Рішення № 92099244, 01.10.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2310/20

Провадження № 2/204/1026/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.

за участю секретаря Невеселої К.А.

за участю представника позивача адвоката Грицая В.О.

за участю представника відповідача адвоката Порядкова В.Б.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року до суду надійшла позовна заява, після уточнення якої, позивач АТ «Альфа-Банк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок, загальною площею 68,5 кв.м., житловою площею 46,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №09.2-251/6 від 23.06.2006 року, в розмірі - 8 868,93 доларів США, що еквівалентно 24 082,37 грн., а саме: заборгованість 3% ст.625 ЦК на суму за кредитом - 8 868,93 доларів США, що еквівалентно 24 082,37 грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач посилався на те, що 23.06.2006 року AT «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є позивач) та фізична особа - громадянин ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 09.2-251/6, відповідно до умов якого Позивач зобов`язується надати Позичальникові кредит у сумі 32 000 доларів США, а позичальник зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши Позичальнику кредит, однак відповідач допустив порушення зобов`язання. 12 жовтня 2017 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська ухвалив рішення у справі за позовом AT «Укрсоцбанк» (правонаступник AT «Альфа-Банк») та встановив факт порушення умов договору з боку позичальника, визначив обсяг заборгованості, зазначив, що строк виконання основного зобов`язання було змінено на 13 січня 2009 року, та відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строків позовної давності. Заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2006 року №09.2- 251/6 не стягнута, зобов`язання належним чином не виконано, а тому позивач вважає, що на підставі ст.625 ЦК України за період прострочення виконання має право стягнути з боржника 3% річних за період з 13.01.2009 по 14.08.2020, а саме: на заборгованість за кредитом - 8868.93 доларів США, що є еквівалентно 243082.37 грн. В свою чергу, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором від 23.06.2006 року між Кредитором та Іпотекодавцем, якими є - ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 551, надалі за текстом - Іпотечний договір, відповідно до якого останній передав Кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 68,5 кв.м., житловою площею 46,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З урахуванням зазначених обставин, позивач прохав суд звернути стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором нарахованої згідно ст.625 ЦК України.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 04.05.2020 року було відкрито провадження у справі.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, звертав увагу суду на ті обставини, що оскільки у позивача спливли строки позовної давності до основної вимоги, вони також спливли і до додаткової вимоги (звернення стягнення), звертав увагу суду на те, що позивач раніше задовольнив свої вимоги шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом звернення до нотаріуса та вчинення ним виконавчого напису.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав наведених у відзиві на позов.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 23.06.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", в свою чергу, правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 9.2/251-6 на строк до 22 червня 2016 року. Відповідно до умов договору відповідачу були надані грошові кошти у розмірі 32000 доларів США окремими частинами – «траншами».

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини стосовно надання ОСОБА_1 грошових коштів (кредиту) на умовах зворотності, відплатності, строковості та цільового використання.

В якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов`язань, між сторонами кредитного договору було укладено також іпотечний договір № 551 від 22.06.2006 року, який зареєстровано в реєстрі за номером 2294, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. за яким Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення Іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту №09.2/251-6, від 23 червня 2006 року, нерухоме майно, а саме домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 22 червня 2016 року.

Пунктом 1.3. Іпотечного договору, сторони погодили суть та розмір забезпеченого порукою зобов`язання, зокрема повернення 32000 доларів США, сплати нарахованих відсотків за користування Кредитом і можливі неустойки у розмірі та випадках, що визначені Основним договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12.10.2017 року по справі № 204/2725/17-ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що в порушення умов кредитного договору відповідач не виконав свої зобов`язання внаслідок чого, утворилася заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання відновлювальної кредитної лінії, яка станом на 05.04.2017 року, становить - 32312, 25 доларів США, з яких: 6884,00 доларів США – заборгованість по кредиту, 9135,27 доларів США – заборгованість за відсотками, 7860, 65 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 8432,33 долари США – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками. Також, судом було встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 12 листопада 2008 року, а тому за пунктом 4.5. договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 13 січня 2009 року. Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 4.5. договору) та банк мав право з 13 січня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 10 травня 2017 року, судом було відмовлено у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Надаючи оцінку доводам відповідача, щодо припинення іпотеки, внаслідок припинення основного зобов`язання після відмови судом у задоволенні позову Банку про стягнення заборгованості за спливом позовної давності, суд зазначає наступне.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з статтею 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в Законі України «Про іпотеку». Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, Верховним Судом у постановах: від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, від 21 листопада 2018 року, від 28 січня 2019 року у справі №639/7920/16, від 09 квітня 2019 року у справі №910/3359/18 та від 28 жовтня 2019 року у справі №626/1799/17.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Установивши, що грошове зобов`язання позивача за договором про надання кредиту залишилось не виконаним, суд зазначає, що недоведеність виконання позичальником в повному обсязі своїх зобов`язань за кредитним договором обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за іпотечним договором, укладеного в забезпечення такого зобов`язання.

Посилання у відзиві на те, що позивач втратив право вимоги щодо виконання позичальником свого зобов`язання, у тому числі за рахунок переданого в іпотеку майна, є безпідставними, оскільки сплив строку позовної давності звернення до суду за стягненням заборгованості не припинило невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припинило суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема, в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.

В свою чергу, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем заявлено вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на суми, нараховані на підставі ст.625 ЦК України, зокрема 3% річних, з приводу чого, суд зазначає наступне.

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 також передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов`язання, а виступають окремим способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі №456/3745/16-ц та від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19.

Відповідно, суд приходить до висновку, що нараховані суми на підставі ст.625 ЦК України, не можуть бути підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки в їх рахунок, оскільки не входять до складу зобов`язання, виконання якого нею забезпечено.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Враховуючи викладене та беручи до уваги принцип диспозитивності судового процесу, щодо розгляду справи виключно в межах позовних вимог та принцип правової визначеності, заявлені уточнені позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» щодо тих обставин, що зобов`язання позивача не виконані належним чином та наявність права у банку на стягнення сум передбачених ч.2 ст.625 ЦК України - не підлягають задоволенню, оскільки, таким чином, позивач прохає суд звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок сум, що не входять до складу зобов`язання, виконання якого нею забезпечено.

При цьому, АТ «Альфа-Банк» не позбавлений права звернутися з окремим позовом про стягнення сум нарахованх на підставі ст.625 ЦК України за період фактичного невиконання зобов`язання, або ж з окремим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише в рахунок та в межах зобов`язань, що нею забезпечено.

Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає за необхідне в задоволенні позову – відмовити.

Відповідно п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову, відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.525,598,599,625,1049,1054,1055 ЦК України, ст.ст.1,3,7,17,33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 4, 13,48,76-77,79, 80-82,102-110, 141,263-265,274, 279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська, буд.100) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар