Рішення № 92054762, 01.10.2020, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 149/1501/18

Провадження № 2/126/117/2020

"01" жовтня 2020 р.

м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Гуцола В. І.

із секретарем Олійником І.В.

за участі представника відповідача ОСОБА_1 адвоката

Івачківського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу в порядку загального провадження за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ "Альфа-Банк" звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з тих підстав, що як стверджує 17.11.2003 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 050/25-1565. Відповідно до п.1.1 кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 11708 доларів США. Свої зобов`язання банк виконав, надавши позичальнику грошові кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером № 44-020 від 18.11.2003. В порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 18.05.2018 має заборгованість, а саме: сума заборгованості за кредитом - 1515,65 доларів США, сума заборгованості за відсотками - 2886,33 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості. У зв`язку з систематичним порушенням боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту, відповідно до норм чинного законодавства та діючого кредитного договору йому була нарахована неустойка. На виконання умов договору позичальнику було направлено повідомлення - вимогу про усунення порушення, але на дату подання позовної заяви повідомлення - вимога не виконана. Просить стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 4401,98 доларів США та 1762 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує щодо задоволення позовних вимог в повному об`ємі, в зв`язку з чим просить застосувати строки позовної давності. Згідно п.п. 1.1, 1.1.1, 1.1.2 Кредитного договору кредитор надає позичальнику грошові кошти в сумі 11708 доларів США зі сплатою 14 % річних з наступним порядком погашення: щомісячно рівними частинами в сумі 196 доларів США до 10 числа, починаючи з грудня 2003 року, з кінцевим терміном повернення до 14.11.2008. Датою сплати останнього щомісячного платежу згідно договору є 14.11.2008, банк звернувся з позовом до суду після спливу 10 років, аж у 2018 році. Зазначення позивачем про те, що начебто було здійснено платіж 03.08.2017 в сумі 1,15 доларів США не вказує на переривання строків позовної давності з огляду на наступне. Даний платіж не було вчинено позичальником та і такий платіж датований після спливу строків позовної давності. Оскільки позовна давність у цій справі до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, то вона спливла і до додаткової вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Отже, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена. Крім того, право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, а вимога про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до звернення до суду є необгрунтованою. Сплив позовної давності, про застосуванян якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Івачківський В.В. в судовому засіданні заперечує проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві, просить застосувати строк позовної давності.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 17.11.2003 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 050/25-1565.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вищезазначеного кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 11708 доларів США зі сплатою 14 процентів річних та наступними порядком погашення суми основної заборгованості: щомісячно рівними частинами в сумі 196 доларів США до 10 числа, починаючи з грудня 2003 року з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 14 листопада 2008 року.

Свої зобов`язання банк виконав, надавши позичальнику грошові кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером № 44-020 від 18.11.2003.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статтей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

В порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 18.05.2018 має заборгованість, а саме: сума заборгованості за кредитом - 1515,65 доларів США, сума заборгованості за відсотками - 2886,33 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Представник відповідача у відзиві просить суд застосувати позовну давність до вимог Банку у зв`язку зі спливом строку, оскільки позивач звернувся до суду з позовом в даній цивільній справі лише 11.06.2018, тобто через десять років з моменту закінчення терміну повернення кредиту - 14.11.2008, визначеного п.1.1.2 Кредитного договору.

На думку суду є обгрунтованою заява представника відповідача щодо спливу строку позовної давності для звернення позивача до суду за захистом його порушених прав.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, тому права й обов`язки виникають у кожного контрагента.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно довідки АТ "Альфа-Банк", в рахунок погашення заборгованості за період з 17.11.2003 по 16.12.2019 було перераховано наступні суми: 10.12.2003 - 236,98 доларів США, 12.01.2004 - 353,68, 23.02.2004 - 320,07, 11.03.2004 - 318,98, 20.10.2004 - 0,29, 27.01.2005 - 10383,50, 07.02.2005 - 339,56, 16.02.2005 - 1625,81, 20.06.2007 - 18,59, 03.08.2017 - 1,15, 07.06.2019 - 159,58 доларів США.

Зазначення позивачем про те, що 03.08.2017 було здійснено платіж в сумі 1,15 доларів США не вказує на переривання строків позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що платіж було здійснено позичальником.

Крім того, платіж в сумі 159,58 доларів США від 07.06.2019 було здійснено на виконання заочного рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11.01.2019, яке скасоване ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 25.07.2019.

Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Верховний суд України 16.11.2016 у справі за № 6-2469цс16 зробив правовий висновок, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суд вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (тут і надалі за текстом - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 (справа № 442/5498/16-ц) зазначає, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Договірне списання грошових коштів не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання грошових коштів, і боржник, при цьому, не вчиняє будь-яких активних дій, які б стали підставою для переривання.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, виходячи з вищенаведених норм діючого законодавства та встановлених по справі обставин, суд приходить до висновку, що є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір з відповідача стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 253, 256, 257, ч.1 ст. 261, 266, ч.4 ст. 267, 525, 526, ч.1 ст. 530, 611, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 13, 81, 137, 141, 263-265, 268, 272, 273, 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

В позові акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити із-за пропуску строку позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. І. Гуцол