Рішення № 92125543, 11.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року Справа № 160/6806/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Царікової О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2019 № Ф-37722-13-У в розмірі 19552 грн. 71 коп.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він сплачував всю суму єдиного соціального внеску за період часу з 2016 по 2018 роки за тими реквізитами та на той рахунок, які йому було надано в Новомосковській ДПІ Дніпровсько-Новомосковського управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області, про зміну реквізитів йому було невідомо. В червні 2018 року, коли позивачеві стало відомо про наявність недоїмки зі сплати єдиного внеску, ним було подану заяву до Новомосковської ДПІ Дніпровсько-Новомосковського управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області про перерахунок коштів з одного рахунку на інший, після чого позивач був переконаний в тому, що питання заборгованості було закрито, а тому вимога відповідача є незаконною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 відкрито провадження у справі № 160/6806/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

28 липня 2020 року (вх. № 9756/20ел) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні. Як зазначено відповідачем, відповідно до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , у 2016 році платником податків самостійно задекларовано зобов`язання зі сплати єдиного внеску, а тому виникла недоїмка, яка у подальшому зростала та станом на 31.01.2019 не була погашена і становила 19552 грн 71 коп.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 29.10.2001 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області як приватний нотаріус.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20.02.2019 № Ф-37722-13-У у сумі 19552 грн 71 коп.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, в інтегрованих картках платника відображено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування: 4666 грн. 79 коп. за 2016 рік; 3797 грн. 64 коп. за 2017 рік; 9450 грн. 16 коп. за 2018 рік; 1638 грн 12 коп. за 2019 рік.

Відповідач вказав, що відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 20.02.2019 № Ф-37722-13-У, адже у ОСОБА_1 була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, податковий орган при винесенні вимоги про сплату боргу (недоїмки) керувався зазначеними нормами, зазначена недоїмка була сформована в інтегрованій картці платника (ІКП) єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Згідно витягу ІКП, який міститься в матеріалах справи, встановлено, що впродовж 2016 року позивачем самостійно задекларовано зобов`язання зі сплати єдиного внеску на суму 4666,79 грн., при цьому сплата відсутня; впродовж 2017 року задекларовано 3797,64 грн., при цьому сплата відсутня; впродовж 2018 року задекларовано 16016,78 грн., при цьому сплачено 6566,62 грн.; впродовж січня 2019 року задекларовано зобов`язання зі сплати єдиного внеску на суму 2457,18 грн., при цьому сплачено 819,06 грн.

Отже, податковим органом 20 лютого 2019 року було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-37722-13-У у розмірі 19552,71 грн., яка включала в себе заборгованість за період з 2016 по 2019 рік.

Доводи позивача ґрунтуються на тому, що відповідачем було надано реквізити для сплати єдиного соціального внеску, на які сплачував ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років, однак у червні 2018 року позивачу стало відомо про сплату не на той рахунок, у зв`язку з чим сформувалась заборгованість.

Так, судом встановлено, що позивач сплачував єдиний соціальний внесок за наступними реквізитами: Отримувач Новомос. ОДПІ ГУ ДФС у Дн.Об., р/р 37192205010408, код отримувача 39498391, МФО 805012, банк отримувача ГУДКСУ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ.

В матеріалах справи наявні наступні квитанції, які сплачені за вищевказаними реквізитами: квитанція від 28.04.2016 №0483-5830-8541-4182 у розмірі 4666,79 грн; квитанція від 19.04.2017 №0839-5542-9989-9639 у розмірі 3797,64 грн; квитанція від 06.03.2018 №1160-5597-9285-9609 у розмірі 8448 грн; квитанція від 06.03.2018 №1160-5615-7876-7258 у розмірі 1638,12 грн; квитанція від 11.04.2018 №1196-4614-5838-1276 у розмірі 819,06 грн; квитанція від 10.05.2018 №1225-5681-6925-5075 у розмірі 819,06 грн; квитанція від 11.06.2018 №1257-3808-8165-8023 у розмірі 819,06 грн; квитанція від 11.07.2018 №1287-4204-4572-7207 у розмірі 819,06 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачем здійснено сплату єдиного внеску з відповідним призначенням платежу, проте помилково зазначено інший рахунок отримувача коштів Новомосковської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що допущена позивачем помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейський рахунок.

Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року у справі №823/567/17 дійшов висновку, що здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов`язання з єдиного внеску у строк, встановлений Законом №2464, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Правова позиція стосовно сплати обов`язкових платежів (зборів) висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі №21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до Державного бюджету.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 12.06.2018 у справі №826/1/16, від 17.01.2018 у справі №2а-2686/09/2670, від 01.08.2018 у справі №813/2487/17 та від 25.03.2019 у справі №823/567/17.

Відтак, допущена позивачем помилка під час сплати єдиного внеску в строк, встановлений Законом №2464 не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату чи несвоєчасну сплату необхідної суми єдиного внеску у визначений цим Законом строк, а тому не може бути підставою для нарахування недоїмки.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2019 № Ф-37722-13-У в розмірі 19552 грн. 71 коп.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 132, 134, 139, 241, 242-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-а, м. Дніпро, 49005, і.к. 43145015) про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2019 № Ф-37722-13-У в розмірі 19552 грн. 71 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 11 вересня 2020 року.

Суддя О.В. Царікова