Рішення № 92040092, 11.09.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 вересня 2020 року м. Рівне №460/1984/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді О.М. Дудар, за участю секретаря судового засідання А.М. Юрчук, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

позивача: Топольський В.М.,

відповідача та третьої особи: представник Шептіліс О.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , Офіс Генерального прокурора про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся з позовом до Прокуратури Рівненської області (далі – відповідач) про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач просив суд:

- зобов`язати Прокуратуру Рівненської області виплатити компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки;

- стягнути з Прокуратури Рівненської області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11.12.2019 по дату повного розрахунку або на час ухвалення рішення щодо суті спору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні позивача з органів прокуратури 10.12.2019 з ним не було проведено повний розрахунок, а саме: не виплачено компенсацію за 98 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 2016 по 2019 роки.

Ухвалою суду від 16.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, призначено розгляд справи по суті на 14.05.2020.

Ухвалою суду від 14.05.2020 залучено до участі у справі Офіс Генерального прокурора як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. У судовому засіданні 14.05.2020 оголошено перерву до 11.06.2020.

20.05.2020 від Прокуратури Рівненської області надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого вимоги позивача є безпідставними, оскільки, враховуючи рішення судів, датою його звільнення є 07.11.2016.

У судовому засіданні 11.06.2020 за клопотанням третьої особи у зв`язку з необхідністю надання додаткових доказів оголошено перерву до 21.07.2020.

Судове засідання 21.07.2020 відкладено на 11.08.2020 у зв`язку з неявкою сторін.

22.07.2020 від третьої особи надійшли пояснення щодо позову, за змістом яких позовні вимоги є безпідставними, оскільки за інформацією начальника відділу роботи з кадрами Прокуратури Рівненської області станом на 10.12.2019 невикористані щорічні та додаткові відпустки у ОСОБА_1 відсутні.

У судовому засіданні 11.08.2020 оголошено перерву до 26.08.2020 у зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

Ухвалою суду від 26.08.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі. У судовому засіданні 26.08.2020 оголошено перерву у зв`язку з витребуванням додаткових доказів до 31.08.2020.

31.08.2020 судове засідання не відбулося за станом здоров`я головуючої судді. Ухвалою від 01.09.2020 відкладено розгляд справи на 11.09.2020.

У судовому засіданні позивач позов підтримав повністю та суду пояснив, що при звільненні 11.12.2019 з органів прокуратури відповідач не виплатив компенсацію за 98 календарних днів щорічної та додаткової відпусток, як це передбачено трудовим законодавством.

Ця обставина є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача та третьої особи заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях третьої особи. Суду пояснила, що відповідно до рішень судів у справі №817/2166/16 датою звільнення ОСОБА_1 є 07.11.2016.

На вказану дату позивачем повністю використано право на щорічну оплачувану відпустку.

Оскільки позивач обіймав посади в органах прокуратури з 19.06.2008 по 07.11.2016, він не набув необхідного стажу роботи, що дає право на додаткову оплачувану відпустку.

Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 вперше призначений на посаду в органах прокуратури з 19 червня 2008 року – помічником прокурора Костопільського району Рівненської області.

Надалі працював в органах прокуратури на різних посадах.

Наказом Генерального прокурора від 08.12.2015 №766к ОСОБА_1 було призначено на посаду керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області

Наказом Генерального прокурора від 07.11.2016 №26к ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2018 у справі №817/2166/16 задоволено позов ОСОБА_1 : визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури від 07.11.2016 №26к, поновлено ОСОБА_1 у органах прокуратури на посаді з 08.11.2016, стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2016 по 14.12.2017 на суму 207793,88грн (без урахування податків та обов`язкових платежів).

Наказом Генерального прокурора від 21.05.2018 №64к ОСОБА_1 було поновлено в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08.11.2016.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень Рівненського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду постановою Верховного Суду від 20.11.2019 судові рішення скасовано, адміністративну справу направлено на новий розгляд.

Зазначені обставини визнаються сторонами, а тому в силу ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягають.

На підставі постанови Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №817/2166/16 Генеральним прокурором прийнято наказ від 10.12.2019 №506к, яким скасовано наказ Генерального прокурора від 21.05.2018 №64к про поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури (а.с.8).

На підставі наказу від 10.12.2019 №506к 10 грудня 2019 року до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 внесено запис №22 про визнання недійсним запису №21 про поновлення на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури (а.а.с.13-14).

12 грудня 2019 року ОСОБА_1 Прокуратурою Рівненської області було виплачено заробітну плату – розрахунок при звільненні в сумі 2689,12грн (а.с.19).

Наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" юридичну особу "Прокуратура Рівненської області" перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи у "Рівненську обласну прокуратуру".

Вважаючи, що на день звільнення з ним не проведено повний розрахунок, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі – Закон №1697-VII).

Соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора врегульовано розділом ІХ зазначеного закону.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.82 Закону №1697-VII, прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

При цьому, Законом №1697-VII не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, а також виплата компенсації за не використані дні щорічної відпустки.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За приписами ст.83 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Ст.117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Судом встановлено, що у період роботи з 08.11.2016 (день поновлення на посаді на виконання рішення суду) по 10.12.2019 (день звільнення з посади) позивачу було надано відпустки згідно з наступними наказами:

- від 29.05.2018 №378 – 30 к.д. за період роботи 19.06.2014-18.06.2015, відпустка тривала з 04.06.2018 по 04.07.2018;

- від 28.09.2018 №868 – 18 к.д. за період роботи 19.06.2016-18.06.2017, відпустка тривала з 01.10.2018 по 19.10.2018;

- від 21.12.2018 №1149 – 15 к.д. за період роботи 19.06.2015-18.06.2016, відпустка тривала з 02.01.2019 по 17.01.2019;

- від 31.01.2019 №135к – 15 к.д. за період роботи 19.06.2015-18.06.2016 та 11к.д. за період роботи 19.06.2016-18.06.2017, відпустка тривала з 04.02.2019 по 01.03.2019.

Згідно з особою карткою працівника форми №П-2, з 19.06.2018 стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури становить понад 10 років (а.а.с.89-92).

Отже, з 19.06.2018 ОСОБА_1 має право поряд із щорічною оплачуваною відпусткою тривалістю 30 календарних днів на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів.

Враховуючи встановлені обставини, станом на 10.12.2019 ОСОБА_1 не було використано дні щорічної та додаткової відпусток за наступні періоди роботи:

- з 19.06.2016 по 18.06.2017 – 1 календарний день;

- з 19.06.2017 по 18.06.2018 – 30 календарних днів;

- з 19.06.2018 по 18.06.2019 – 45 календарних днів;

- з 19.06.2019 по 10.12.2019 – 22 календарні дні.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №817/2166/16 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тобто, визнано правомірним наказ Генерального прокурора від 07.11.2016 №26к про звільнення позивача з посади та органів прокуратури.

Отже, зважаючи на те, що відповідно до вищевказаного судового рішення, датою звільнення ОСОБА_1 на даний час є 07.11.2016, останній не має права на компенсацію за невикористані дні відпустки.

Зазначені посилання відповідача суд вважає безпідставними з огляду на те, що компенсація за невикористані дні відпустки, як компенсація за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Факт роботи (перебування на посаді та здійснення повноважень керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області) ОСОБА_1 у період з 08.11.2016 по 10.12.2019 відповідачем не заперечується, а тому останній має право на дотримання роботодавцем гарантій, передбачених ст.ст.83, 116 КЗпП України та ст.24 Закону №504/96-ВР.

Крім того, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі №817/2166/16 задоволено апеляційну скаргу позивача на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.03.2020, зазначене рішення скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 07.11.2016 №26дк "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 7 листопада 2016 року, стягнуто з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 508108 (п`ятсот вісім тисяч сто вісім) гривень 29 (двадцять дев`ять) копійок, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Прокуратурою Рівненської області при звільненні 10.12.2019 ОСОБА_1 вимоги ст.116 КЗпП України порушено, належну йому компенсацію за 98 календарних днів щорічної відпустки – протиправно не виплачено.

Оскільки суму зазначеної компенсації відповідачем нараховано не було, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію за вказані дні невідбутої відпустки.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з Прокуратури Рівненської області середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Також у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже для обрахунку суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з роботодавця за затримку розрахунку при звільнені, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що фактичного розрахунку з позивачем в частині виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відповідачем не проведено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до задоволення не підлягають.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що позивачем частково доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити частково.

За приписами ч.ч.1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення заявлених позивачем вимог, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає до стягнення судовий збір у сумі 420,40грн, сплачений згідно з квитанцією від 31.03.2020 №0.0.1664556091.1 (а.с.29).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Рівненської обласної прокуратури (вул.16 Липня, буд.52, м.Рівне, 33028, код за ЄДРПОУ 02910077) про зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Рівненської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки.

Зобов`язати Рівненську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 98 календарних днів щорічної відпустки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Рівненської обласної прокуратури, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 420,40грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16 вересня 2020 року.

Суддя О.М. Дудар