Рішення № 92023807, 02.10.2020, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4312/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2020 року м. Черкаси

Суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Позарецька С.М., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 07.04.1981р. працювала на підприємстві та була звільнена з роботи на підставі ст. п.1 ст.40 КЗпП, у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників. В останній робочий день 19.07.2019р. вона отримала трудову книжку, але остаточний розрахунок по зарплаті проведений з нею був лише 06.03.2020 року.

Розмір середньоденного заробітку позивача становить 583грн. 36коп., отже, з моменту звільнення 19.07.2019 і до 06.03.2020 затримка у розрахунку із звільненим працівником становить 159 днів, за які нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 92754грн. 24коп.

Таким чином, позивач вважає, що має право на стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки виплати зарплати при звільненні за період з 19.07.2019р. по 06.03.2020р. - 92754грн. 24коп. з утриманням податків, обов`язкових платежів та зборів і просить задовольнити позовні вимоги. Крім того, просить стягнути з відповідача на свою користь судовий збір в розмірі 927грн. 54коп. та витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 01.07.2020 у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному (письмовому) провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки, згідно з положеннями процесуального закону, справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, як передбачено ч. 4 ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Проти такого порядку розгляду справи учасники справи не заперечували.

Крім того, відповідач, отримавши 15.07.2020р. ухвалу про відкриття провадження по справі, позовну заяву з додатками та інші процесуальні документи, про що свідчить повідомлення рекомендованого листа №1801506654420, не скористався правом подати відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своєї позиції. Крім того, не було надано жодного клопотання про продовження чи поновлення строку для надання процесуальної заяви, враховуючи п.3 Прикінцевих положень ЦПК України.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у справі, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:

в судовому засіданні встановлено, що наказом №43-к від 19.07.2019 ОСОБА_1 звільнена з 19.07.2019 з філії «Черкаська ДЕД» ДП «Черкаського ОАД» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, підприємство у день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Як вказує позивач у позовній заяві, та підтверджує випискою по банківському рахунку АТ КБ «Приватбанк», остаточно заборгованість по заробітній платі отримана позивачем лише 06.03.2020р., що підтверджує у позові і позивач. Крім того, ці обставини підтверджуються довідкою №131 від 24.04.2020р., що видана в.о. начальника філії Черкаська ДЕД.

Відповідно до даних довідки №124 від 21.04.2020р., виданої директором підприємства, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 встановить 583грн. 36коп.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Стаття 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95 (1949), яка ратифікована 30.06.1961р. закріплює, що відповідно до мети цієї Конвенції, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім того, відповідно до Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 19.06.2020) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012, Прикінцевих положень КЗпП України.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

За таких обставин, до стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2019 року (наступний робочий день після звільнення) по 06.03.2020 року, тобто в межах заявлених позовних вимог, враховуючи норми ст. 13 ч.1 ЦПК України.

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п`ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 липня 2019 року по 06 березня 2020 року, суд виходить з такого: за даними довідки № 124 від 21.04.2020 року, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 583грн. 36 коп.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п`ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та листі Мінсоцполітики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 92754 грн. 24 коп., який і підлягає до стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 . На думку суду, підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, відсутні.

Вирішення даного спору узгоджується з рішеннями ВП ВС від 26.06.2019 справа №761/9584/15-ц, від 31.01.2019р. справа №910/4518/16, Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03 липня 2013 року справа №6-60-цс13, від 16 січня 2012 року справа №6-54цс11, від 25 квітня 2012 року справа №6-23цс12, від 29 січня 2014 року справа №6-144цс13, від 27 квітня 2016 року №6-113цс16.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, слід здійснити з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір за подачу позову 927грн. 54коп., що підтверджується фіскальним чеком від 18.06.2020р., а тому такі витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК). Відповідне клопотання відповідачем не було подано до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем долучено ордер, договір від 10.04.2020р. про надання правничої допомоги адвокатом Булатецьким А.А., тарифи та послуги, акт приймання - передачі наданих послуг від 18.06.2020 року з переліком наданих послуг, опис-калькуляцію до договору №9, квитанцію про оплату позивачем адвокату коштів в сумі 2010грн.05коп. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 2000грн. Крім того, на думку суду, розмір 2000гр. є співмірним із складністю та категорією даної справи, обсягом та часом виконаних робіт, ціною позову,

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 267, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Стягнути з Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код 31141625, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 389) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 92754грн. 24коп. з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України, а також судовий збір в розмірі 927грн. 54коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 2000грн. 00коп., а всього 95681грн. 78коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст судового рішення складений 02 жовтня 2020 року.

Головуючий: С. М. Позарецька