Рішення № 92150732, 30.09.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9983/15-ц

Провадження № 2/522/1583/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

30 вересня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Полегенького В.С.,

розглянувши у загальному позовному порядку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за Договором кредиту №2008/13-1-08/275 від 30.05.2008 року в розмірі 79514,40 доларів США в гривневому еквіваленту за курсом НБУ на день ухвалення рішення та стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (з 16.04.2010 року перейменований в ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/686-Ф03.7/110, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 53260,00 доларів США з графіком повернення кредиту, передбаченим п. 1.1 Договору та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за Договором до 01.02.2022 року зі сплатою 12,25 процентів річних.

Свої зобов`язання по Договору позивач виконав належним чином в повному обсязі, однак відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань та станом на 16.03.2015 року має заборгованість у розмірі 79514,40 доларів США.

09.06.2015 року суддею Приморського районного суду м. Одеси Нікітіною С.Й. відкрито провадження у справі.

21.03.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просила визнати недійсним кредитний договір № 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .

Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що 11.01.2006 року між ПП «Прогрес-Рієлт» та ОСОБА_1 було укладено договір інвестування № 3Б/ПР-3-82 з метою отримання ОСОБА_1 (інвестором) права на житло.

02.02.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/686-Ф03.7/110, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 53260,00 доларів США зі сплатою 12,25 процентів річних.

У зв`язку із цим 02.02.2007 року було укладено додаткову угоду до договору про інвестування №3Б/ПР-3-82.

Також, 02.02.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на незакінчену будівництвом квартиру, будівельний номер АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 посилається на те, що спірний Договір кредиту не містить всіх необхідних умов, які вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договорів споживчого кредитування, а саме: не містить визначення порядку зміни і припинення його дії; не містить детальний розпис загальної вартості кредиту та графік платежів. Також, п.2.6.1, 2.6.2, 2.6.3, 4.4, 4.5 встановлюють дискримінаційні для споживача умови, які надають Банку право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань, а п.2.6 Договору містить дискримінаційні умови зміни банком відсоткової ставки в односторонньому порядку.

Відтак, ОСОБА_1 , як споживачу відповідних послуг була надана недостовірна та неповна інформація, що мало наслідком підписання споживачем даного кредитного договору на умовах, які за умови надання такої інформації, могли б бути споживачем або змінені, або взагалі споживач відмовився б від підписання кредитного договору на таких умовах.

Крім того, ОСОБА_1 вказує на те, що вона була введена в оману не тільки щодо умов, а і щодо причин укладання спірного договору, оскільки між банком та ПП «Прогрес-Рієлт» існувала угода про спільну діяльність та взаємну рекламу послуг банку щодо отримання кредиту та послуг забудовника відповідно.

23.09.2016 року ухвалою суду задоволено заяву судді Нікітіної С.Й. про самовідвід.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2016 року справа надійшла в провадження судді Загороднюка В.І. та прийнята в провадження ухвалою від 04.10.2016 року.

01.03.2017 від ПАТ «Укрсоцбанк» надійшла заява про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 , яка вмотивована тим, що остання звернулась за захистом своїх прав в 2016 року оспорюючи умови договору від 2007 року, тобто майже через десять років.

06.04.2017 року від представника ОСОБА_1 до суду надійшли пояснення щодо строків позовної давності, за якими, ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав з боку банку лише в 2016 році після консультацій зі своїм представником – ОСОБА_2 , необхідність яких була викликана порушенням кримінального провадження, в якому ОСОБА_1 як інвестор визнана потерпілою.

Ухвалою суду від 01.03.2017 року витребувано з Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” (01033 м. Київ вул. Ковпака, 29) належним чином завірені наступні документи:

- виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 по кредитному договору № 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року в тому числі по видах нарахувань та зарахувань: „тіло кредиту, відсотки, щомісячна комісія за резервування, пеня, штраф;

- документи що підтверджують видачу коштів по кредитному договору № 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року ОСОБА_1 ;

- Положення „Про кредитування”, яке діяло на дату видачі кредиту та ймовірного збільшення його ліміту.

Ухвалою суду від 16.04.2018 року зобов`язано Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк” надати судовому експерту ТОВ «Інститут судових експертиз» Шевченко О.П. (м. Одеса, Адміральський пр-т., 33-а, оф.216) оригінали документів, які необхідні для проведення експертизи.

Ухвала в повній мірі виконані не були, про що експерт зазначив у своєму висновку судової експертизи по справі.

Ухвалою суду від 05.12.2017 року, з врахуванням положень ухвали суду від 16.04.2018 року, по справі призначено судово-економічну експертизу. Провадження у справі зупинено.

22.10.2018 року до суду надійшов висновок експерта судово-економічної експертизи №009/2/1-010 від 19.10.2018 року.

Ухвалою суду від 25.10.2018 року провадження у справі відновлене.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2019 року, справа надійшла в провадження судді Науменка А.В. та прийнята до загального позовного провадження ухвалою від 27.02.2019 року, з призначенням підготовчого засідання.

18.02.2019 року до суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про зміну підстав позовних вимог за зустрічною позовною заявою про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, відповідно до якої ОСОБА_1 , з врахуванням експертного висновку, посилається на те, що підстав для сплати ОСОБА_1 комісії банку не було; відсутній детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі); а також, обумовлена в договорі сума кредитних коштів позичальнику не видавалась.

03.04.2019 року до суду надійшли пояснення представника АТ «Укрсоцбанк» із заявою про застосування строків позовної давності, в яких представник зазначає, що банк мав законне право видавати кредити в іноземній валюті; ОСОБА_1 була ознайомлена із умовами договору про надання банківських послуг та тарифами банку, про що особисто розписалась; будь-яких доказів належного виконання своїх забов1язань по Договору ОСОБА_1 не надала.

Крім того, оскаржуваний кредитний договір було укладено 02.02.2007 року, а із зустрічним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.

Ухвалою суду 03.04.2019 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

06.02.2020 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності, згідно яких перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання зобов`язання з визначеним строком виконання, який в даному випадку встановлено до 01.02.2022 року.

10.07.2020 року від представника ОСОБА_3 надійшла заява про застосування строку позовної давності до вимог Банку, з тих підстав, що остання оплата ОСОБА_1 по кредиту проведена 17.09.2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 24.03.2015 року тобто з пропуском трирічного строку.

У зв`язку з реорганізацією АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», судом задоволено заяву представника АТ «Альфа-Банк та залучено до участі у справі правонаступника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) АТ «Укрсоцбанк» - акціонерне товариство «Альфа-Банк».

У судове засідання 29.09.2020 року з`явилась відповідач ОСОБА_1 , просила відмовити у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» та задовольнити її зустрічні позовні вимоги.

Від представника АТ «Альфа-Банк» надійшла заява про проведення судового засідання за його відсутності. Позовні вимоги представник позивача підтримав, просив задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , проаналізувавши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 11 січня 2006 року між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Прогрес-Риелт» був укладений договір №3Б/ПР-3-82 про інвестування, за умовами якого в порядку передбаченому цим договором підприємство – ПП «Прогрес-Риелт» зобов`язується передати у власність інвестора – ОСОБА_1 об`єкт інвестування, а інвестор зобов`язується прийняти об`єкт інвестування і сплатити за цього підприємству інвестиції. Термін проведення ремонтних робіт інвестором в новозбудованому майні – один рік з дати введення об`єкту будівництва в експлуатацію Орієнтований строк закінчення будівництва і здачі об`єкту будівництва в експлуатацію – третій квартал 2008 року. Розмір інвестиції становить 369964 гривні 26 копійок.

За цим договором об`єктом будівництва - багатофункціональний громадсько-житлово-готельний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (будинок №3 комплексу) на АДРЕСА_2 . Підприємство має право укладати договори щодо продажу (відчуженню) об`єкту інвестування відповідно договору №3Б-ПР-1 від 29.12.2005 року між підприємством та ТОВ «ПРОГРЕСБУД». Новозбудованим майном – квартира будівельний номер АДРЕСА_3 , розрахунковою площею 75,20 кв.м., розташована на 4 поверсі в секції А жилого будинку АДРЕСА_4 об`єкту будівництва. Новозбудоване майно є новозбудованим житлом, що буде використовуватись інвестором як місце проживання. Право власності інвестора на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.

