Постанова № 9202624, 09.04.2010, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2010 р.                                                             Справа № 2а-308/10/1870

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.

          за участю секретаря судового засідання-Шаповал Є.А.,

представників позивача - Кісіля А.В., Римаренко М.В.,

представника відповідача - Марченка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Міськводоканал»Сумської міської ради до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

          Комунальне підприємство «Міськводоканал» Сумської міської ради (далі по тексту –позивач, КП «Міськводоканал»СМР) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції в місті Суми (далі по тексту –Відповідач, ДПІ в м.Суми) та, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення –рішення №0000132303/0/5740 від 01.02.2006р., яким комунальному підприємству «Міськводоканал»Сумської міської ради визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 401126грн. 70коп. (267417грн. 80коп.- основний платіж, 133708грн. 90коп.- штрафні санкції).

Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки відповідача про виключення зі складу податкового кредиту ПДВ за податковими накладними без порядкових номерів є хибними, оскільки сама по собі відсутність номеру податкової накладної не є підставою для зменшення податкового кредиту, визначальним є факт здійснення господарської операції та сплати податку в ціні товару. Також позивач зазначає, що відповідачем необґрунтовано зменшено податковий кредит з ПДВ, що був сплачений у складі оплати послуг по товарному кредиту через невідповідність таких операції ознакам господарської діяльності через їх збитковість, в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки Законом України «Про ПДВ»не визначені такі підстави зменшення податкового кредиту.

В судовому засіданні представники позивача свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні з позовом не погодився з підстав викладених у запереченні (а.с.30-31,45-48,177-185), при цьому зазначив, що позивачем були порушені вимоги п.п. 7.2.1. ; 7.4.1. та 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 1.32. та п.п. 5.1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки позивачем був сформований податковий кредит з ПДВ по податковим накладним, в яких не було зазначено їх порядковий номер, а також податковий кредит був сформований із сум податку на додану вартість по збиткових операціях, що виключає зв'язок з господарською діяльністю КП «Міськводоканал».

Заслухавши повноважних представників позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що ДПІ в м. Суми була проведена планова комплексна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності КП «Міськводоканал» з питань дотримання вимог чинного податкового та валютного законодавства України, згідно з планом-графіком на 4 квартал 2005 року, за період з 01.10.2004 по 30.09.2005.

За результатами Перевірки було складено Акт від 23.01.2005, № 338/233/03352455/5 Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства України КП «Міськводоканал»(а.с. 11-27).

На підставі Акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 01.02.2006 № 0000132303/0/5740 (а.с. 7), яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 401126,70 грн. (267417,80 грн. - основний платіж та 133708,90 грн. - штрафні санкції).

Підставою для прийняття Податкового повідомлення було порушення, на думку відповідача, КП «Міськводоканал»вимог податкового законодавства, а саме неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 267417,80 грн. (в т.ч. за жовтень 2004 року - 88957,00 грн., за листопад 2004 року - 117980,80 грн., за грудень 2004 року - 60480,00 грн.), сплаченого в ціні послуг за користування товарним кредитом із застосуванням грошової та вексельної форми розрахунків, наданим ПП ТД «Столичний», з наступних підстав:

- в порушення п.п. 7.2.1. та 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон про ПДВ) в податкових накладних від 27.10.2004 на суму 533742,01 грн. (в т.ч. ПДВ -88957,00 грн.), від 30.11.2004 на суму 707884,80 грн. (в т.ч. ПДВ -117980,80 грн.) та від 30.12.2004 на суму 362880,00 (в т.ч. ПДВ -60480,00 грн.) були відсутні порядкові номери;

- в порушення п.п. 7.4.1. Закону «Про податок на додану вартість», п.п. 1.32. та п.п. 5.1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»було сформовано податковий кредиту із сум податку на додану вартість по збиткових операціях, що виключає зв'язок з господарською діяльністю КП «Міськводоканал».

З наведеними висновками посадових осіб ДПІ в м. Суми можна погодитись лише частково, з наступних підстав.

