Рішення № 92147972, 28.09.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/13275/19

Провадження № 2/234/276/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Лутай А.М.,

за участю: секретаря судового засідання – Пагуліч Д.Г.

представника позивача – Індусова М.В.

представника відповідачки – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Краматорськ Донецької області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк „ПриватБанк“ (далі АТ КБ „ПриватБанк“ або Банк) 31.07.2020р звернувся до суду з даним позовом, вказуючи, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_2 , відповідачка у справі, звернулася до Банку, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 10.10.2011р, згідно до якої отримала кредит у розмірі 300грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Свій позов мотивує тим, що Банк свої зобов`язання по Договору як Позичальник виконав цілком. Однак, відповідачка свої зобов`язання згідно умов Договору належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 26.06.2019р має заборгованість перед Банком в загальній сумі 14299,61грн, яка складається з наступного: 3889,62грн – заборгованість за тілом кредиту; 2934,13грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 5339,91грн – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 978,83грн – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн; а також штрафи: 500грн – штраф (фіксована частина), 657,12грн – штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за Кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 10.10.2011р у загальному розмірі 14299,61грн, та сплачений судовий збір в сумі 1921грн.

Представник ПАТ КБ „ПриватБанк“ Індусов М.В. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити та в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні тим, що зазначенні в позовній заяві.

ОСОБА_1 , представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову АТ КБ „ПриватБанк“ та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 27.11.2019, а саме про те, що згідно позову загальна сума боргу складається з: 3889,62грн - заборгованість за тідом кредиту; 2934,13грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 5339,91грн – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 978,83грн – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн; а також штрафи: 500грн – штраф (фіксована частина), 657,12грн – штраф (процентна складова). Зазначив, що Банк просить стягнути з відповідачки пеню за несвоєчасне повернення кредитпнх коштів у сумі 6318,74грн (5339,91грн + 978,83грн), штраф (фіксована частіна) у сумі 500грн та штраф (процентна складова) у сумі 657,12грн, а всього на загальну суму – 7475,86грн. Посилаючись на ст.258 ЦК України та ст.2 Закону України вважає, що з таким розрахунком погодитися неможливо, оскільки до стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік, та з 14.04.2014р в Україні діє мораторій на нарахування штрафних санкцій, а тому дії позивача в стягнені пені та штрафів є неправомірними та безпідставними. Крім того зазначив, що позивач у своєму позові вказує, що відповідно до укладеного договору №б/н від 10.10.2011р ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 300грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Але позивач у своєму позові вказує, що відповідачка повинна йому суму основного кредиту в розмірі 6823,75грн, що не відповідає дійсності. Також, відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов за Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 01.07.2010р відповідачка отримала платіжну картку кредитка «Універсальна», але які-небудь відсотки за користування кредитом у цьому документі відсутні. Вказує, що сторони договору не узгодили рівень відсотків за користуванням кредитними коштами, а тому вважає, що ставка за користування кредитними коштами становить 0%. Крім того, вказує, що надані позивачем документи відносносяться до договору №SAMDN5500004379657, який відповідачка не підписувала, а так само відповідачка не підписувала Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку від 01.07.2010р та з цими Правилами відповідачку не ознайомлювали. Таким чином, вважає, що позивач не довів доказів того, що відповідачка має борг саме 6873,75грн, тобто не надав обѓрунтованого розрахунку по тілу кредиту. Просить в задоволенні позову АТ КБ „ПриватБанк“ відмовити повністю.

19 грудня 2019 року від позивача до суду надійшла відпровідь на відзив, в якому зазначено, що ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 10.10.2011р, згідно якої отримала кредит у розмірі 300,00грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту, підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання ч.2 п.1 ст.30 ЦК України), яким підтверджується, що Позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, Позичальник підтвердив свою згоду на те, що Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи складають між ним і Банком Договір про надання банківських послуг. Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умовами та Тарифами. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Щодо ознайомлення відповідачки з Умовами кредитування позивач зазначив, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 10.10.2011р, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_2 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна” та особистим підписом засвідчила, що згодна з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Також, до матеріалів позовної заяви долучено “Довідку про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду” з якої чітко вбачається, що відповідачці встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо, тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови, крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку. Вказує, що в наданій суду виписці з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідачці було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що остання користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримала кредитну картку “Універсальна”, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки; з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідачка частково сплачувала заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідачки - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Розрахунок заборгованості відповідачкою не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Оскільки, банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачкою було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідачки.