02 лютого 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник – Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», пізніше Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та Акціонерне товариство «Альфа-Банк» на підставі рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, яким затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року) – (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір кредиту №2007/686-Ф03.7/110, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 53260 доларів США, зі сплатою 12,25 % процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з березня 2007 року по січень 2022 року щомісячно рівними частками по 296 доларів США; у лютому 2022 року - 276 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 01 лютого 2022 року. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: фінансування інвестування житла - квартири, будівельний номер АДРЕСА_1 , відповідно до договору про інвестування від 11 січня 2006 року №3Б/ПР-3-82, що укладені між позичальником та приватним підприємством «Прогрес-Риелт».

Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору, в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор укладає: в день укладення цього договору - з позичальником, іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 , що належить позичальнику на підставі договору, визначеного в п.1.2 цього договору, заставною вартістю 369964 гривні 26 копійок, договір підлягає нотаріальному посвідченню, а обтяження майнових прав на квартиру іпотекою - реєстрації в державному реєстрі іпотек у встановленому порядку.

Порядок отримання інвестором правовстановлюючих документів на житло після введення будинку в експлуатацію визначений Додатковою угодою від 02.02.2007 року до Договору №ЗБ/ПР-3-82 про інвестування від 11.01.2016 року, яка підписана трьома сторонами: ПП «Прогрес-Риелт», ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк».

Позивач посилається на те, що банк виконав належним чином в повному обсязі свої зобов`язання за кредитним договором, однак відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань та станом на 16.03.2015 року має заборгованість у розмірі 79514,40 доларів США.

Відповідач в свою чергу, посилається на те, що кредитний договір № 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 є недійсним так як його умови порушують законодавством про захист прав споживачів для договорів споживчого кредитування, а кредитних коштів в іноземній валюті готівкою вона не отримувала, в зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з рахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 3 ст. 42 Конституції України передбачає що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Саме для реалізації зазначеної норми Конституції законодавець й прийняв Закон України «Про захист прав споживачів» в якому детально виписав порядок взаємовідносин суб`єкта господарювання із споживачем.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Як роз`яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Так, ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Пунктом 2.1 Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, встановлені аналогічні вимоги якими передбачено, що банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом; вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, в включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Згідно п. 2.2., 2.3, 2.5 Постанови Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов`язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо); Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією; Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Пунктом 3.1 Постанови визначено, що банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Пунктом дев`ятим зазначеної статті визначено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

За положеннями ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Конституційний Суд України в рішенні від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 по справі № 1-26/201 зазначив, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві.

Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Суд не погоджується із доводом відповідача про те, що волевиявлення ОСОБА_1 при підписанні кредитного договору в існуючій редакції було вільним і відповідало її внутрішній волі.

Договір — це насамперед угода рівноправних осіб, які мають майнову самостійність.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз — волевиявлення. Наявність договору свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти договір і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

Індивідуальна воля, складова основа свободи договорів, відносна. Людина живе в суспільстві й повинна дотримуватися законів цього суспільства. Свобода одного не повинна порушувати свободу іншого.

Свобода договору не є безмежною: вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості.

Головним правовим засобом обмеження договірної свободи є імперативні норми, які діють навіть проти волі сторін, отже, виключають їх автономію у вирішенні того чи іншого питання.

Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для договору, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання укласти угоду відсутні. Такий договір не може охоронятися законом. При цьому розходження між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у випадках, коли договір укладається під впливом оману.

При укладенні правочину під впливом обману формування волі споживача відбувається не вільно, а внаслідок недобросовісних дій інших осіб, що полягали у здійсненні впливу на формування волі споживача шляхом повідомлення йому таких відомостей, які спонукають споживача до укладення договору.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину.

