Рішення № 9209621, 24.03.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

24 березня 2010 р.           Справа 7/19-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик", Кирнасівка Тульчинського району, Вінницької області.

до: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", м.Вінниця.

про стягнення 3 619,85 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

позивача: Сидоров П.В. - довіреність б/н від 10.01.2010 року.

відповідача: Ляхович О.С. - довіреність б/н від 10.01.2010 року.

інші - Кушнір К.Г. - бухгалтер, паспорт серія АА 224616 виданий 23.04.1996 року.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Газовик" заявлено позов до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" про стягнення 2939,71 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2006 року по грудень 2009 року включно та 680,15 грн. 3% річних за період з 13.11.2007 року по 28.12.2009 року.

Позов мотивовано тим, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання за договором від 12.01.2005 року № 32/05-ЮР. При цьому заборгованість за вказаним договором встановлено рішенням господарського суду Вінницької області від 12.03.2007 року в справі № 10/229-07 залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 07.08.2007 року в розмірі 7043,15 грн.. За посиланням позивача фактично вказану заборгованість погашено відповідачем 28.12.2009 року.

Ухвалою від 22.02.2010 року за даним позовом порушено провадження у справі № 7/19-10 та призначено до розгляду на 24.03.2010 року.

24.03.2010 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в позові посилаючись зокрема на наступне:

- 09.11.2005 року господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 10/176-05 про визнання банкрутом ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" і одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, який діє до даного часу. На думку відповідача введення мораторію з огляду на приписи ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не дає підстав застосовувати відносно боржника будь-які санкції;

- відповідач посилається на безпідставність посилання позивачем в позовній заяві на ст.625 ЦК України та зазначає на відсутності свого прострочення при виконанні грошового зобов'язання оскільки позивачем на пред'являлась вимога про сплату 3 % річних та інфляційних втрат;

- відповідач вказує на необхідність припинення провадження у даній справі з тих підстав, що вже є рішення господарського суду Вінницької області від 12.03.2007 року, який вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

24.03.2010 року позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог мотивовану допущеними при подачі позовної заяви помилками в обрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховувались окрім суми основного боргу ще й на суму державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Відповідно до поданої заяви позивач, здійснивши перерахунок, просить стягнути з відповідача 2939,71 грн. інфляційних втрат за період з березня 2007 року по жовтень 2009 року включно та 554,58 грн. 3 % річних за період з 30.03.2007 року по 11.11.2009 року.

Розглянувши подану позивачем заяву, яка розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

12.03.2007 року Господарським судом Вінницької області в справі № 10/229-06 було винесено рішення, яким було стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" 7043,15 грн. основного боргу, 102 грн. відшкодування витрат на держмито, 118 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.11-13, т.1).

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", вважаючи, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі № 10/229-06 допущено порушення норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи, звернулось до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про його скасування.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 07.08.2007 року рішення господарського суду Вінницької області від 12.03.2007 року у справі №10/229-06 залишено без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", м. Вінниця без задоволення (а.с.14-19, т.1).

При цьому Житомирським апеляційним господарським судом, крім іншого, встановлено, що ВАТ "Вінницягаз" повинно було сплатити заборгованість перед позивачем у семиденний строк, тобто, з 13.11.2006 року, що вбачається з тексту вказаної постанови.

На виконання вказаного вище рішення господарським судом Вінницької області видано відповідний наказ (а.с.20, т.1).

Як встановлено судом і що не заперечується сторонами відповідачем було погашено 7043,15 грн. основного боргу 28.12.2009 року.

Слід вказати, що наявність боргу в розмірі 7043,15 грн. по рішенню суду № 10/229-06 вбачається із обопільнопідписаного акту звірки станом на 01.11.2009 року.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказано, що грошове зобов'язання це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абз. 7 ст. 1 цього Закону).

Отже, відповідно до вказаної норми грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зауважує, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону про банкрутство.

Нарахування річних та інфляційних збитків в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не є за своєю правовою природою неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань (на що посилався у своєму відзиві відповідач), нарахування яких забороняється відповідно частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, ототожнення зазначених складових грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство не є правильним.

