Рішення № 92004431, 30.09.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.09.2020 Справа № 920/504/18

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

секретаря судового засідання - Гордієнко Ж.М.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут»,

про стягнення 11 616 853 грн 14 коп.

Представники сторін:

від позивача - Незнамова Т.О. (в режимі відеоконференції);

від відповідачів: 1. Коробейник А.В. ,

2. Сіденко Л.В.

Стислий виклад позицій сторін по справі.

Позивач 12.07.2018 звернувся з позовом до суду, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 23 536 084 грн. 52 коп. пені, 5 690 560 грн. 77 коп. 3% річних, 14 074 098 грн. 28 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 28.10.2016 договору № 16-445-Н купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір). Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 616700 грн. витрат по сплаті судового збору.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено Договір. Позивач поставляв, а відповідач приймав природний газ, однак оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п. 6.1 Договору. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом (а.с.4-10, том 1).

Відповідач 06.08.2018 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує.

Відповідач зазначає, що в 2016 - 2017 роках між сторонами були підписані спільні протокольні рішення. Укладення спільних протокольних рішень позбавило відповідача можливості самостійно впливати в повній мірі на правовідносини за Договором, в частині виконання обов`язку з оплати послуг балансування обсягів природного газу. Тому вина відповідача з прострочення платежів за Договором відсутня, так як відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ (а.с.34-41, том 3).

Позивач 13.08.2018 надав до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за спожитий газ в частині, що не врегульована спільними протокольними рішеннями, є порушенням вимог Договору, а тому є підставою для застосування відповідальності за умовами Договору та положень ст. 625 ЦК України (а.с.183-187, том 3).

Відповідач 18.06.2020 надав до суду заперечення, в якому зазначає, що на момент пред`явлення позову відповідач повністю розрахувався із позивачем за поставлений природний газ за Договором. Державою було фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Позивач здійснив нарахування штрафних санкцій на суми коштів, які були необгрунтовано визначені ним в якості прострочення оплати за природний газ, а тому наведений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат не відповідає обставинам справи (а.с.23-33, том 4).

Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою суду від 13.07.2018 було відкрито провадження у справі. Ухвалою суду від 12.09.2018 було зупинено провадження у справі до розгляду господарським судом м. Києва справи № 910/10721/18.Ухвалою суду від 12.05.2020 було поновлено провадження у справі, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання у справі. Ухвалою суду від 22.06.2020 було відкладено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 23.06.2020 було задоволено клопотання позивача та призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

15.07.2020 позивачем по справі було надано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5 346 980 грн 86 коп. пені, 1 663 545 грн 49 коп. 3% річних, 4 606 326 грн 49 коп. інфляційних нарахувань. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 174 252 грн 80 коп. судових витрат, а також постановити ухвалу про повернення судового збору (а.с.64-65, том 4). Ухвалою суду від 15.07.2020 заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду.

Відповідач 11.08.2020 надав до суду заперечення проти заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та оновленого розрахунку штрафних санкцій (а.с.86-92, том 4). 17.08.2020 позивач надав до суду пояснення щодо заяви про зменшення позовних вимог від 07.07.2020 (а.с.121-124, том 4).

Ухвалою суду від 12.08.2020 було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

15.09.2020 позивачем до суду були надані письмові пояснення по справі (а.с.151-158, том 4).

15.09.2020 відповідачем до суду було надано клопотання про зупинення провадження у справі, в якому відповідач просить суд зупинити провадження у справі до винесення остаточного рішення у справі № 910/10965/20 (розглядається господарським судом міста Києва). Відповідач обґрунтовує клопотання тим, що встановлення факту переплати по договору купівлі-продажу природного газу № 28.10.2016 № 16-445-Н, у вказаній вище справі, може привести до зміни визначення нарахованих сум грошових зобов`язань за придбаний природний газ.

