Рішення № 92149945, 29.09.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №463/2294/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2020 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю секретаря судового засідання Волошин Ю.П.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, 15; код ЄДРПОУ: 25558625) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до УКВ ДЕП ЛМР, в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 36 390,51 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

В обґрунтування внесеного позову покликається на те, що 25.03.2016 року уклала з УКВ ДЕП ЛМ в особі начальника управління Свистун Інни Василівни договір оренди нерухомого майна №Л-10026-16, предметом якого є гараж за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 28,7 кв.м. Розмір орендної плати за об`єкт оренди на місяць становив 919,40 грн. без ПДВ. З метою укладення договору оренди, позивачем було виготовлено технічну документацію та проведено оцінку нерухомого майна на суму 2905,00 грн. За час дії договору оренди ОСОБА_1 сплачено орендодавцю 33 485,11 грн. Згідно ухвали №802 від 14.07.2016 року «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м.Львова», об`єкт - 1-й поверх (гараж), що за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 28,71 кв.м. - підлягає приватизації способом викупу орендарем. Однак, рішенням Личаківського районного суду м.Львова від від 06.02.20218 року договір оренди нерухомого майна №Л-10026-16 від 25.03.2016 року визнано недійсним, оскільки вказаний об`єкт фактично знаходився на належній ОСОБА_4 земельній ділянці. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 вважає що відповідач УКВ ДЕП ЛМР неправомірно отримувало кошти згідно вищезгаданого договору, а тому, 06.12.2019 року звернулась до ЛМР із заявою про повернення сплачених за договором оренди та за виготовлення документації (технічний паспорт оцінка об`єкта) коштів. Крім того, позивач вказує, що внаслідок визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, зазнала сильних душевних страждань, стан її здоров`я погіршився. Відтак, просить позов задоволити.

28.05.2019 року від представника відповідача УКВ ДЕП ЛМР – Піхоцької Л. надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову, з огляду на наступне. Так, нарахування плати за договором оренди №Л-10026-16 від 25.03.2016 року припинено з моменту набрання рішенням законної сили – а саме 25.09.2018 року. Фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі його недійсності здійснити двосторонню реституцію, а тому, такий договір оренди припиняється тільки на майбутнє, а не з моменту його укладення. Відтак, вважає, що правові підстави для відшкодування орендної плати за фактичне користування майном відсутні. Крім того, зазначає, що необхідною підставою для стягнення збитків є факти неправомірних дій органу місцевого самоврядування, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Оскільки позивачем не вказано яких неправомірних дій чи бездіяльності вчинено управлінням комунальної власності (його посадовими особами), підстави для відшкодування матеріальної шкоди відсутні. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні допустимі докази погіршення здоров`я позивача саме через неправомірні дії/бездіяльність відповідача, тобто відсутній причиновий зв`язок. Відтак, просить відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Крім того, ОСОБА_5 додатково пояснила, що орендованим гаражем не користувалась, оскільки такий не придатний для використання, що стверджується долученими до матеріалів справи фотографіями.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що листом начальника Департаменту економічної політики Управління комунальної власності Львівської міської ради Свистун І. №2302-205 від 24.02.2016 року ОСОБА_6 повідомлено про оголошення некомерційного конкурсу на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Орендна плата в місяць становить 919,40 грн. без ПДВ.

25.03.2016 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради в особі Свистун І.В. та ОСОБА_1 укладено договір оренди №Л-10026-16, згідно якого, орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 18.03.2016 року №8-А, передає, а орендар приймає у строкове користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 28,7 кв.м., в т.ч. перший поверх.

Згідно п.5.1 Договору оренди №2302-205 від 25.02.2016 року розмір орендної плати за об`єкт оренди складає 919,40 грн.без ПДВ за перший місяць оренди.

Ухвалою Львівської міської ради №802 від 14.07.2016 року затверджено перелік об`єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом викупу, серед яких: 1-й поверх (гараж) за адресою: АДРЕСА_2 , заявник - ОСОБА_1 .