Це дозволяє зробити висновок, що під обманом слід розуміти таку поведінку, за допомогою якої одна особа викликає в іншої неправильне уявлення (вводить в оману) свідомо щодо обставин, які мають істотне значення з метою вчинення правочину. Тобто, обман - це дія на процес формування волі особи.

При цьому, обманні дії можуть вчинятися в активній формі або ж полягати у бездіяльності (умисне замовчування про факти, які можуть перешкодити вчиненню правочину).

І хоча, воля на вчинення такого правочину під впливом омани може відповідати зовнішньому волевиявленню позичальника, проте формується тут невільно під впливом відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. А це є ознакою обману, який як процес спрямований на паралізацію волі майбутнього контрагента, і як результат, проявляється у настанні правових наслідків, які за звичайних умов не могли б настати. Між обманом і вчиненням правочину існує причинний зв`язок, тобто обман має бути таким, що без нього правочин не був би вчинений.

Таким чином, аналіз змісту вище наведеного дозволяє суду дійти висновку, що умисне замовчування кредитором про факти, які мають істотне значення для споживача, суттєво впливають на його волевиявлення та можуть перешкодити вчиненню правочину, які є ознаками омани під впливом якої волевиявлення споживача є не вільним і не відповідає його внутрішній волі.

За таких обставин відповідач по зустрічному позову мав би довести, що його обов`язки, передбачені діючим на той час законодавством перед укладенням договору по відношенню до ОСОБА_1 були виконані в повному обсязі, що надана ОСОБА_1 інформація була повною та достовірною, що у ОСОБА_1 було право та можливість вибору різних умов кредитування, що в комплексі було б підтвердженням дійсного волевиявлення ОСОБА_1 та її волі у підписанні кредитного договору саме в такій редакції.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що банк не виконав вимог Закону України “Про захист прав споживачів” та Постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", а саме приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у кредитному договорі спотворені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку мав би сплатити позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Так, зі змісту умов договору кредиту №2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року вбачається, що згідно п.п. 1.1.1., 1.1.2. п. 1.1. ст. 1 «Предмет договору» кредитного договору, Кредитор надає

Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості.

платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 53260,00 доларів США, зі

сплатою 12,25% річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з

березня 2007 року по січень 2022 року щомісячно рівними частками по 296 доларів США; у лютому 2022 року - 276 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту

01 лютого 2022 року, надалі за текстом - «Кредит», на умовах, визначених цим Договором.

При цьому, згідно п. 2.1. ст.2 «Порядок надання кредиту та сплати процентів» кредитного договору, надання кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальнику Кредита в іноземній валюті

(долари США) з позичкового рахунку № НОМЕР_1 шляхом конвертації через касу Банку

для подальшого перерахування Позичальником на цілі, визначені п. 1.2 цього Договору, тобто фінансування інвестування житла - квартири, будівельний номер АДРЕСА_1 , відповідно до договору про інвестування від 11 січня 2006 року №3Б/ПР-3-82, що укладені між позичальником та приватним підприємством «Прогрес-Риелт».

Згідно п.4. глави 3 розділу 3 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої

Постановою Правління НБУ від 14.08.2003 року №337, видача готівки іноземної валюти

здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо; за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам.

Згідно п.п. 7.1.2. ст. 7 розділу 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-ІІІ, ст. 1.8. Постанови Правління НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12.11.2003 № 492, поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті готівкою через каси банку без відкриття позичальнику поточного рахунку та попереднього зарахування кредитних грошових коштів в іноземній валюті на цей поточний рахунок, не відповідає вимогам Національного банку України, зокрема вимогам Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ від 14.08.2003 №337 та Постанови Правління НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» від 12.11.2003 № 492.

Крім того, відповідно до п.2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України від 30.12.1998 №566 (далі — Положення НБУ №566) підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно п. 2.1.2 Положення НБУ №566, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідач по зустрічному позову стверджує, що документом первинного бухгалтерського обліку, який підтверджує видачу ОСОБА_1 коштів, передбачених п.1.1. кредитного договору № 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року, є заява на видачу готівки №1 від 05.02.2007 року на (а.с. 13 том.1; а.с. 84 том 3; а.с. 91 том 3), однак це суперечить зібраним у справі іншим матеріалам і доказам.