У жовтні 2004 року між позивачем та ПП ТД «Столичний»було укладено договір купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №б/н від 01.10.2004 року на загальну суму 1334355,00 грн. На виконання умов договору ПП ТД «Столичний»була виписана податкова накладна без зазначення її порядкового номеру. Аналогічні господарські операції мали місце у листопаді та грудні 2004 року, обставини здійснення яких висвітлені у акті перевірки.

Зважаючи на відсутність у податкових накладних, виписаних ПП ТД «Столичний», порядкового номеру, посадові особи ДПІ в м. Суми дійшли висновку про неправомірність віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.2.1. цього ж Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В той же час, згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

При цьому, ті недоліки в заповненні податкових накладних, на які посилається відповідач, за умови встановлення фактичності здійснення господарських операцій та сплати податку на додану вартість у складі вартості товару (послуг), не роблять вказані звітні документи недійсними та не можуть свідчити про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування податкового кредиту.

Варто також зазначити, що під час проведення перевірки, а також під час судового розгляду справи відповідач не наполягав на відсутності фактичного здійснення господарських операцій та сплати податку на додану вартість у складі вартості товару (послуг).

Крім того, враховуючи залежність формування податкового кредиту від віднесення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат, слід звернути увагу на те, що в акті перевірки не встановлено порушень при віднесенні позивачем витрат з придбання товару у ПП «Торговий дім «Столичнний»до складу валових, що не може узгоджуватися з висновком відповідача про порушення підприємством пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, відповідач наполягає на порушенні позивачем пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, діючій на момент укладання договорів), що полягало у включенні до складу податкового кредиту суми ПДВ з нарахованих процентів за товарний кредит по завідомо збитковим угодам укладеним позивачем з ПП Торговий Дім «Столичний».

Так, в жовтні 2004 р. між ДКП «Міськводоканал»(покупцем) та ПП ТД «Столичний»(продавцем) було укладено договір купівлі - продажу № б/н від 01.10.2004 р., відповідно до якого продавець поставив покупцю товар (головки корпусні) на загальну суму -1334355,00 грн., в тому числі ПДВ -222 392,50 грн.

Пунктом 2.3 даного договору передбачено здійснення розрахунків шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця в 3-денний термін з моменту отримання товару.

Пунктом 2.4 даного договору передбачено, що у випадку, якщо покупець не виконає умови, обумовлені п. 2.3 даного договору, вступає в дію п. 2.4, згідно з яким товар продається на умовах товарного кредиту. Відсоток за користування послугами товарного кредиту складає : 2% за кожен день від суми, що складає 730% річних.

В той же час банки, послугами яких КП «Міськводоканал»користувався, надавали кредити підприємству під 21 % річних. Тобто розмір послуг по наданню товарного кредиту ПП ТД «Столичний»перевищував розмір послуг банку по наданню кредиту в 35 разів.

27.10.2004 р. між ДКП «Міськводоканал»та ПП ТД «Столичний»укладено додаткову угоду № 1 до договору № б/н від 01.10.2004 р., відповідно до якого форма розрахунку по договору купівлі-продажу головок корпусних № б/н від 01.10.2004 р. замінена на вексельну.

Відповідно до п. 2.4. договору купівлі - продажу головок корпусних № б/н від 01.10.2004р. в оплату процентів за товарний кредит КП «Міськводоканал» передав ПП ТД «Столичний»простий вексель № 783370182564 на суму 533 742,01 грн. (емітент КП «Міськводоканал»), у зв'язку з достроковим пред'явленням якого, вексель підлягав погашенню з дисконтом в сумі - 433606,43 грн., тобто фактично по векселю № 783370182564 було сплачено не 533 742,01 грн. а тільки 100135,58 грн.

