня 2015 року про скасування постанови слідчого 28 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження.

Зі змісту вказаної ухвали слідує, що постанова слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області Сицевича А.С. від 28.02.2015 року про закриття кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014210010002813 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.190 КК України є необґрунтованою, винесена без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, та надання їм належної правової оцінки. Зокрема, у наданих слідчому судді матеріалах кримінального провадження №12014210010002813 від 28.02.2015 року відсутні дані які підтверджують те, що слідчим вживались необхідні та достатні заходи щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. Зокрема в ході досудового розслідування слідчим не допитано ряд свідків, зокрема директора та головного бухгалтера ПП «Торговий дім Тернопіль», посадових осіб та директора ПП «Продторг-Тернопіль», не досліджено фінансово-бухгалтерські документи ПП «Торговий дім Тернопіль» та ПП «Продторг-Тернопіль», договір оренди комунального майна за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ПП «Продторг-Тернопіль» та Тернопільською міською радою та не допитано посадових та службових осіб виконкому Тернопільської міської ради з приводу укладення та терміну дії даного договору, не досліджено правомірність укладення договору оренди вказаного майна, укладеного ПП «Торговий дім Тернопіль» із ОСОБА_1 .

Після подання зазначеної скарги, позивач ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами кримінального провадження №12014210010002813, де виявив, що після постановлення ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 травня 2015 року про скасування постанови слідчого 28 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження, жодні дії у вказаному кримінальному провадженні слідчими не вчинялися, оскільки справа перебувала у архіві у ГУПН у Тернопільській області.

Позивач ОСОБА_1 розцінює тривале невиконання ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 травня 2015 року, якою скасовано постанову слідчого від 28 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження №12014210010002813 та не вчинення слідчими жодних дій у період з 15 травня 2015 року по серпень 2019 року, як бездіяльність органу досудового розслідування, що завдала позивачу моральної шкоди, яка ним оцінена в розмірі 100000 гривень.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст.56 Конституції України.

Положеннями ст.ст.16, 23 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є невиконання слідчими СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області та у подальшому слідчими ГУНП в Тернопільській області ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 травня 2015 року щодо подальшого проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014210010002813. Зокрема, слідчими не вчинялися жодні дії у даному кримінальному провадженні з 15 травня 2015 року (після постановлення ухвали слідчого судді про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження) до серпня 2019 року (до моменту звернення позивача із скаргою у ГУНП в Тернопільській області).

Проте, у даному випадку, відносно позивача ОСОБА_1 не було вчинено незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, тому до даних спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Таким чином, суд критично сприймає твердження представника відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про те, що обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги не підпадають під жодну із наведених у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстав, які передбачають відшкодування державою шкоди незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, оскільки у даному випадку шкода відшкодовується на загальних підставах.

Також суд вважає неспроможними посилання представника відповідача постанови Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №522/23048/16-ц, зокрема в частині висновку про те, що скасування слідчим суддею рішення слідчого про закриття кримінального провадження не є свідченням незаконності дій слідчого, та підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки у даному випадку позивач вказує на заподіяння йому моральної шкоди внаслідок тривалого невчинення органом досудового розслідування жодних дій у кримінальному провадженні, у якому він є потерпілим.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стороною відповідача не заперечувався той факт, що після скасування постанови про закриття кримінального провадження згідно ухвали слідчого судді від 15 травня 2015 року у кримінальному провадженні №12014210010002813, у якому позивач ОСОБА_1 є потерпілим, не вчинялися жодні слідчі дії до моменту звернення позивача у ГУНП в Тернопільській області зі скаргою від 29 серпня 2019 року.

Таким чином, у зв`язку бездіяльністю органу досудового розслідування після скасування постанови про закриття кримінального провадження від 28 лютого 2015 року на підставі ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 15 травня 2015 року, яка тривала понад чотири роки, суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу такими діями моральної шкоди.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проаналізувавши обставини справи, суд приходить до висновку про те, позивачем доведено заподіяння йому моральної шкоди.

Щодо розміру компенсації моральної шкоди суд враховує наступне.

Згідно із частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тому при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодних доказів на доведення факту заподіяння йому моральних страждань у сумі 100 000 гривень, виходячи із загальних засад розумності, справедливості, враховуючи вік позивача, витрачання ним часу на відновлення порушених прав, суд, вважає, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди повинна становити 10 000 гривень.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути грошові кошти у сумі 10000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Дата складення повного судового рішення 12 жовтня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідачі: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, вул. Валова, 11, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 40108720.

Державна казначейська служба України, адреса місцезнаходження – вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.

Головуючий суддяЛ. М. Сливка