Так, в п.3.1.1. ст. 3 «Права та обов`язки сторін» кредитного договору 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року, кредитор зобов`язаний протягом одного робочого дня від дати набрання чинності договором, визначеним п.п. 1.3.1. та 1.3.3. цього договору, і за умови виконання позичальником своїх обов`язків, передбачених в п.п. 3.3.1., 3.3.15. цього договору, відкрити позичальнику у відділенні «Новий ринок» Одеської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» позичковий рахунок № НОМЕР_1 і видати позичальнику готівкові кошти в сумі кредиту в порядку, визначеному цим договором, і в такі строки: у разі надання позичальником заяви на одержання готівки протягом операційного часу кредитора - в день її надання; у разі надання позичальником заяви на одержання готівки після закінчення операційного часу кредитора - не пізніше наступного робочого дня.

Кредитний договір було укладено 02 лютого 2007 року, а в п.1.3 Договору вказано, що кредит видано в сумі 53260,00 доларів США.

В матеріалах справи є платіжне доручення № 1 від 02 лютого 2007 року про перерахування з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 на розрахунковий рахунок ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ» № НОМЕР_3 - 369964,26 гривень, з призначенням платежу : 100% вартості квартири зг. Договору про інвестування № ЗБ/ПР-З-82 від 11.01.2006 року, в т.р. ПДВ-61660,71 гривень, дог.кр. № 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року - (а.с. 27 том 3), оригінал якого було оглянуто судом в судовому засіданні 15.07.2020 року).

Відповідно, цей документ підтверджує виконання п.3.1.1. кредитного договору № 2007/686- Ф03.7/110 від 02.02.2007 року, але в гривнях.

Також, в п.п. 2.2., 2.3. ст.2 кредитного договору, моментом (днем) надання кредиту вважається день оплати з позичкового рахунку Позичальника розрахункових документів Позичальника в сумі кредиту. Моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору.

Тобто, заява на видачу готівки №1 від 05.02.2007 року не може вважатись належним доказом по справі, оскільки дата видачі кредиту відбулась саме 02.02.2007 року як і перерахування коштів ПП «Прогрес-Риелт», що є підтвердженням виконання банком цілей кредитування, але не в доларах США, а в гривнях, і не 05.02.2007 року, а 02.02.2007 року.

Крім того, згідно заяви на видачу готівки №1, видача проводиться з рахунку Позичальника № НОМЕР_1 , що згідно планів рахунку НБУ не є валютним рахунком Позичальника, а є транзитним позабалансовим рахунком Банку, про що в своєму Висновку № 009/2/1-010 від 19.10.2018 року вказує судовий експерт, разом з тим, саме цей транзитний рахунок вказаний в пункті 2.1 кредитного договору.

Крім того, відповідно до ч.6 ст. 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Матеріали справи містять три копії заяви на видачу готівки №1 від 05.02.2007 року (а.с. 13 том.1; а.с. 84 том 3; а.с. 91 том 3), які очевидно відрізняються одна від одної з огляду на характер та форму підписів відповідних осіб в цих заявах, більше того, Заява на аркуші справи 84 том 3 взагалі не містить підпису ОСОБА_1 як отримувача готівки, тоді як дві інші Заяви містять підпис отримувача.

З огляду на ці факти у суду вказаний доказ викликав сумнів, однак оригінал Заяви на видачу готівки №1 від 05.02.2007 року на вимогу суду банком надано не було, в зв`язку з чим такий доказ отримання ОСОБА_1 готівки в іноземній валюті на виконання умов кредитного договору не береться судом до уваги.

Не має підтвердження обмінної операції (конвертації) в касі Банку на виконання умов Договору.

Такий висновок суду щодо відсутності підтвердження отримання Позичальником ОСОБА_1 валютних коштів в доларах США підтверджується і висновком судового експерта №009/2/1-010 від 19.10.2018 року від 19 жовтня 2018 року, в якому сказано, що «В межах наданих на дослідження матеріалів справи не надається за можливе підтвердити або спростувати документально первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку видачу 02.02.2007 року кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 53260,00 доларів США за Договором кредиту №2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року готівкою через касу Банку без відкриття Позичальнику поточного рахунку.