Відповідно до ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку, в тому числі, господарського судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

На думку суду, розгляд даної справи триває з 2018 року, провадження у справі вже зупинялось, сторонами неодноразово подавались письмові пояснення та докази по справі, а тому судом зібрані всі докази, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду по даній справі. Отже, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 16.09.2020 було оголошено перерву до 30.09.2020. В судовому засіданні 30.09.2020 було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Між сторонами 28.10.2016 було укладено договір № 16-445-Н купівлі-продажу природного газу (а.с.18-23, том 1). Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов`язується передати відповідачу у 2016-2017 роках природний газ, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору.

Позивач зазначає, що передав у власність відповідача природний газ обсягом 674600 м.куб. на суму 2 040 410 035 грн 41 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, складені відповідно до п.п.3.2-3.4 Договору (а.с.24-29, том 1), а також актами звіряння розрахунків (а.с.33-226, том 1; а.с.1-230, том 2; а.с.1-26, том 3).

Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Оскільки зазначені обставини визнаються сторонами у заявах по суті, то вони є такими, що встановлені судом.

Відповідно до п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% повної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абз. 3 цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Відповідно до абз.3 п. 6.1 Договору остаточний розрахунок з оплати вартості природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 (надалі - Порядок № 20) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів, які перевищують 5 денний строк.

Факт повної оплати газу відповідачем позивач підтверджує операціями по Договору з відповідачем (а.с.31-32, том 1).

Позивач стверджує, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені, яка нарахована відповідно до п. 7.2 Договору та інлфляційних втрат і 3% річних, які нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Отже, предметом доказування по даній справі є встановлення факту несвоєчасного виконання зобов`язання відповідачем по Договору, стосовно оплати за природний газ.

З матеріалів справи вбачається, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Сумській області, Департаментом фінансів Сумської обласної державної адміністрації та позивачем і відповідачем були підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до Порядку № 20 (надалі - Спільні протокольні рішення або СПР). Копії Спільних протокольних рішень, які підписані в період з 18.11.2016 по 19.04.2017, надані відповідачем до матеріалів справи (а.с.59-176, том 3).

Дослідивши зміст Спільних протокольних рішень, суд дійшов висновку, що підписавши протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, позивач у такий спосіб виявив згоду здійснити розрахунки, а отже погодився зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за Договором.

На думку суду, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

В свою чергу, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить і Порядок № 20.

Отже, суд дійшов висновку, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору, грошові зобов`язання між сторонами Договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у Договорі відповідні умови.

Тому частина отриманого відповідачем газу підлягала оплаті за Спільними протокольними рішеннями, а частина за рахунок власних коштів.

З урахуванням зазначених обставин суд дійшов висновку, що: за жовтень 2016 року підлягало оплаті 192679984 грн 22 коп. (за СПР - 190000000 грн, власні кошти (до 25 числа включно) - 2679984 грн 22 коп.); за листопад 2016 року підлягало оплаті 330154065 грн 28 коп. (за СПР - 31823836 грн 44 коп., власні кошти (до 25.12.2016 включно) - 11915928 грн 84 коп); за грудень 2016 року підлягало оплаті 432490755 грн 43 коп. (за СПР - 376254236 грн 20 коп., власні кошти (до 25.01.2017) - 56236519 грн 23 коп.); за січень 2017 року підлягало оплаті 439115192 грн 04 коп. (за СПР - 328443364 грн 88 коп., власні кошти (до 25.02.2017) - 110671827 грн 16 коп.); за лютий 2017 року позивачем штрафні санкції не нараховуються; за березень 2017 року підлягало оплаті 271309353 грн 06 коп. (за СПР - 245895287 грн 44 коп., власні кошти (до 25.04.2017) - 25414065 грн 62 коп.).