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 06.02.2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійним договір оренди нерухомого майна №Л-10026-16 від 25.03.2016 року - приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 28.7 кв.м, що укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ОСОБА_1 . Постановою Апеляційного суду Львівської області від 25.09.2018 року апеляційну скаргу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради – залишено без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 06.02.2020 року залишено без змін.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 14.08.2020 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконним та скасовано Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.08.2015 року №497 «Про реєстрацію комунальної власності та взяття на баланс будівлі на АДРЕСА_3 ». Скасовано державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна №893397746101 – будівлі гаража загальною площею 28,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 від 28.03.2016 року. Визнано незаконною та скасовано Ухалу Львівської міської ради №802 від 14.07.2016 року «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м.Львова, які підлягають приватизації способом викупу» в частині надання права викупу і приватизації об`єкта площею 28,71 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , який значиться в даній Ухвалі за №71.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14.05.2019 року апеляційні скарги Виконавчого комітету Львівської міської ради та ОСОБА_1 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14.08.2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні його позову.

Постановою Верховного Суду від 18.09.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 14.05.2019 року скасовано. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14.08.2018 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зокрема: державна реєстрація гаражу за адресою: АДРЕСА_3 від 28.03.2016 року відбулася на підставі технічного паспорту на гараж; рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.08.2015 року №497, листа Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській області від 28.09.2015 року №03-08-06276, проведена після прийняття розпорядження Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради від 31.08.2012 року №374 про зміну адреси з АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_4 та після державної реєстрації права приватної власності на гараж за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18.04.1991 року. Відтак, на час проведення державної реєстрації права власності на гараж за адресою: АДРЕСА_3 , такої адреси не існувало, як і самого об`єкта нерухомого майна - гаража площею 28,7 кв.м. При цьому, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві приватної власності ОСОБА_7 . В іншій частині рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14.08.2018 року залишено в силі.

06.12.2018 року ОСОБА_1 подано заяву на ім`я начальника управління комунальної власності ОСОБА_8 про повернення суми грошей, виплачених на протязі двох років, а саме: з 25.03.2016 року та про відшкодування витрат на оформлення документації: технічного паспорту та оцінку об`єкта майна.

Листом начальника управління комунальної власності Свистун І. №2302-вих-43 від 03.01.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що нарахування орендної плати за договором оренди від 25.03.2016 №Л-10026-16 припинено з моменту набрання рішенням законної сили, а саме: 25.09.2018 року. Відтак, фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі визнання його недійсності здійснити двосторонню реституцію, а тому, договір оренди від 25.03.2016 №Л-10026-16 визнаний судом недійним припиняється тільки на майбутнє, а не з моменту укладення.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно п.2 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Згідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оплатила кошти в сумі 2905,00 грн. за послуги з незалежної оцінки приміщень та за виготовлення технічної документації на об`єкт нерухомості. Крім того, за час дії договору оренди на користь відповідача нею сплачено кошти в сумі 33485,51 грн., що стверджується квитанціями, долученими до матеріалів справи.

Судовим рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 06.02.2018 року встановлено, що договір оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 28.7 кв.м, - що укладений 25.03.2016 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ОСОБА_1 є недійсним.

У відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правовим висновком Верховного суду України, викладеним у Постанові від 29 березня 2017 у справі за №6-104цс 16, також встановлено, що реституція, як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України), застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Таким чином, оскільки недійсність договору оренди, яка укладена між сторонами встановлена рішенням суду, такий правочин є нікчемним, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів з УКВ ДЕП ЛМР в користь позивача, які були сплачені нею за оренду приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Щодо вимоги позовної заяви про стягнення з відповідача 100000,00 грн. моральної шкоди, суд вважає, що така до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто рішення суду може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Отже для відшкодування шкоди необхідно довести такі факти:

а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

в) Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Водночас, під час судового розгляду справи, не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між визнання договору оренди №Л-10026-16 від 25.03.2016 року недійсним та завданою ОСОБА_1 , на її думку моральної шкоди, яка виражена в погіршенні стану здоров`я.

Таким чином, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 100000,00 грн.

Крім того, у відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий у розмірі 840,80 гривень.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, 15; код ЄДРПОУ: 25558625) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 36390,51 грн.

Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Галицька, 15; код ЄДРПОУ: 25558625) на користь ДСА України судовий збір у сумі 840,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 жовтня 2020 року.

Суддя Х.М. Мисько