Рішення № 92003820, 06.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.10.2020Справа № 910/6737/20

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (вул. Левченка, буд. 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87504) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, 03680) про стягнення 8709,59 грн,

Без виклику сторін

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» суму збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні у розмірі 8709,59 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн та витрати по сплаті професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 1663,60 грн.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань по перевезенню вантажу, а саме незабезпечення залізницею збереження вантажу у процесі перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 8709,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 позовна заява прийнята до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, запропоновано позивачу у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу визначено строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) - для подання заперечень на відповідь на відзив.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі позивачем отримано 02.06.2020, відповідачем - 28.05.2020, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

23.06.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211, установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Відповідно до п. 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла станом на день подання відзиву) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Розділ X доповнено пунктом 4 згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020.

Таким чином, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України щодо продовження строку для подання відзиву на період дії карантину, суд доходить висновку про необхідність прийняття відзиву на позовну заяву.

Зі змісту поданого відзиву вбачається, що відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки згідно із ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України, ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документу відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

30.06.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем зазначено, що позивачем здійснено оплату за виставленим продавцем рахунком № 2912-1 від 29.12.2019 на загальну суму 1652464,70 євро. Також, позивачем надано додаткові пояснення щодо вимог про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.

11.08.2020 до суду від позивача надійшло клопотання, до якого долучено додаткові докази понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Відповідач правом подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

01.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест Шіппінг» (експедитор) та Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (клієнт) укладено договір № МШ 1-01/13ЖД/180, за умовами якого експедитор від свого імені, але за рахунок клієнта зобов`язується виконувати доручення останнього по організації перевезень вантажів залізничним транспортом, а клієнт зобов`язується прийняти надані експедитором послуги, виплатити йому винагороду, а також відшкодувати всі витрати, понесені експедитором за виконання зобов`язань прийнятих на себе по даному договору.

14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник), правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (замовник) укладено договір № 00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

03.07.2019 між BASIS Trade AG (продавець) та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» укладено контракт № BASIS-ILYICH 01-19, за умовами якого продавець зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти поставку та оплатити товар, з описом, якістю, кількістю і по ціні, вказаній у контракті, і у відповідності з умовами даного контракту.

Згідно із специфікацією (додаток № 6 від 03.12.2019 до контракту) товаром за контрактом є вугілля антрацит, навалом, у тому числі сорт АС (6-13), АМ (13-25), кількість - 20,000.000 МТ +/- 10%,ціна - 146,36 євро, загальна вартість 2927200,00 євро, +/- 10% у відповідності з фактичною вагою, визначеною у відповідності до умов, вказаних у контракті.

Позивачем здійснено оплату вартості послуг за вказаним контрактом, що підтверджується платіжними дорученнями.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2020 Акціонерним товариством «Українська залізниця» до станції призначення «Асланово» прийнято до перевезення завантажений вагон (антрацит АС (6-13)), одержувачем яких визначено Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», що підтверджується залізничною накладною № 40980773 (вагон № 56655350).

09.01.2020 на станції «Асланове Дон», на підставі ст. 24 Статуту залізниць України, залізницею перевірено масу та кількість вантажу у вагоні № 56655350, що зазначена у накладній № 40980773 від 04.01.2020 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена у вказаній накладній, про що складено комерційний акт № 485002/10.

Зі змісту комерційного акту № 485002/10 від 09.01.2020, складеного за результатами перевірки вагону № 56655350, вбачається, що вага визначена відправником на вагонних вагах, статичних (150 кг): брутто - не вказано, тара - 23500 кг, нетто - 67300 кг, при цьому при переважуванні виявилось: брутто - 88100 кг, тара - 23500 кг, нетто - 64600 кг, що менше за документом на 2700 кг. При комерційному огляді виявлено, що навантаження у вагоні вище рівня бортів на 200-250 мм, розрівняне, марковане вапном. За рухом поїзду, над 1 люком є виїмка розміром 1500мм*2800мм*400 мм у глиб вагону, маркування порушено, що відповідає попутному акту з/ф № 30124 від 08.01.2020 ст. Волноваха Дон. зал. та не відповідає комерційному акту № 463003/2 від 07.01.2020 ст. Пологи Прдн. зал. Вагон прибув у технічному стані справний. Течі вантажу немає. Переважування вантажу проводилось у присутності заступника ДС ОСОБА_4, аг. ком. ОСОБА_1 , пр.сд. к-та ОСОБА_2 , ваг-ка к-та ОСОБА_3 на 150 т. електронних тензометричних вагах № 17 ст. Рудна з повною зупинкою вагона. При повторному переважуванні даного вагону нестача вантажу підтвердилась.