Стосовно наданих Банком доказів укладення кредитного договору, позивач у відповіді на відзив зазначив, що Банком надані такі докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов`язань: копія кредитного договору; розрахунок заборгованості; копія паспорта відповідачки, виписка по рахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту зазначив, що в заяві-анкеті клієнта, вказано початкову суму кредитного ліміту, однак, умовами договору визначено (п.2.1.1.2.З.), що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт, а пунктом 2.1.2.4 УіП встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком. Встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження, відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через РOS-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідачка посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а позовні вимоги Банку підлягають задоволенні в повному обсязі.

Щодо наданого банком розрахунку заборгованості позивач вказує, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу, тому суду надана виписка по рахунку, яка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.2012р №578/5 (далі - Перелік №578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. Із наданої виписки вбачається, що відповідачка знімала кредитні кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалася кредитними коштами. Користуючись кредитними коштами, відповідачці були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому її твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Заборгованість за тілом кредиту це витрати клієнта за рахунок кредитного ліміту, заборгованість за простроченим тілом це заборгованість за тілом кредиту, строк сплати якого минув, тобто це частина витраченого клієнтом кредитного ліміту, яка вже має бути погашена клієнтом станом на конкретну дату. Відносно номеру №SAMDN5500004379657 вказує, що №SAMDN5500004379657 не є номером договору, а відноситься до технічної нумерації активу, використовується тільки у внутрішніх сервісах Банку з метою ідентифікації зобов`язання. Щодо проживання відповідачки на території зони АТО зазначив, що при подачі позову до суду у Банка була відсутня достовірна інформація про адресу за якою на час початку проведення антитерористичної операції проживала відповідачка. Банк не маючи доступу до інформації про місце перебування, проживання Боржника станом на 14 квітня 2014 рік фактично не мав підтверджуючих документів для прийняття рішення про зупинення нарахувань. На сьогоднішній день Боржник до Банку з метою списання штрафних санкцій не звертався, хоча Банком і налаштовано прийняття таких заяв як через відділення Банку так і шляхом подачі заяви через сайт Банку. Просить суд задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі, після отримання достовірної інформації про адресу реєстрації, проживання/ перебування Боржника, Банком буде виконано вимоги передбачені ст.2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Щодо застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, посилаючись на ст.ст.527, 530, 629, 1054 ЦК України вказує, що підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов`язання триває, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд вважає позов частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2011 року відповідачка ОСОБА_2 підписала Анкету–заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Пам`яткою клієнта і Тарифами становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Факт підписання вказаної Анкети-заяви відповідачкою не спростований належними та допустимими доказами.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачка порушувала графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачувала, у зв`язку з чим станом на 26.06.2019р має заборгованість перед Банком в загальній сумі 14299,61грн, яка складається з наступного: 3889,62грн – заборгованість за тілом кредиту; 2934,13грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 5339,91грн – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 978,83грн – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн; а також штрафи: 500грн – штраф (фіксована частина), 657,12грн – штраф (процентна складова).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «Приватбанк».

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Проте, в заяві позичальника від 10 жовтня 2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10.10.2011р, посилався на Витяг з тарифів банку та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил в Приватбанку розміщені на сайті, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, Витяг з Умов та Правил в Приватбанку, розміщений на сайті банку, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.10.2011р шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно із частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.051991р №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 , АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» слід стягнути непогашену заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3889,62грн та заборгованість за простроченим тілом кредита в розмірі 2934,13грн., що разом становить 6 823,75 грн, розмір якої підтверджений розрахунком банку та банківською випискою по картковому рахунку і не спростований відповідачкою та її представником.

В іншій частині позову, а саме, щодо стягнення: нараховану пеню за прострочене зобов`язання -5339,91грн, нараховану пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн -978,83грн; а також штрафи: 500грн – штраф (фіксована частина), 657,12грн – штраф (процентна складова) - слід відмовити.

Також, у відповідності із ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 916,70 грн, який є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 130, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк“ (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, на рахунок № НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість за Кредитним договором №б/н від 10.10.2011р, яка станом на 26.06.2019р становить 6 823,75 грн (шість тисяч вісімсот двадцять три гривні, 75 копійок) та складається з:

- 3889,62 грн. - заборгованість за кредитом;

- 2934,13 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк“ (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, на рахунок № НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) витрати по сплаті судового збору в сумі 916,70 грн (дев`ятсот шістнадцять гривень, 70 копійок).

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Вступна і резолютивна частини рішення виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені 28.09.2020 року.

Головуючого судді: А.М.Лутай