Як вже зазначалось, розмір коштів, які перераховувалися згідно Спільних протокольних рішень підтверджується копіями вказаних протоколів, які додані до матеріалів справи. Крім цього, розмір коштів, які відшкодовувалися державою, не заперечується сторонами, а тому зазначений факт є таким, що встановлений судом, відповідно до ст.ст. 73-75 ГПК України, окрім суми 55000000 грн (березень 2017 року) за Спільним протокольним рішенням № 2257 від 19.04.2017 (додаток до пояснень вх. № 8259/20 від 15.09.2020), яка заперечується позивачем.

Судом не приймаються до уваги вказані заперечення позивача, так як спільне протокольне рішення № 2257 від 19.04.2017 (а.с.161-163, том 4) підтверджує той факт, що його учасники - Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області, Департамент фінансів Сумської обласної державної адміністрації, ТОВ «Сумигаз Збут» та НАК «Нафтогаз України», погодили проведення взаєморозрахунку та послідовність дій учасників у виконанні вказаного рішення на суму 55000000 грн із призначенням платежу - за березень 2017 року.

Вказані кошти у вигляді субвенцій державного бюджету були перераховані 30.01.2018, за платіжним дорученням № 3 (а.с.164, том 4), призначення платежу - згідно договору від 28.10.2016 № 16-445-Н.

Крім того, приймається до уваги твердження відповідача, що з 01.08.2018 втратив чинність Порядок № 20, який встановлював механізм перерахування субвенцій з державного бюджету на оплату пільг, субсидій, компенсацій, в тому числі щодо послуг з постачання природного газу, на підставі якого учасниками розрахунків складались акти звіряння по обсягу наданих послуг та Спільні протокольні рішення щодо порядку їх оплати, - був введений новий механізм проведення відповідних розрахунків, учасниками якого, з огляду на зміст Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 (зі змінами введеними в дію з 01.01.2018) (надалі - Порядок № 256), є позивач та відповідач.

Оплата за природний газ у спірному періоді проведена державою виключно за рахунок коштів, що виділялись у вигляді субвенцій на оплату пільг та житлових субсидій населенню згідно з Порядком № 20 та згідно Порядком № 256.

Вказані кошти у вигляді субвенцій державного бюджету, перераховані за платіжним дорученням № 3, перераховувались згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

На думку суду відповідач правомірно посилається на Порядок № 256. Виходячи із змісту положення Порядку № 20 та Порядку № 256, суд дійшов висновку, що проводячи розрахунки за поставлений природний газ у визначений Порядком спосіб, сторонами було змінено порядок і строки виконання відповідачем грошових зобов`язань, які зазначені у Договорі. Крім того, сторонами в Договорі погоджено, що при оплаті покупцем за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету, - строки та процедура розрахунків між сторонами урегульовується відповідним нормативно-правовим актом, зокрема Порядком № 20, а після втрати ним чинності таким відповідним нормативно-правовим актом є Порядок № 256 (з урахуванням внесених до нього змін).

Також, відповідно до п. 6.2 Договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП.

Як зазначає позивач, НКРЕКП 28.10.2016, 31.10.2016, 06.12.2016, 19.01.2017, 14.02.2017, 21.03.2017 було прийнято ряд постанов «Про затвердження нормативів перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, відкритих в установах уповноважених банків, що надійшли від категорії споживачів «побутові споживачі та релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності)».

Вищезазначені постанови НКРЕП були прийняті відповідно до Законів України «Про ринок природного газу» та «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг». Виходячи з їх змісту вбачається, що частину грошових коштів, які надходили від побутових споживачів на поточний рахунок відповідача із спеціальним режимом використання уповноважений банк шляхом договірного списання перераховував на рахунок саме позивача.

З урахуванням зазначеного, суд вважає встановленим той факт, що розмір коштів, які відшкодовувалися державою згідно Спільних протокольних рішень, склав 1772160770 грн 96 коп., а розмір коштів, які повинен був сплатити відповідач - 268249264 грн 45 коп.

