Постанова № 921382, 05.04.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-12425/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня2007 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Павлушку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2005р.

у справі№ 5/3395-25/439 (5/2836-23/141)господарського суду Львівської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зовніштрансекспедиція»

до 1. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

2. Управління Державного казначейства у Львівській області

3. Відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова

про стягнення помилково сплачених до бюджету коштів в сумі 74 625,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.02.2005 р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2005 р., позов задоволено: стягнуто з бюджетного рахунку Відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова № 34218847800007 в Управлінні Державного казначейства у Львівській області, м. Львів, код ЄДРПОУ 22389441, МФО 825014 на користь ТОВ «Зовніштрансекспедиція» 74 625,00 грн. зайво сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів.

Судові рішення вмотивовані тим, що позивач, як платник єдиного податку, в силу ст.11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та підпункту 4.4.1 пункту 4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не є платником податку на прибуток, в тому числі авансового внеску з цього податку при виплаті дивідендів. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при визначенні дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. № 349-ІУ, яким підпункт 7.8.2 пункту 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доповнено абзацом п’ятим, слід керуватися ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» та пунктом 3 ст.27 Бюджетного кодексу України, що, на думку суду, виключає наявність правових підстав для нарахування та сплати позивачем до бюджету, до якого зараховується єдиний податок, при виплаті дивідендів внеску за правилами, встановленими для сплати авансового внеску з податку на прибуток, впродовж 2003 року.

Що ж до сплати внеску при виплаті дивідендів в 2004 році, то суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що у позивача такого обов’язку не було, оскільки дивіденди були виплачені фізичним особам, а тому їх оподаткування відповідно до частини 3 підпункту 7.8.2 пункту 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснюється за нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова просить скасувати ухвалені по справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій ст.152 Конституції України, частини 5 підпункту 7.8.2 пункту 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач протягом 2003 та 2004 років мав статус платника єдиного податку.

Починаючи з 28.02.2003 року, позивач нараховував на суму дивідендів, виплачених фізичним особам, та сплатив до бюджету внески в розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в загальній сумі 53 250,00 грн. протягом 2003 року та в загальній сумі 21 375,00 грн. протягом 2004 року, вимога щодо повернення яких з бюджету є предметом спору у даній справі.

Згідно абзаців першого, третього та п‘ятого підпункту 7.8.2 пункту 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення провиплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує тавносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток урозмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону,нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, беззменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначенийавансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатоюдивідендів. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цьогоподатку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкоюпокладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що єрезидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувачдивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зісплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншимизаконодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податкуіншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону (крімплатників цього податку, які підпадають під дію пункту 7.2статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону).

Якщо згідно із законодавством цей податок є складовоючастиною єдиного податку (спеціального торгового патенту), тоособа - платник такого єдиного податку (спеціального торговогопатенту) зобов'язана при виплаті дивідендів нараховувати та сплачувати до бюджету, до якого зараховується такий єдиний податок (вартість спеціального торгового патенту) внесок за правилами, встановленими цим підпунктом для сплати авансового внеску з податку на прибуток, без права застосування норм підпункту 7.8.3 цього пункту.

Встановлений абзацом п’ятим обов’язок платника єдиного податку /спеціального торгового патенту/ при виплаті дивідендів нараховувати та сплачувати до бюджету відповідний внесок нічим не обумовлений, крім як власне виплатою дивідендів. При цьому законодавець відрізняє внесок, що підлягає нарахуванню на суму виплачених дивідендів платником єдиного податку / спеціального торгового патенту /, від авансового внеску з податку на прибуток підприємств, сплаченого у зв‘язку з нарахуванням / сплатою / дивідендів, як частини цього податку / підпункт 7.8.8 пункту 7.8 ст.7 зазначеного Закону /. А відтак посилання судів першої та апеляційної інстанцій на ст.11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» в обґрунтування висновку, що позивач не повинен сплачувати до бюджету вказаний внесок, оскільки не є платником податку на прибуток, не відповідає правильному застосуванню цих норм права та підпункту 7.8.2 пункту 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При наявності в Законі прямої вказівки щодо обов’язку платника єдиного податку сплачувати до бюджету внесок, нарахований на суму виплачуваних дивідендів, безпідставним є і посилання судів першої та апеляційної інстанції на положення підпункту 4.4.1 пункту 4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» щодо конфлікту інтересів, оскільки такий передбачає можливість неоднозначного трактування прав і обов’язків платника податків чи контролюючих органів, що з огляду на припис абзацу п’ятого підпункту 7.8.2 пункту 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відсутнє.

Відповідно до частини п’ятої ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. № 349-ІУ, яким вказаний підпункт статті 7 був доповнений абзацом п’ятим, набрав чинності з дня опублікування в офіційному виданні газеті «Голос України» 21.01.2003 р.

Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії та мають вищу юридичну силу по відношенню до норм інших законів, висновок суду про визначення дати набрання чинності цим Законом з врахуванням норм ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» та пункту 3 ст.27 Бюджетного кодексу України, тобто з початку нового відносно 2003 року бюджетного року, не відповідає частині п’ятій ст.94 Конституції України.

Згідно підпункту 7.8.6 пункту 7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» юридичні особи – резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу валового доходу / крім постійних представництв нерезидентів /.

Якщо дивіденди отримуються платником податку – резидентом з джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів до складу валового доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання дивідендів.

Порядок оподаткування дивідендів, що отримуються фізичними особами, визначається за правилами, встановленими законом з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Норми наведеного підпункту, на відміну від підпункту 7.8.2 зазначеного пункту, стосуються оподаткування отриманих дивідендів особами, яким ці дивіденди виплачені емітентами корпоративних прав, а відтак положення абзацу третього наведеного підпункту , який в регулюванні порядку оподаткування дивідендів, отриманих фізичними особами, відсилає до спеціального закону з оподаткування, не означають звільнення емітента корпоративних прав, який виплачує дивіденди фізичним особам, від обов’язку нарахування та сплати до бюджету авансового внеску / внеску для платників єдиного податку чи спеціального торгового патенту / на суму дивідендів без зменшення останньої, тобто не за рахунок дивідендів.

Таке випливає і з абзацу третього вказаного підпункту, яким обов’язок емітента корпоративних прав щодо нарахування та сплати до бюджету авансового внеску на суму дивідендів є безумовним та не ставиться в залежність від кола осіб, яким виплачуються дивіденди.

Сплата емітентом корпоративних прав авансового внеску /внеску/ на суму дивідендів не за рахунок цієї суми виключає подвійне оподаткування сум дивідендів, як доходів фізичної особи.

Повно і правильно встановивши обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, однак, дали їм невірну юридичну оцінку внаслідок порушення норм матеріального права, що відповідно до ст.229 КАС України є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про відмову в позові з наведених підстав.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити, скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2005р. та рішення господарського суду Львівської області від 15.02.2005р.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Усенко Є.А.

Судді Бившева Л.І.

Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Шипуліна Т.М.

З оригіналом згідно

Суддя Усенко Є.А.