По факту нарахування процентів по товарному кредиту отриманому від ПП ТД «Столичний» в сумі 533 742,01 грн., де сума ПДВ складає - 88 957,00 грн. позивач на підставі отриманої податкової накладної від 27.10.04р. № б/н відносить суму ПДВ - 88 957,00 грн. до складу податкового кредиту, не дивлячись на те, що реально сплачена сума по зазначеному векселю з дисконтом складала 100135,58 грн., податок на додану вартість з якої становить 20027,12 грн. а не 88 957,00 грн.

При цьому сума ПДВ, сплаченого в ціні за користування товарним кредитом наданим ПП ТД «Столичний»позивач включав до складу податкового кредиту.

04.10.2004 р. між ДКП «Міськводоканал»(власник) та ПП ТД «Столичний»(охоронець) укладено договір від 04.10.2004 р. на зберігання майна (головки корпусні) придбаного раніше у ПП ТД «Столичний», відповідно до якого охоронець прийняв на відповідальне зберігання товар, який належить ДКП «Міськводоканал».

В подальшому вищевказаний товар було реалізовано ТОВ «Обруч»згідно договору купівлі-продажу № б/н від 26.10.2004 р., укладеного між КП «Міськводоканал»(продавець) та ТОВ «Обруч»(покупець). Продавець поставив покупцю товар (головки корпусні) в кількості 136 шт. по ціні 8 193,30 на загальну суму - 1 337 146,56 грн., в тому числі ПДВ - 222 857,76 грн. При цьому доход отриманий позивачем від такого - перепродажу товару склав 2791,56 грн. (0,2 % від закупівельної вартості товару).

В оплату процентів за товарний кредит згідно акту приймання - передачі векселя № б/н від 27.10.2004 р. КП «Міськводоканал»передав ПП ТД «Столичний»простий вексель № 783370182564 на суму 533742,01 грн.(емітент КП «Міськводоканал»), у зв’язку з достроковим пред’явленням якого, вексель підлягає погашенню з дисконтом в сумі - 433606,43 грн., тобто фактично погашенню підлягає сума-100135,58 грн.

По факту нарахування процентів по товарному кредиту отриманому від ПП ТД «Столичний» в сумі 533742,01 грн., в тому числі ПДВ - 88957,00 грн. позивач на підставі отриманої податкової накладної від 27.10.04 р. № б/н відносить суму ПДВ -88957,00 грн. до складу податкового кредиту, незважаючи на те, що реально сплачена сума по зазначеному векселю з дисконтом складала 100135,58 грн., податок на додану вартість з якої становить 20027,12 грн. , а не 88957,00 грн.

Аналогічні схеми здійснення збиткових операцій були застосовані позивачем і по угодам купівлі-продажу укладеним з ПП ТД «Столичний»в листопаді та грудні 2004р.

З огляду на викладене відповідачем зроблено висновок, що позивачем в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ (в редакції закону діючій на момент укладання договорів) було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з нарахованих процентів за товарний кредит по завідомо збитковим операціям укладеним позивачем з ПП Торговим Домом «Столичний».

Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ (в діючій на момент укладання договорів редакції) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, під господарською діяльністю відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону про оподаткування прибутку розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, відповідач вважає, що до складу податкового кредиту позивач мав право віднести тільки ті суми податку на додану вартість, які були сплачені ним в результаті укладання угод, направлених на отримання прибутку.

Однак дані висновки відповідача є лише частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Жодний нормативний акт в сфері регулювання податкових відносин не передбачає такої обов’язкової умови формування валових доходів або витрат, як отримання прибутку за наслідками конкретної господарської операції. В той же час, сам факт господарської операції податковим органом не ставився під сумнів. В даному випадку, посадові особи податкового органу вдаються до довільного тлумачення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В той же час особливу увагу варто звернути на інший аспект спірних правовідносин. Як встановлено у ході судового розгляду справи, господарські договори між позивачем та ПП Торговий дім «Столичний»були укладені на умовах товарного кредиту, який передбачав сплату а кожен день прострочки процентів у розмірі 2%, що складає 730% річних. За умовами додаткової угоди форма розрахунків була замінена на вексельну. В оплату процентів за товарний кредит позивач передавав ПП «Торговий дім «Столичний»прості векселі, у зв'язку з достроковим пред'явленням яких векселі підлягали погашенню з дисконтом.

