Ухвала суду № 9200041, 06.04.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції Твердохліб Р.С.

Суддя-доповідач - Нікулін О.А.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

м. Донецьк 06 квітня 2010 року справа № 2-а-24256/09/ 1270

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Нікуліна О.А. суддів:

при секретарі

за участі:

представника позивача

представника відповідача

представника третьої особи Старосуда М.І., Дяченко С.П.

Чуріковій Я.О

Не з*явився

Не зявився

Не з*явився розглянувши у відкритому

апеляційну скаргу судовому засіданні

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року по справі № 2-а-24256/09/ за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до Приватного підприємства «Стройінтерстріт», третя особа начальник управління державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради - державний реєстратор про визнання недійсним запису про державну реєстрацію, припинення юридичної особи,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2009 року позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним запису про державну реєстрацію, припинення юридичної особи.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року позовні вимоги задоволені частково.

Зазначеною постановою суд першої інстанції припинив юридичну особу відповідача - Приватного підприємства «Стройінтерстріт», ід. код 34579439, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3

З постановою суду першої інстанції не погодився позивач по справі та звернувся з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого неправильно вирішив справу, вважає, що постанова підлягає скасуванню з наступним задоволенням позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляція не підлягає задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року.

Приватне підприємство «Стройінтерстріт» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Луганської міської ради 23 серпня 2006 року за № 1 382 102 0000 009426, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (арк. справи 14). 23 серпня 2006 року взято на податковий облік платника податків у Ленінській міжрайонній ДШ у М.Луганську за №1303.

Згідно запису №3 довідки ЄДРПОУ станом на 17.06.2009 року, 08 серпня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено запис про відсутність юридичної особи Приватного підприємства «Стройінтерстріт» за вказаною адресою.

Згідно п. 2 ст. 38 Закону України від 15.05.2003р. № 755 - IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Вимоги позивача щодо припинення юридичної особи є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно установчих документів засновником та керівником підприємства є ОСОБА_6, який прописаний за адресою: АДРЕСА_4 Згідно пояснень ОСОБА_6, наданих працівникам податкової міліції 25.04.2009 року, у 2006 році він познайомився з гр. на ім' я ОСОБА_3, який запропонував йому зареєструвати приватне підприємство на своє ім'я за матеріальну винагороду, на що він погодився. Разом із ОСОБА_3 вони почали займатися реєстрацією підприємства, ОСОБА_6 підписував всі документи, які у подальшому ОСОБА_3 забрав собі, де на теперішній час знаходяться установчі документи, штамп та печатка вказаного підприємства йому невідомо. Як зазначає ОСОБА_6, фінансово-господарською діяльністю він ніколи не займався, податкову звітність до інспекції не надавав, угод не укладав та роботи нікому не доручав .

Ст. 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що підприємство як організаційна форма господарювання - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади та органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими Законами.

Основним установчим документом підприємства є статут, вимоги до змісту якого містяться в ст. 57 ГК України, зокрема, повинні бути зазначені мета і предмет діяльності підприємства, його місцезнаходження.

Згідно з частиною 1 ст. 216 учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з частиною 1 ст. 247 ГК України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації.

Частиною 1 ст. 59 ГК України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду. Частиною 6 цієї ж статті, зокрема, визначено, що суб'єкт господарювання ліквідується у разі скасування його державної реєстрації у випадках передбачених законом.

Пункт 2 ч. 1 ст. 110 ЦК зазначає, що юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущенні при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених Законом.

Ч. 2 ст.110 ЦК передбачає, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених п. 2 ч. 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

П. 17 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу» передбачає право органів державної податкової служби звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Із зазначеного суд прийшов до висновку, що позивач не належить до кола осіб, визначених частиною 2 ст. 110 Цивільного кодексу України, які мають право на звернення до суду із зазначеним позовом, а також зазначає, що позивач не належить і до кола осіб, визначених статтею 239 ГК України, яким надано право на застосування адміністративно-господарських санкцій та відмовив у задоволенні позовної вимоги позивача щодо визнання недійсним запису про державну реєстрацію.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права під час вирішення справи, тобто відсутні підстави для скасування або зміни судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2009 року залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Ухвала за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом 1 місяця з дня складення у повному обсязі.

Головуючий

Судді