Крім того, на переконання суду, опосередкованим доказом кредитування в гривнях, а не в доларах США є положення Генерального договору про співробітництво № 660/566-1-13 у від 16.12.2006 року, який було укладено між АТ «Укрсоцбанк» (банк) та ТОВ «Прогрес-риелт» (забудовник) щодо домовленості про співпрацю на умовах та в порядку визначеному Договором за Схемою, що викладена в Додатку 1 (а.с. 86-88 том 1).

В пункті 2.23 Генерального договору - передбачена реклама Банком Забудовника, а в п. 2.24 - реклама Забудовником Банка.

При цьому, згідно п. 3.2. Додатку № 1 до Ген. Договору, інвестор перераховує Забудовнику суму авансового платежу, визначену Інвестиційним договором, шляхом внеску грошових коштів в касу Забудовника або шляхом перерахування коштів із свого поточного або карткового рахунку.

В пункті 3.3 - вказано, що ця операція має проводитись за два дні.

В п. 4.1 вказано, що Банк з позичкового рахунку Інвестора перераховує кредитні кошти, які складають суму залишку платежу, відповідно до інвестиційного договору (але не більше ніж два робочих дні з дати кредитного договору.)

Отже, на переконання суду, 02.02.2007 року було виконано саме цей пункт Генерального договору платіжним дорученням № 1 від 02 лютого 2007 року, яким перерахована сума у гривні.

Також, в матеріалах справи є квитанція №2 від 02.02.2007 року про оплату комісії в сумі 2662,73 грн. комісії за видачу кредиту № 2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року, на виконання п.3.3.15. кредитного договору, в день укладення цього договору сплатити Кредитору комісію за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку в розмірі 0,99% від суми Кредиту по курсу НБУ шляхом внесення коштів готівкою в касу Кредитора або шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_4 у відділенні «Новий ринок» Одеської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 328016, що теж опосередковано підтверджує видачу кредиту саме 02.02.2007 року, а не 05.02.2007 року.

Крім того, згідно з Висновку експерта № 009/2/1-010 від 19.10.2018 року вказано, що в межах наданих на дослідження матеріалів справи та додатково наданих документів встановити, підтвердити або спростувати документально розмір суми боргу за тілом кредиту, відсотками, пенею за договором про надання кредитних послуг № 2007/686-Ф03.7/110, який укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , не надається за можливе, оскільки первинні меморіальні та касові документи банку та позичальника, регістри аналітичного бухгалтерського обліку банку на дослідження надані не в повному обсязі.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього кодексу.

Оцінюючи вказані висновки експертиз суд аналізує їх як кожен окремо, так і в системному зв`язку разом з іншими доказами по справі.

ОСОБА_1 погоджується, що 02.02.2007 року банк з кредитних коштів перерахував 268 963,00 грн на оплату інвестиційного договору з ПП «Прогрес Риелт».

Виходячи з наведеного суд встановлює, що відповідачем по зустрічному позову не доведена видача кредитних коштів по спірному договору саме у валюті, у зв`язку з чим не доведена заборгованість ОСОБА_1 у валюті, згідно наданого Банком розрахунку.

Разом з тим згідно з висновком Висновку експерта № 009/2/1-010 від 19.10.2018 року вказано, що згідно наданих на дослідження банком виписок, встановлено відображення банком операцій з внесення від імені ОСОБА_3 готівкових коштів по договору кредиту №2007/686- ФОЗ.7/110 від 02.02.2007, протягом періоду з 05.03.2007 року по 17.09.2009 року, загальна сума яких складає з погашення кредиту протягом періоду з 05.03.2007 року по 10.12.2008 року у сумі 6 512,00 доларів США на рахунок № НОМЕР_1 ; погашення відсотків протягом періоду з 05.03.2007 року по 17.09.2009 року у сумі 12 203,33 доларів США, тому числі: погашення прострочених відсотків у сумі 100,00 доларів США на рахунок № НОМЕР_5 , у сумі 222,31 доларів США на рахунок № НОМЕР_6 , та погашення строкових відсотків у сумі 11 881,02 доларів США на рахунок № НОМЕР_7 .

