Рішення № 92105979, 05.10.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4791/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Локотковій І.С.

з участю сторін:

представника позивача Макаренко Ю.О.,

представників відповідача Шишковського Н.Б., Фадєєв А.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» про стягнення заборгованості заробітної плати,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» (надалі ПрАТ іі «СКБ») в якому просив стягнути з ПрАТ іі «СКБ» на користь позивача ОСОБА_1 981 543,59 гривень невиплаченої суми заробітної плати.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що 16 травня 2011 року позивач був прийняти на роботу на посаду директора з виробництва. 15 вересня 2011 року позивач був переведений на посаду генерального директора товариства. Відповідно до контракту посадовий оклад позивача становив 56 000,00 гривень, що відповідає 7 000,00 гривень. В наступному, додатковою угодою від 28 грудня 2014 року була встановлена гарантована заробітна плата 586 800,00 гривень, яка підлягала індексації відповідно до рівня інфляції. Відповідно до платежів за трудовим договором, у підприємства виникла заборгованість у розмірі 981 543,59 гривень у зв`язку із недотриманням ч. 2 ст. 533 ЦК України. 28 березня 2017 року позивач був звільнений за угодою сторін та на день розрахунку з ОСОБА_1 не були проведені всі розрахунки по заробітній платі згідно з контрактом.

02 липня 2020 року представником відповідача Шишковським М.Б. було подано відзив на позовну заяву в якому останній щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та пояснив наступне. Позивач був керівником підприємства з відповідними обов`язками та повноваженнями, щодо виплати в тому числі заробітної плати та позивачем за весь період роботи у відповідача, втому числі в період перебуваючи на посаді генерального директора та кілька років після звільнення з посади не було подано жодної претензії зауважень, пропозицій, заперечень стосовно суми виплати/розміру заробітної плати, та/або щодо будь-якого перерахунку (еквіваленту) тощо.

Позивачем 14 липня 2020 року була подана відповідь на відзив в якому позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та пояснив наступне. При визначенні умов оплати праці позивача слід керуватися трудовим контрактом, а не штатними розкладами, затвердженими, як зазначає відповідач, самим ОСОБА_1 . Останній, як генеральний директор товариства, не визначав собі розмір оплати праці у штатному розкладі (це питання було врегульовано трудовим контрактом), а всі нарахування та виплати йому заробітної плати здійснювалися бухгалтерією товариства, якій він повністю довіряв, а не ним самим. Те, що як зазначає відповідач, в штатних розкладах не було змін у розмірі його заробітної плати залежно від зміни офіційного курсу гривні до долару США, як і відсутність з боку позивача претензій щодо нарахованої та виплаченої йому заробітної плати, не є підставою для відмови у позові. Відсутність, як зазначає відповідач, у трудовому контракті умов перерахунку та сплати заробітної плати відповідно до зміни курсу гривні до долару США, не є підставою для відмови у позові, оскільки такі умови встановлені законодавством, а саме ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.

27 липня 2020 року представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив в яких представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та пояснив, що твердження відповідача викладені у відповіді на відзив не відповідають дійсності, не обґрунтовуються вимогами законодавства та жодними документами.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 березня 2020 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2020 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано від приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2-Б): довідку про всі суми нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати (помісячно) із зазначенням дат її фактичної виплати та суми заборгованостіза весь час роботи; довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 складену згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази та матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, 16.05.2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» (надалі ПрАТ іі «СКБ») на посаду директора з виробництва (а.с.104).

Наказом № 72-ОС від 14.09.2011 року ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ПрАТ іі «СКБ» з 15.09.2011 року з режимом роботи та її оплати згідно укладеного з ним трудового контракту (а.с.107).

15.09.2011 року з ОСОБА_1 було укладено трудовий контракт, відповідно до умов якого згідно п.3.1. за результатами обов`язків, передбачених цим контрактом, Генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів Товариства, зокрема посадовий місячний оклад без урахування обов`язкових податків і зборів встановлюється у розмірі 56000 грн., що відповідає, на день укладання даного Контракту, еквівалентну 7000 доларів США (а.с.110).

Пунктом 7.1. визначено, що цей контракт діє з 15.09.2011 року до 14.09.2014 року.

Відповідно до додаткової угоди до трудового контракту від 28.12.2014 року пункт 3.1 трудового контракту викладено наступним чином: за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом «Генеральному директору» щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів Товариства: а) гарантована частина - складає 86800 грн. (після сплати податків і зборів). Гарантована частина підлягає індексації не рідше одного разу на квартал відповідно до рівня інфляції визначеного Державною Службою Статистики України.

Наказом № 72-ОС від 28.03.2017 року радника Президента з питань розвитку та технологій Пилипенка С.В. 28.03.2017 року звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. Бухгалтерії здійснити остаточний розрахунок з працівником у строк відповідно до ст. 116 КЗпП України.

Звертаючись до суду із позовом позивач наполягає на стягнення заборгованості по заробітній платі за період з липня 2013 року по лютий 2015 року, яка не була сплачена йому в день його звільнення всупереч ст. 116 КЗпП України. Так, на думку позивача заборгованість утворилася внаслідок того, що заробітна плата його не вираховувалась в еквіваленті до долара США при зміні курсу долара США.

Судом встановлено, що позивачем невірно визначений строк заборгованості по заробітній платі. В даному випадку виходячи зі змісту самого контракту строк заборгованості повинен обмежуватись строком дії контракту, а саме до 14.09.2014 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України (стаття 23 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно із статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ч.2 статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, закон передбачає обов`язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, однак не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки трудовий контракт ОСОБА_1 встановлює розмір заробітної плати 56000 грн. з визначенням еквіваленту заробітної плати в доларах США, тому заробітна плата ОСОБА_1 мала відповідати за розміром еквіваленту 7000 доларів США у гривні на дату виплати.

Окремо слід зазначити, що позивачем невірно визначена сума заборгованості, оскільки дана сума повинна бути вирахувана із розрахунку в еквіваленті на дату виплати кожного платежу окремо.

Обгрунтовучи строки звернення до суду представник позивача посилається, що по-перше, з вимогою про стягнення заробітної плати позивач має право звернутись без обмеження строків, а по-друге, позивач дізнався про своє порушене право після прийняття Верховним Судом постанови від 26.06.2019 року, а точніше після звернення за консультацією до юриста в кінці грудня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення заборгованості по заробітній платі встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

З врахуванням викладеного, суд не приймає до уваги обґрунтування строків звернення до суду позивача.

Таким чином, остаточний розрахунок із ОСОБА_1 був проведений 29.03.2017 року, а звернувся вона до суду із зазначеним позовом лише у 21.03.2020 року, тому відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстав для стягнення заборгованості заробітної плати не має.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» про стягнення заборгованості заробітної плати задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 192, 533 ЦК України, ст. 1, 21 Закону України «Про оплату праці», ст. 4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд ,-

у х в а л и в:

В позові ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» про стягнення заборгованості заробітної плати відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 09.10.2020 року.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка», ЄДРПОУ 21129873, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Микільсько-Слобідська, 2-б.

Суддя Н.О. Яровенко