Оскільки п.п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, формування податкового кредиту з ПДВ пов’язував з формуванням валових витрат підприємства, то в даному випадку необхідно виходити з приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо підстав формування таких витрат.

Так, відповідно до пункту 1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Особливості оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій встановлені пунктом 7.1. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 цього Закону закріплено правило, згідно з яким доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Положення даного підпункту слід розуміти так, що витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції. Проте, ціна не може бути вищою за звичайну ціну.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Враховуючи те, що умовами надання товарного кредиту була сплата 2% в день (730% за рік), то такий розмір відсотків не можна визнати звичайною ціною послуги з товарного кредитування. В цій частині з висновками податкового органу можна погодитись.

В той же час, згідно з підпунктом 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо пунктом 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом підпункту 1.20.8 Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.4 цього пункту. Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано підпунктом 1.20.2 Закону.

Відповідно до підпункту 1.20.10 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Відповідно до положень п.п. 4.3.5. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Таким чином, віднесення платником податку до складу податкового кредиту ПДВ з вартості нарахованих послуг по продажу товарів на умовах товарного кредиту в частині, яка перевищувала звичайну ціну послуги комерційного кредитування суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Разом з тим, не можна погодитися з висновком відповідача про необґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту ІІДВ з послуг, вартість яких відповідає їх звичайній ціні. Податковою інспекцією помилково не визнано у цій частині право позивача на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Дана обставина, за умови визначення в установленому законом порядку звичайної ціни послуги з товарного кредитування, передбачає з'ясування дійсної суми податкових зобов'язань Комунального підприємства «Міськводоканал», яку можна визначити шляхом застосування процедури визначення звичайної ціни.

Також варто зазначити, що, як вбачається з листа ДПІ в м. Суми від 29.03.2010 року № 21507\9\10-009 (а.с.218), при визначенні позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 401126,7 грн. ( згідно податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту планової документальної перевірки № 338/233/03352455/5 від 23.01.2005 року ) порядок визначення звичайної ціни, передбачений п.п. 1.20.10. та 4.3.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не застосовувався.

Доцільно також зауважити, що сам факт здійснення спірних господарських операцій податковим органом не оспорювався. ДПІ не посилалась на нікчемність згаданих правочинів (вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства), удаваність правочинів тощо та наявність відповідних судових рішень.

Юридична оцінка спірних правовідносин свідчить про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ. Це потягло за собою помилкове визначення бази оподаткування і як наслідок - неправильне нарахування податку на додану вартість. Однак при винесенні ДПІ в м. Суми податкового-повідомлення рішення були допущені порушення Закону України «Про ПДВ»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що полягало у незастосуванні процедури визначення звичайної ціни послуг з товарного кредитування, що призвело до невірного визначення податкового зобов’язання позивачеві.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

У даному випадку, констатуючи помилкове нарахування податку на додану вартість через порушення вимог Закону України «Про ПДВ» стосовно формування податкового кредиту з ПДВ як платником податку, так і податковим органом, суд не може визнати недійсним рішення податкового органу в якійсь сумі, оскільки ДПІ ще не визначила в установленому законом порядку звичайну ціну послуги з товарного кредитування.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, а рішення відповідача не відповідає вимогам ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрему увагу необхідно звернути на те, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який полягає у визнанні нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми №0000132303/0/5740 від 01.02.2006р., яке за своєю суттю є актом індивідуальної дії. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми №0000132303/0/5740 від 01.02.2006р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 7, 17, 71, 94, 161-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов комунального підприємства «Міськводоканал»Сумської міської ради до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення –задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми №0000132303/0/5740 від 01.02.2006р., яким комунальному підприємству «Міськводоканал»Сумської міської ради визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 401126грн. 70коп. (267417грн. 80коп.- основний платіж, 133708грн. 90коп.- штрафні санкції).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                             В.М. Соколов

          Повний текст постанови складено 16.04.2010