Слід зазначити, що в п.50 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" вказано про відсутність заборони нарахування процентів та індексу інфляції передбачених статтями 536 та 625 ЦК за весь час прострочення грошового зобов'язання в період провадження справи про банкрутство.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в своїх постановах від 16.05.2006 року у справі № 10/557-26/155, від 17.01.2006 року у справі № 11/690, Вищий господарський суд України у постановах від 03.04.2008 року у справі № 42/377, від 08.04.2008 року у справі № 03/4190, від 01.04.2009 року у справі № 9/357-07.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом встановлено наступне.

Так, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період з березня 2007 року по жовтень 2009 року включно в розмірі 2939,71 грн..

Провівши перерахунок інфляційних втрат за періоди вказані позивачем (березень 2007 року - жовтень 2009 року) судом в результаті отримано 3894,86 грн..

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення 2939,71 грн. (тобто менше ніж отримано судом при перерахунку) суд задовольняє вимогу позивача про стягнення інфляційних втрат в заявленому ним розмірі, оскільки визначення розміру позовних вимог, методики розрахунку та періодів нарахування є прерогативою позивача.

Також, позивачем заявлено до стягнення 554,58 грн. 3 % річних за період з 30.03.2007 року по 11.11.2009 року.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок судом встановлено наявність у ньому помилок, які полягають в тому, що позивачем при обрахунку 3 % річних не було враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366 внаслідок чого змінюється значення розміру 3 % річних за один день із врахуванням того, що для розрахунку береться неокруглене значення цього показника.

Провівши перерахунок 3 % річних з врахуванням виявлених судом помилок отримано менше значення 3 % річних ніж заявив позивач (554,00 грн.) з огляду на що вказані вимоги задовольняються у вказаному розмірі, а в стягненні 0,58 грн. 3 % річних суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Посилання відповідача викладені у його відзиві в якому він заперечує проти позовних вимог оцінюються судом критично, оскільки є непереконливими та спростовуються як матеріалами справи так і нормами законодавства.

При цьому суд зауважує, що посилання відповідача на необхідність припинення провадження у даній справі згідно п.2 ч.1 ст.80 ГПК України є надуманим оскільки предмет позовних вимог у справі № 10/229-06 не включав в себе вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, що вбачається із тексту рішення. До того ж позивачем у справі № 7/19-10 заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних за період, який був обрахований після прийняття рішення у справі № 10/229-06 (з березня 2007 року).

Посилання відповідача на відсутність у нього прострочення і як наслідок безпідставність позовних вимог позивача спростовується тим, що при розгляді справи № 10/229-06 було встановлено те, що відповідач зобов'язаний був сплатити суму боргу з 13.11.2006 року. Таким чином вказане свідчить про наявність факту прострочення відповідача по виконанню грошового зобов'язання, оскільки є достатньою підставою для заявлення позову та не тягне за собою обов'язку для позивача заявляти відповідну вимогу про сплату інфляційних втрат та 3 % річних перед його подачею.

Спростування інших заперечень відповідача наведені судом вище.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та часткової відмови в стягненні 3 % річних.

Приймаючи рішення судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 49 ГПК України виходячи з того, що нова ціна позову з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог складає 3494,28 грн..

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням сторін 24.03.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись, ст.1, абз.2 ч.2 п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, ч. 2 ст. 35, ст.ст. 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49 ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Вінницягаз”, пров. Щорса, 24, м. Вінниця, 21012 (інформація про реквізити - р/р № 26003021146 в УСБ м. Вінниця МФО 302010, код ЄДРПОУ 03338649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик", вул. Леніна, 1а, смт. Кирнасівка, Тульчинський район, Вінницька область р/р 26001055301626 в КБ ВФ Приватбанк, МФО 302689, код ЄДРПОУ 32736800) 2939 грн. 71 коп. інфляційних втрат, 554 грн. 00 коп. 3% річних, 101 грн. 98 коп. відшкодування витрати на держмито та 235 грн. 96 коп. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 29 березня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу- вул. Леніна 1-а, смт. Кирнасівка, Тульчинський район, Вінницька область.

3 - відповідачу- пров.Щорса, 24, м Вінниця, 21012.