Постанова № 9201793, 25.03.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.03.10Справа №2а-1400/10/12/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Суконновій Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки"

до Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін

від позивача – не з'явився;

від відповідача –не з'явився.

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулось з адміністративним позовом Кримське республіканське підприємство “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки”( далі –позивач) до Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (далі –відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.01.2010 року №0000071502/0 про визначення суми податкового зобов’язання за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 10496,97 грн., №0000081502/0 про визначення суми податкового зобов’язання за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1271,41 грн. Позов мотивовано тим, що відповідач неправомірно прийняв рішення про визначення сум податкових зобов'язань за штрафними санкціями, застосованими на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(далі –Закон №2181) за несвоєчасну сплату податку на додану вартість. Позивач посилається на те, що він не порушував термінів сплати цього податку, а зарахування сплати поточних зобов’язань в рахунок погашення податкового боргу, здійснене відповідачем, є таким, що не входить до його компетенції.

Ухвалами суду від 26.01.2010 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, надав письмові заперечення, в яких просив в задоволенні позову відмовити, вказав, що кошти, які перераховував позивач зараховувались відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону №2181.

Приймаючи до уваги, що сторони надали клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників, а в матеріалах справи достатньо доказів для з’ясування обставин по справі, суд вважає можливим на підставі ст.128 КАС України розглядати справу у відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”).

Статтею 4 Закону №2181 передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов’язкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач, виконуючи у спірних відносинах владні управлінські функції, є суб'єктом владних повноважень, спір, що виник, належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 03347678, державну реєстрацію якого проведено Виконавчим комітетом Сакської міської ради 14.11.1995 року, є платником податків і зборів (обов’язкових платежів), в тому числі податку на додану вартість (а.с. 23).

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питання своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість за липень, серпень і вересень 2005 року.

За результатами перевірки складено акт №2074/15-02/03347678 від 11.01.2010 року, згідно із яким встановлено порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

На підставі цього акту, відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення від 20.01.2010 року №0000071502/0, №0000081502/0.

Відповідно до п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 р. N 253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 р. за N 567/5758 відповідачем були прийняті і направлені платнику податків спірні податкові повідомлення-рішення від 20.01.2010 року №0000071502/0, №0000081502/0.

Судом встановлено, що за декларацією з податку на додану вартість за серпень 2009 року (вх. №24638 від 17.09.2009 року, а.с. 9-10), в рядку 27 “сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду”, позивачем зазначено 173,436 грн.; в декларації за вересень 2009 року (вх. № 28611 від 16.10.2009 року, а.с. 16-17) –253,632,00 грн.

Відповідно до пп. 17.1.7 Закону №2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно із пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Пунктом 4.1.4 цього Закону встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Відповідно до пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

Сторонами не надано доказів того, що позивачем обрано квартальний податковий період, тому для обчислення граничних строків сплати податку слід застосувати граничні строки подання податкової декларації, визначені пп. “а”пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону №2181, тому граничним строком сплати податку за серпень 2009 року –30.09.2009 року; за вересень 2009 року –30.10.2009 року.

З метою дослідження правильності сплати позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість судом в судовому засіданні досліджено документи податкової звітності позивача, платіжні документи на перерахування до бюджету сум податку. Судом встановлено, що податкове зобов’язання за серпень 2009 року погашалось за платіжними дорученнями від 11.09.2009 №1296 на суму10000,00грн., від 18.09.2009 №1314 на суму 10500,00грн., від 22.09.2009 №1318 на 40000,00грн., від 23.09.2009 №1329 на суму42936,00грн., від 28.09.2009 №1337 на суму70000,00грн., із призначенням платежу “відрахування ПДВ за серпень 2009 року” , податкове зобов’язання за вересень 2009 року погашалось за платіжними дорученнями від 21.10.2009 №1463 на суму 88000,00грн., від 26.10.2009 №1473 на суму 84000,00грн., від 27.10.2009 №1478 на суму 81632,00грн., із призначенням платежу “відрахування ПДВ за вересень 2009 року”.

Разом з тим, суд зазначає наступне. Орган державної податкової служби України, відповідно до ст. 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов’язань.

Згідно з п. 7.7 ст. 7 Закону №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях. Проте порядок такого погашення в Законі не визначений, та не зазначено про те, що вказана заборгованість може погашатись за рахунок інших платежів платника податків.

Аналіз норм Закону №2181 та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 N 276, свідчить, що контроль за справлянням податкових зобов’язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України гроші є об’єктами цивільних прав, у тому числі права власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 05.04.2001 №2346-ІІІ “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю. Відповідно до ст. 47 Господарського кодексу України держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів в платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.

Відповідач не надав суду доказів визначеної законом компетенції самостійно визначати цільове призначення платежу, здійсненого платником податків, та зарахування коштів платника на свій розсуд. Щодо джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення необхідно зазначити, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування”). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України). Відповідно зазначена норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно спрямував власні кошти. За наявності податкового боргу у позивача відповідач має право та можливість на підставі п. 10 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” звернутися до суду з позовом про стягнення даного боргу.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 71 КАС України обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність застосування штрафної санкції не доведено податковим органом у встановленому порядку, оскільки суду не надано доказів визначення в розрахункових і платіжних документах, за якими платником податків погашались суми податкового зобов'язання відповідного напрямку.

У зв’язку зі складністю справи судом 25.03.2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 01.04.2010 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим від 20.01.2010 року №0000071502/0 про визначення суми податкового зобов’язання за штрафними (фінансовими) санкціями Кримському республіканському підприємству "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки" в розмірі 10496,97 грн.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим від 20.01.2010 року №0000081502/0 про визначення суми податкового зобов’язання за штрафними (фінансовими) санкціями Кримському республіканському підприємству "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Саки" в розмірі 1271,41 грн..

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                   Котарева Г.М.