Рішення № 92005721, 21.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року Справа № 160/5980/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у спрощеному провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2020 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект", в якій просить стягнути з Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 22 110,72 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, однак за непрацевлаштування 1 особи з інвалідністю, у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 22 110,72 грн.

Ухвалою суду від 09 червня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

22 червня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Про наявні на підприємстві вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю належним чином був сповіщений Дніпровський міський центр зайнятості шляхом надання звітів.

Починаючи з 20 червня 2019 року на підприємстві відповідача працює особа з інвалідністю: ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством.

Таким чином, представник відповідача наголосив, що підприємством не було допущено жодних порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.

Крім того, представник відповідача у відзиві зазначив, що відповідачем були понесені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3500 грн., які останній просить стягнути з позивача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, обов`язок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладено на державну службу зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов`язані, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно пункту 2.1 Розділу 2 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Так, згідно з поданим відповідачем 16.02.2020 р. звітом за формою №10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 р.» середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 14 осіб; кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особа, фактично на підприємстві позивача не працює жодна особа, якій встановлена інвалідність.

Також матеріалами справи підтверджується, що в період з січня по червень 2019 року до Дніпровського міського центру зайнятості відповідачем направлялися звіти за формою №3-ПН, які містили інформацію про наявність вакантної посади для можливості працевлаштування особи з інвалідністю. Однак, робоче місце залишалося вакантним у зв`язку з не направленням осіб з інвалідністю.

Крім того, суд враховує, що починаючи з 20 червня 2019 року на підприємстві відповідача працює особа з інвалідністю ОСОБА_1 , на посаді завідувача господарством, що підтверджується копією наказу Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" про прийом на роботу № 19 від 19.06.2019 та копією форми індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1730 з підтвердженням III групи інвалідності. Зазначена особа з інвалідністю працює на підприємстві відповідача і по теперішній час, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № серії 12 ААБ № 630598, виданою працівнику 10.12.2019 за результатами проходження огляду на підтвердження групи інвалідності та довідкою АПМТЗ "Комплект" № 16 від 17.06.2020 року про те, що ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача з 20.06.2019 та на даний момент займає посаду завідувача господарством.

Крім того, в період коли на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність працюючих інвалідів відповідала установленому нормативу, відповідачем у вересні до Дніпровського міського центру зайнятості подавалася Звітність за формою № 3-ПН про наявність двох додаткових вакансій: прибиральника службових приміщень та прибиральника території для осіб з інвалідністю, що підтверджується відміткою про прийняття звітності Дніпровським міським центром зайнятості від 09.09.2019.

Що стосується поданого відповідачем Звіту зайнятості та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою 10-ПІ, згідно якого відсутній показник середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, суд має зазначити, наступне.

Розрахунок нормативу середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік обчислюється за пп. 3.2.5 і 3.2.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом № 286 Державного комітету статистики України від 28.09.2005.

При цьому, середньооблікова кількість штатних працівників - осіб з інвалідністю за рік обчислюється підсумовуванням середньооблікової кількості штатних працівників - осіб з інвалідністю за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на 12.

Відтак, при розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників - осіб з інвалідністю за 2019 рік (за 12 місяців) показник розрахунку був менший 1 (одного), у зв`язку з тим, що особа з інвалідністю пропрацювала на підприємстві відповідача не повний рік, а півроку (починаючи з 20.06.20219), тому у поданому звіті відповідачем поставлено прочерк.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що сума фінансових санкцій, яка пред`явлена до відповідача, визначена безпідставно, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо компенсації відповідачу витрат на правову допомогу адвоката, суд має зазначити наступне.

Поняття витрат на професійну правничу допомогу та порядок їх розподілу між сторонами визначені ст. 134 КАС України, відповідно до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Необхідно зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Так в підтвердження понесених витрат відповідачем надано Договір про надання правової допомоги № 01-11-06/20 від 11.06.2020 р. між Асоціацією підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" (замовник) та Адвокатським бюро "Герман і партнери", (виконавець), згідно якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов`язок здійснювати правовий захист інтересів Замовника у Дніпропетровському окружному адміністративному суді по справі № 160/5980/20 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення «Комплект», правова допомога зі договором здійснюється адвокатом Герман Мариною Миколаївною.

Вартість наданих послуг складає 3500 грн.

Згідно акту від 18.06.2020 року виконавцем були надані наступні послуги:

аналіз документів замовника для складання відзиву на позовну заяву;

складання відзиву на позовну заяву;

направлення відзиву на адресу позивача та до суду.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, ціну позову суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви представника відповідача та компенсацію відповідачу за рахунок позивача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 2500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Присудити на користь Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" за рахунок асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник