Рішення № 9209113, 17.03.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 березня 2010 р.           Справа 7/226-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі філії Вінницьке регіональне управління, м. Вінниця.

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Марія+", м. Вінниця.

про стягнення 69 046,77 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Чернілевська Р.В. - довіреність № 1-11-4096 від 04.03.2010 року.

відповідача : Бурило О.П. - директор, протокол від 06.06.2003 року № 6.

Грудецький В.Ю. - представник, довіреність від 01.12.2009 року № 32.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марія+" на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" особі філії Вінницьке регіональне управління 69046,77 грн., з яких 59173,18 грн. основного боргу, 8156,54 грн. інфляційних втрат, 678,54 грн. штрафу, 1038,51 грн. пені в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору кредитної лінії № 490/МК/2007/ЦВ-980 від 20.12.2007 року.

За вказаним позовом 26.10.2009 року порушено провадження у справі № 7/226-09 та призначено судове засідання на 01.12.2009 року.

В зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 26.10.2009 року в частині надання доказів необхідних для вирішення спору в судовому засіданні 01.12.2009 року оголошувалась перерва до 04.12.2009 року.

04.12.2009 року судом оголошувалась перерва в межах цього дня з метою проведення сторонами звірки взаєморозрахунків.

04.12.2009 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (від 30.11.2009 року № 31) в якому останній просить відмовити в позові посилаючись зокрема: на відсутність вини підприємства у простроченні сплати кредиту з підстав суттєвого зменшення доходу підприємства в 2008 році; світову фінансову-економічну кризу, яка розцінюється відповідачем як форс-мажорна обставина і як підстава звільнення від сплати штрафу та пені; відсутність зі сторони позивача реальних пропозицій та згоди стосовно надання підприємству відстрочки чи канікул по сплаті кредиту; відсутність зі сторони позивача вимоги про дострокову сплату кредиту; необґрунтованість нарахування позивачем штрафу та пені без врахування вимог ч.6 ст.232 ГК України.

Того ж дня відповідачем подано до суду письмове пояснення (від 04.12.2009 року № 34) в якому останній визнає борг по кредиту та відсотках в сумі 13570,72 грн., як такий що є неоплаченим згідно графіку станом на 10.09.2009 року. Іншу частину позову відповідач не визнає вказуючи з посиланням на ст.592 ЦК України на те, що вимога про дострокове повернення кредиту у випадку допущення прострочення сплати кредиту та відсотків є незаконною.

В зв'язку з ненаданням сторонами витребуваних документів в повному обсязі та необхідністю проведення між сторонами звірки взаєморозрахунків розгляд справи було відкладено до 14.01.2010 року.

Сторони в судове засідання не з'явились у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено до 11.02.2010 року

Однак сторони в судове засідання не з'явилися, при цьому через канцелярію суду 10 лютого 2010 року від ВАТ КБ "Надра" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що термін дії тимчасової адміністрації ВАТ КБ "Надра" спливає 09.02.2010 року та не вирішено питання щодо її продовження, а також не призначено особу, яка буде уповноважена на виконання функцій управління банком, а представник банку не матиме змоги представляти інтереси банку, оскільки термін дії їх довіреності теж спливає 09.02.2010 року.

Від ТОВ "Марія+", також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що директор ТОВ "Марія+" Бурило О.П. хворіє і не може прийняти участь у судовому засіданні.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, ненаданням сторонами витребуваних доказів, а також з огляду на подані сторонами клопотання розгляд справи було відкладено до 11.03.2010 року. В судовому засіданні 11.03.2010 року оголошувалась перерва до 17.03.2010 року у зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових доказів.

За письмовим клопотанням представників позивача та відповідача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні відповідач подав заяву про визнання позовних вимог в частині 59173,18 грн. основного боргу та процентів за користування кредитом в розмірі 8156,54 грн.. Одночасно відповідач у вказаній заяві просить при винесені рішення взяти до уваги його важкий фінансовий стан.

Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.12.2007 року між ВАТ КБ "Надра" та ТОВ "Марія+" було укладено договір кредитної лінії № 490/МК/2007/ЦВ-980, відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в сумі 69000,00 грн. терміном на 60 місяців з 20.12.2007 року по 20.12.2012 року.

Кредит надається зі сплатою 18,9% річних котрі можуть бути змінені додатковими угодами до даного договору(п.1.2. договору).

Повернення кожного траншу та сплата відсотків здійснюється відповідно до графіків, які встановлюються у додатках до даного договору (пр. 1.5. договору).

21.12.2007 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 490/МК/2007/ЦВ-980 від 20.12.2007 року згідно якої сторони домовились, що банк надає позичальнику транш у розмірі 69000,00 грн. з терміном користування до 20.12.2012 року. Водночас сторонами узгоджено графік погашення кредиту відповідно до якого кредит погашається починаючи з 21.01.2008 року щомісячно у розмірі 1796,34 грн..

20.12.2007 року відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 69000,00 грн., що підтверджується наданим суду меморіальним ордером від 21.12.2007 року № 626.

Разом з тим відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором в частині сплати на погашення кредиту та на протязі з 24.01.2008 року до 29.12.2008 року погасив кредит лише на суму 9826,82 грн. та подальші платежі відповідачем не проводились. Вказане підтверджується наданими суду довідкою від 01.12.2009 року № 36-02-04/04-6883, виписками по особовому рахунку боржника (а.с.70-94, т.1).

У зв'язку і зростаючою заборгованістю банк неодноразово звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості (а.с.40-43, т.1), які залишались без задоволення у зв'язку з чим банк був змушений звернутись з відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Виходячи із встановлених обставин спору, змісту Договору вбачається, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 59173,18 грн. заборгованості за кредитом, 8156,54 грн. відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні. При цьому суд звертає увагу на те, що даний борг визнається відповідачем.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення сплати ануїтетного платежу у розмірі 1038,51 грн. та 678,54 грн. штрафу.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

П. 8.2 договору сторони передбачили, що у разі порушення Позичальником строків повернення кредиту позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню у розмірі 0,5 % від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.3 договору за порушення строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування кредитом позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 5% від суми заборгованості по поверненню кредиту та/чи сплати відсотків , вказаних у графіку визначених на дату прострочення..

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Однак як вказувалось раніше відповідач посилається на відсутність вини підприємства у простроченні сплати кредиту з підстав суттєвого зменшення доходу підприємства в 2008 році; світову фінансову-економічну кризу; відсутність зі сторони позивача реальних пропозицій та згоди стосовно надання підприємству відстрочки чи канікул по сплаті кредиту тощо.

З врахуванням встановлених обставин суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 100,00 грн. та штрафу до 100,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвали суду 11.02.2010 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, штрафу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням мотивів щодо часткової відмови в стягнені пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також суд враховує п.6.3 даного роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

За письмовим клопотанням сторін 17.03.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.ч. 1 ст.530, ч.1 ст. 546, ст.549, ч. 1 ст.550, ч.3 ст.551, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, 1046, ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1049, ст.ст.1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.ст.230, 233 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.75, п.3 ч.1 ст.83, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 100 грн. 00 коп. та штрафу до 100 грн. 00 коп..

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марія+", вул. П. Тичини, 11, м. Вінниця, 21000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 30957618) на користь Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі філії Вінницьке регіональне управління, пл. Жовтнева, 1, м. Вінниця, 21001 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 25962332) - 59173 грн. 18 коп. основного боргу, 8156 грн. 54 коп. відсотків за користування кредитом, 100 грн. 00 коп. пені, 100 грн. 00 коп. штрафу, 690 грн. 46 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 22 березня 2010 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - пл. Жовтнева, 1, м. Вінниця, 21001.

3 - відповідачу - вул. П.Тичини, 11, м. Вінниця, 21000.