Позивач при поданні заяви про зменшення розміру позовних вимог виключив із розрахунку суми, які підлягали відшкодуванню за рахунок бюджету, тому, на думку суду, позивач повинен був довести факт прострочення відповідачем сплати заборгованості за рахунок коштів відповідача за кожний місяць окремо.

Крім того, для стягнення 3% річних та інфляційних втрат необхідно щоб оплата за газ була здійснена поза межами порядку, встановленого Спільними протокольними рішеннями.

Згідно з ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Крім того, згідно ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

На думку позивача, відповідач допустив прострочення платежів у жовтні, листопаді, грудні 2016 року та січні, березні 2017 року, а тому позивач нараховує відповідні штрафні санкції на підставі зазначених вище матеріально-правових норм.

На підтвердження факту наявності прострочення платежів відповідачем, позивач надав до суду відповідний розрахунок (а.с.70-74, том 4). Відповідач надав контррозрахунок, в якому зазначає про відсутність факту прострочення грошового зобов`язання та вважає, що платежі за природний газ з рахунку із спеціальним режимом використання здійснювалися до 25 числа місяця, що настав за місяцем купівлі-продажу газу в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Проаналізувавши розрахунки, які подані сторонами, суд вважає, що обставина наявності прострочки здійснених відповідачем платежів за Договором, на яку посилається позивач, не є доведеною позивачем, так як ним не надано інших доказів (платіжних доручень про сплату боргу), із яких суд мав би можливість встановити дату сплати боргу у кожному місяці та зробити висновки про наявність або відсутність прострочки виконання зобов`язань відповідачем.

Позивач зараховував кошти, отримані за Спільними протокольними рішеннями, наступним чином: жовтень 2016 року, за рахунок СПР - 190000000 грн, позивач зарахував - 163193227 грн; листопад 2016, за рахунок СПР - 318238136 грн 44 коп., позивач зарахував 225992933 грн 54 коп.; грудень 2016 року, за рахунок СПР - 376254236 грн 20 коп., позивач зарахував 378306212 грн 45 коп.; січень 2017 року, за рахунок СПР - 328443364 грн 88 коп., позивач зарахував 358698359 грн 88 коп.; березень 2017 року, за рахунок СПР - 245895287 грн 44 коп., позивач зарахував - 216309353 грн 06 коп.

На думку суду, позивач безпідставно не зараховував кошти, отримані за Спільними протокольними рішеннями, із визначенням підстави платежів, у поточні місяці, а на власний розсуд зараховував у наступні місяці. Вказаний факт підтверджується позивачем у поясненнях № 39/5-1048-20 від 11.08.2020.

Внаслідок вказаних дій позивачем безпідставно збільшувався розмір боргу за природний газ, який відповідач був зобов`язаний сплатити з рахунку із спеціальним режимом використання.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом було встановлено, що між сторонами виникли господарські відносини - укладено Договір, позивачем поставлено відповідачу природний газ, а відповідачем його прийнято. В той же час, відповідачем не порушено строк виконання грошового зобов`язання перед позивачем, а тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені, а також 3% річних та інфляційних втрат. Тому позовні вимоги є неправомірними, необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, судом було досліджено всі інші аргументи і доводи сторін, які зазначені сторонами у заявах по суті, однак судом про вказані аргументи у рішенні не зазначається, оскільки вони не стосуються предмету доказування по даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України суд повинен врахувати враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому при оцінці доказів судом були також враховані правових позицій, які зазначені, в тому числі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.05.2019 по справі № 924/296/18.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом в задоволенні позову відмовлено, то на позивача покладаються витрати позивача із сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (вул. О.Береста, 21, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39586236) про стягнення 11 616 853 грн. 14 коп. - відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 174 252 грн 80 коп. покласти на позивача - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

3. Повернути позивачу - Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», із Державного бюджету України, у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог, 442 447 грн 20 коп. судового збору, про що постановити ухвалу.

4. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 1 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 06.10.2020.

Суддя О.Ю. Резніченко