Таким чином, суду доведено, що станом на 16.03.2015 року, згідно наданих на дослідження виписок з регістрів аналітичного обліку, банком відображено внесення позичальником ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 18 715,33 доларів США на користь ПАТ «Укрсоцбанк» на виконання умов кредитного договору №2007/686-Ф03.7/110 від 02 лютого 2007 року, що відповідно до курсу долара США станом на день обрахунку заборгованості ОСОБА_1 16.03.2015 року (21.7704 грн за 1 долар США) складає (18715,33 х 21.7704) - 407440.22 грн.

Також, аналізуючи інші умови кредитного договору суд звертає увагу на наступні не рівні та суперечливі по відношенню до позичальника положення.

Так в тексті кредитного договору відсутній графік погашення процентів за договором.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Як було зазначено вище, згідно п. 3.3.15. кредитного договору відповідачем була встановлена одноразова комісія за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку в розмірі 0,99% від суми кредиту.

На думку суду встановлення відповідачем такої комісії суперечить вищезазначеним нормам права та є незаконним.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16. Також така думка викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та Постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року по справі № 359/3435/15-ц

З переліку прав та обов`язків, які покладені кредитним договором на сторони вбачається суттєвий їх дисбаланс. Наприклад, на Банк покладено 2 обов`язки і численні права, в той час як на Позичальника покладено численні обов`язки та 2 права.

Що стосується відповідальності, то договором вона здебільшого п. 4.1. – 4.5. передбачена лише для Позичальника, і лише в п.4.6 для кредитора. При цьому згідно п. 4.1 у разі порушення позичальником умов цільового використання кредиту, Позичальник зобов`язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10% від суми, використаної не за цільовим призначенням. Однак, п.1.2 договору щодо цільового призначення кредиту містить прив`язку до фактичного виконання позичальником умов іншого договору (а саме договору інвестування від 11.01.2006 року), що, на думку суду, є несправедливим, так як покладає на позичальника подвійну відповідальність.

На думку суду в даному випадку до правовідносин між позивачем та відповідачем можливо застосувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах.

Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Европейського союзу у 1973 році за № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення кредитного договору об`єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору.

Вищенаведене приховування важливої, об`єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку слід вважати таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Такі висновки узгоджуються із сталою практикою судочинства, висловленою зокрема, в ухвалі ВССУ від 25 травня 2016 року по справі № 667/3659/15-ц та ухвалі ВССУ від 23 січня 2017 року по справі 569/19957/14-ц по оскарженню яких Верховний Суд України відмовив у допуску до провадження.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що оскільки в кредитному договорі сторонами встановлені усі істотні умови договору, то в позові слід відмовити. По-перше: наявність істотних умов в договорі свідчить лише про те, що договір є укладеним; по-друге: саме укладений договір згідно законодавству й можливо визнавати недійсним в судовому порядку; по-третє: наявність в договорі істотних умови договору не свідчить про те, що відповідачем була надана позивачу достовірна та повна інформація, як того вимагає законодавство.

При цьому суд наголошує, що сам факт виконання ОСОБА_1 кредитного договору не може підтверджувати волевиявлення ОСОБА_1 на його укладення в саме такій редакції, оскільки таке виконання договору відбувалося з дефектом волі, під впливом обману, а саме відсутності у позивача достатньої та правдивої інформації, яку йому мав би надати відповідач, але не надав.

Також суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що перед підписанням кредитного договору Позичальник не заявляв додаткових умов щодо спірного договору. Такі доводи заслуговували б на увагу, якби відповідачем було доведено, що окрім умови, викладених в кредитному договорі відповідачем були запропоновані позичальнику й інші, тобто що у Позичальника було право та можливість вибору.

