Рішення № 92047590, 07.10.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1439/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Головного управління ДФС в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-508-54 та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

04 червня 2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач-1, ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі), Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач-2, ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-508-54 та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-508-54 ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на загальну суму 21030,90 грн.;

- визнати протиправними дії ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо самостійного нарахування в інтегрованій картці платника суми боргу;

- зобов`язати ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність" шляхом виключення самостійно - нарахованої суми 21030,90 грн.

Ухвалою суду від 09.06.2020 року адміністративний позов було залишено без руху та встановлено строк позивачу для усунення її недоліків. Станом на 06.07.2020 позивач вимоги ухвали суду від 09.06.2020 виконав в повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.07.2020 року відкрито спрощене провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 18.09.2020 року ухвалено подальший розгляд справи №540/1439/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року закрито підготовче провадження, ухвалено подальший розгляд справи №540/1439/20 здійснювати в порядку письмового провадження.

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначає, що 28.05.2020 року вона отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-508-54 від 15.05.2019 року на суму 21030,90 грн. На думку позивача, відповідач-2 при винесенні вимоги про сплату боргу не дотримався приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині не надання акту перевірки платника єдиного внеску, вимоги, рішення про нарахування пені та накладення штрафу, інших документів на підставі яких визначено суму єдиного внеску. Позивач вважає спірну вимогу про сплату боргу протиправною, оскільки за періоди, які нею охоплені (2017, 2018-2019 роки), з неї утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи у ФОП ОСОБА_2 . З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог.

23 липня 2020 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у 2017-2019 роках, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця. Законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обради спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає). Окремо відповідач звертає увагу суду, що нарахування з ЄСВ за період з 2017 по 1 квартал 2019 року не сплачувались відповідачем. З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає позов таким що не підлягає задоволенню.

Розглянувши надані документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

Позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, Генічеська ДПІ (Генічеський район) з 25.06.2011 року, як платник єдиного соціального внеску, номер взяття на облік 21/07-П6790.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 06.07.2020 року, про що в ЄДР зроблено запис №24870060002005641.

Через наявність у позивача заборгованості з ЄСВ за період з 2017-2019 року відповідач виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-508-54 від 15 травня 2019 року на суму 21030,90 грн.

Відповідно до запису №7 в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 згідно з наказом №1 від 04.07.2018 року ОСОБА_1 прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів у ФОП ОСОБА_2 .

Позивач не погодився з позицією відповідача, оскільки за період з липня 2018 року по день розгляду справи вона є найманим працівником, з доходів якого роботодавець утримує та перераховує до бюджету єдиний соціальний внесок.

Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом, позивач в період з 24.06.2011 року по 06.07.2020 року перебував у статусі фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що у зв`язку із не нарахуванням та несплатою позивачем єдиного внеску, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало:

- за 2017 рік - 8448,00 грн.

- за 2018 рік - 9828,72 грн.

- за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн.

Втім, суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що згідно з наказом №1 від 04 липня 2018 року позивач прийнятий на роботу продавцем непродовольчих товарів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ). В матеріалах справи наявне повідомлення ФОП ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 від 13 квітня 2020 року про утримання з її заробітної плати коштів відповідно до постанови державного виконавця про примусове виконання вимоги про сплату боргу №Ф-508-54 від 15.05.2019 року.

Тобто, з 04 липня 2018 року у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу ЄСВ, оскільки з цієї дати ЄСВ з його доходів повинен утримувати та сплачувати роботодавець.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за період перебування його у трудових відносинах.

Натомість, суд не встановив, що в період з січня 2017 року по 03 липня 2018 року включно, позивач перебував у трудових відносинах та не встановив утримання та перерахування за нього ЄСВ за цей період, а тому контролюючий орган мав всі правові підстави обрахувати позивачу ЄСВ за цей період.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність" шляхом виключення самостійно - нарахованої суми 21030,90 грн., оскільки скасуванні вимоги про сплату боргу відповідач повинен самостійно скорегувати інтегровану картку платника податків.

При цьому у суду не має підстав вважати, що відповідач-1 ухилиться від вчинення зазначених дій та буде діяти не в спосіб та не в порядок визначений спеціальним законом, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо самостійного нарахування в інтегрованій картці платника суми боргу, суд вказує наступне.

Оскільки позивач ухилився від свого обов`язку нарахувати та сплатити ЄСВ за період з 2017 року по 03.07.2018 року, то контролюючий орган мав всі правові підстави самостійно нарахувати позивачу суму боргу з ЄСВ, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом нарахування позивачу єдиного внеску за період 01.01.2017 до 03.07.2018.

Втім, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI), незважаючи на те, що сума недоїмки визначена в оскарженій вимозі є невірною лише в частині, суд вважає неможливим скасувати рішення відповідача в частині неправильно зазначених сум, а приймає рішення про його повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу із зазначенням у ній правильної суми недоїмки.

Додатково, обґрунтовуючи відсутність в суду повноважень щодо самостійного визначення правильних сум недоїмки, суд посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06.11.2018 у справі № 813/3274/17. Так, судом касаційної інстанції вказано, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження, в даному випадку - щодо визначення суми недоїмки.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем доведено часткову протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-508-54 в частині боргу з ЄСВ в розмірі 7589,28 грн. Стосовно боргу (недоїмки) з ЄСВ в розмірі 13441,62 грн., суд зазначає, що він правомірно нарахований.

Враховуючи викладене, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).

Позивач виклав три вимоги, з яких дві немайнового характеру (визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії) та одна майнового характеру (визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)).

При поданні позовної заяви позивач сплатила судовий збір в розмірі 1681,60 грн., тобто 840,80 грн. за немайнові вимоги та 840,80 грн. за майнову вимогу.

З урахуванням того, що в задоволенні немайнових вимог відмовлено, а майнова вимога позивача задоволена стягненню з відповідача-1 на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 12, 19, 161- 163, 167 КАС України, суд-

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі , Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 року №Ф-508-54 та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від №Ф-508-54 від 15 травня 2019 року.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривнь 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 111060000