Відповідачем не спростовано факту нестачі вантажу при проведенні його перевірки, заперечень щодо відомостей комерційного акту надано не було.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про те, що відповідач не виконав покладених на нього законом та договором перевезення, укладеним між ним та вантажовідправником на користь позивача, цивільно-правові зобов`язання в частині забезпечення схоронності перевезеного вантажу. Порушення відповідачем своїх обов`язків полягає у частковій втраті вантажу, який перевозиться, що спричинило позивачеві збитки у розмірі вартості втраченого вантажу, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки (ч. 1, 2 ст. 11 ЦК) виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Зміст господарського договору на підставі ст.180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджених сторонами, так і тими, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір (ст.181 ГК України) за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначає Закон України «Про залізничий транспорт».

Статтею 1 Закону України «Про залізничий транспорт» визначено, що залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця"), утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначається Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 N 457 (далі - Статут).

Частиною 1 п. 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Обов`язки збереження, супроводження та охорони особливо цінних та небезпечних вантажів, перелік яких встановлюється Правилами, покладаються на відправника.

Відповідно до п. 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у разі, зокрема: прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджується укладення між позивачем як замовником та відповідачем як перевізником договору № 00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг від 14.02.2018, за яким відповідачем мало здійснюватися перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та надання інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

З метою поставки вугільної продукції на користь позивача між позивачем та BASIS Trade AG укладено контракт № BASIS-ILYICH 01-19, за умовами якого BASIS Trade AG зобов`язався поставити на корись позивача вугільну продукції, в тому числі антрацит сорту АС (6-13).

Матеріалами справи також підтверджується факт прийняття вантажу (антрацит АС (6-13) до перевезення Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) на користь позивача (одержувач) та здійснення його перевезення зі станції відправлення «Миколаїв-Вантажний (експ.) до станції призначення «Асланово», що підтверджується залізничною накладною № 40980773 від 04.01.2020. Відповідачем вказаний факт не спростовано.

Згідно із п. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної

відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама

виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

Судом встановлено, що на станції призначення «Асланове Дон.», на підставі ст. 24 Статуту залізниць України, залізницею було перевірено кількість та масу вантажу, що зазначена у накладній № 40980773 від 04.01.2020 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена у вказаній накладній, а саме у вагоні № 56655350 та на підставі ст. 129 Статуту Залізниць та п. 2 Правил складання актів (затверджених наказом Мінтранспорту України № 334 від 28.05.2002) складено комерційний акт від 09.01.2020 № 485002/10.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до п. 113, п.п. а п. 114 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Вартість вантажів, які належать громадянам і вартість яких не було оголошено під час відправлення, визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здійснюється відшкодування збитків.

Зі змісту залізничної накладної залізницею прийнято вантаж (антрацит) до перевезення, проставлено календарний штемпель станції в оформленій накладній № 40980773 від 04.01.2020. Жодних актів щодо комерційної або технічної несправностей стороною відповідача складено не було, що в свою чергу свідчить про відсутність зауважень до комерційного і технічного стану вагонів. Залізниця після проставлення відповідної відмітки у залізничній накладній, взяла на себе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, а також підтвердила, що саме вона несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу.

Матеріалами справи та її фактичними обставинами встановлено, що в результаті проведеної перевірки маси та кількості вантажу, перевезення якого здійснював відповідач, виявлено нестачу вантажу, що є порушенням умов перевезення вантажу залізницями.

Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

У ч.ч. 1-3 ст. 314 Господарського кодексу України зазначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Згідно з ч.1 ст.23 вищевказаного закону, перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до ст. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно з п. е ч. 1 ст. 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу. Тобто, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.04.2019 у справі № 905/96/17.

Відповідачем належних доказів, які доводять обставини, які звільняють від відповідальності, не надано.

Крім того, згідно з ч.3 ст.917 Цивільного кодексу України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Спірний вантаж був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень, а прибуття вантажу з недостачею відбулось у технічному відношенні справному вагоні, що встановлене комерційними актами. Встановлені комерційними актами обставини свідчать про втрату частини вантажу саме під час перевезення.

Таким чином, враховуючи, що перевезення відбувалося у технічно-справному вагоні, придатному для даної господарської мети суд доходить висновку про те, що саме відповідач несе відповідальність за втрату частини вантажу у вагоні № 56655350.

За змістом статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення (частина 2 статті 114 Статуту залізниць України).

У пункті 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, встановлено норми природної втрати та граничного розходження у визначенні маси, а саме передбачено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1% маси, зазначеної в перевізних документах щодо мінерального палива.

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1%. За розрахунками позивача, який підтверджується матеріалами справи, загальна вартість збитків у вигляді нестачі становить 8709,59 грн.

Вказаний розрахунок суд приймає в якості належного та достовірного доказу, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 8709,59 грн.

Щодо тверджень відповідача про відсутність доказів вартості вантажу, то суд зазначає.

Відповідно до статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Вартість вантажу, яка є базою для вирахування суми збитків, що підлягають відшкодуванню перевізником, позивачем доведена наявними в матеріалах справи документами, зокрема специфікацією до контракту № BASIS-ILYICH 01-19 від 03.07.2019 (додаток до контракту № 6 від 03.12.2019). Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто визначена з урахуванням п. 27 Правил видачі вантажів, загальна вага нестачі вантажу визначена з урахуванням комерційних актів, достовірність яких відповідачем не спростована. При цьому вартість вантажу, з урахуванням якої проведено розрахунок, наведена у рахунку (інвойсі) та специфікації до контракту № BASIS-ILYICH 01-19 від 03.07.2019. В зв`язку з цим заперечення в цій частині відповідача є необґрунтованими. При цьому відповідачем не надано контрозрахунку нарахованих позивачем збитків.

Таким чином, враховуючи вищевикладені доводи, оцінюючі надані суду докази суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8709,59 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено позовну вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 1663,60 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява складена та підписана представником позивача Щербаковою Н.В.

На підтвердження повноважень вказаного представника суду надані договір № 845 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.03.2018, додаткові угоди до вказаного договору, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок розміру винагороди, довіреність позивача за № 6 від 02.01.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 4916 від 29.11.2017.

Відповідно до умов договору № 845 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.03.2018, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» та позивачем, вказане адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надавати позивачу правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Додатковою угодою № 26 від 09.12.2019 до вказаного договору погоджено внести зміни та визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020.

Додатковою угодою № 162 від 16.06.2020 визначено вартість послуг за надання правничої допомоги у розрізі даного спору.

Згідно розрахунку розміру винагороди від 07.07.2020 за договором про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845 від 30.03.2018 розмір винагороди адвоката Щербакової Н.В. за надання правничої допомоги у даній справі складає 1663,60 грн.

01.08.2020 сторонами даного договору складено та підписано акт № приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 162 від 16.06.2020, за яким вартість послуг Адвокатського об`єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога» за цим актом становить 1663,60 грн.

За приписами частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частинах 3, 4 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Таким чином оскільки витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, а виходячи із того, що за положеннями ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суд може, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, а таке клопотання відсутнє, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, витрати позивача на правничу допомогу мають бути йому відшкодовані за рахунок відповідача у розмірі заявленої суми 1663,60 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (вул. Левченка, буд. 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87504, ідентифікаційний код 00191129) суму збитків у розмірі 8709 грн 59 коп, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1663 грн 60 коп, а всього 12475 грн (дванадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять) грн 19 (дев`ятнадцять) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Дата складення та підписання рішення 06.10.2020.

Суддя В.О.Демидов