В судовому засідання представник відповідача не зміг надати суду пояснення з якими саме формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, перевагами та недоліками запропонованих схем кредитування був ознайомлений позичальник.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не надав позичальнику ОСОБА_1 повної, достовірної інформації, чим увів її в оману, що призвело до дефекту волі позичальника.

Зокрема, судом встановлено, що ні в кредитному договорі, ні в окремому документі відповідач не зазначив орієнтовну сукупну вартість кредиту, а процентна ставка замість дійсної ефективної 13,40% річних (згідно висновку експерта № 009/2/1-010 від 19.10.2018 року), по договору 12,25% занижена, тобто не відповідає дійсності.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом відмічається, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті Закону Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Враховуючи ту обставину, що сам кредитний договір розроблявся відповідачем, що свідчить про те, що відповідальність щодо змісту договору покладається повністю на Банк, та що всі зазначені розбіжності у розрахунках та баланс прав, обов`язків, відповідальності сторін здійснені виключно на користь Банку, можна зробити переконливий висновок про те, що підписання оспорюваного кредитного договору було здійснено ОСОБА_1 під впливом обману з боку банку. Факти приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених, з метою отримання прихованого прибутку і є умислом у діях Банку у даному випадку.

Окрім того, приховання під час укладання кредитного договору відповідачем від ОСОБА_1 повної та об`єктивної інформації щодо реальної відсоткової ставки, щодо валюти кредитування, призводить до збільшення абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку ОСОБА_1 сплатила би банку, є беззаперечним обманом з боку Банку.

Згідно п. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач має право протягом чотирнадцяти днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснень причин.

Суд вважає, що необхідно розмежовувати поняття відкликання споживачем згоди на укладення договору від недійсності договору.

Сам факт укладення та у подальшому виконання договору не може скасовувати обставини з якими закон пов`язує недійсність правочину.

В такому випадку законодавство наділяє особу можливістю звернутися до суду за захистом своїх прав в межах строку позовної давності, в тому числі ставити питання про визнання договору недійсним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що банк, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи недобросовісно та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, з якими позичальник як споживач, був позбавлений з вини кредитора реальної можливості ознайомитись та оцінити належно. Тому з урахуванням наведеного суд погоджується з доводами позивача по зустрічному позову, що ОСОБА_1 , підписавши кредитний договір, хоча і підтвердила свій намір на отримання банківського кредиту, однак, таке її волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що єдиним ефективним способом захисту прав позивача є визнання кредитного договору недійсним в цілому та відмова у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

При цьому суд враховує, що Банк є фінансовою установою з наявними у штаті юристами, економістами іншими працівниками, на яких покладені обов`язки дотримання законодавства у діяльності Банку.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1, 2 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Стаття 1057-1 ЦК України регулює правові наслідки недійсності кредитного договору, передбачаючи, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Оскільки ОСОБА_1 не заявляла про застосування відповідних наслідків недійсності правочину, суд позбавлений можливості вирішити це питання в рамках даної справи, проте роз`яснює сторонам законне право звернутися з окремими позовними вимогами до суду щодо застосування наслідків недійсності кредитного договору.

Стосовно застосування строків позовної давності на які посилається представник позивача суд зазначає наступне.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 261 ЦК України) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному випадку, як встановлено судом, порушення прав ОСОБА_1 відбулося внаслідок навмисного введення її в оману банком щодо обставин, які мають істотне значення.

Відтак, зі змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вимоги про визнання кредитного договору недійсним загалом ґрунтуються на виявлених в процесі розгляду даної цивільної справи порушень відповідача при укладені кредитного договору, наявність яких була реально підтверджена лише висновком експерта № 009/2/1-010 від 19.10.2018 року.

Таким чином суд погоджується із доводами позивачки про те, що про своє порушене право ОСОБА_1 дізналась лише після отримання висновку експерта, тобто не раніше ніж 19.10.2018 року.

Оскільки зустрічний позов поданий позивачкою в межах строку позовної давності, то клопотання про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним – задовольнити.

Визнати кредитний договір №2007/686-Ф03.7/110 від 02.02.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 – недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 12.10.2020 року.

Суддя А.В. Науменко

30.09.20