Ухвала суду № 91982155, 29.09.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15597/20

УХВАЛА

29 вересня 2020 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в особі головуючої судді Гордійчук І.О., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Ярмошевич Наталії Олексіївни, -

встановив:

Звертаючись до суду із скаргою на дії приватного виконавця Ярмошевич Н.О., представник скаржника заявляє клопотання про зупинення виконавчої дії приватним виконавцем. Зокрема посилаючись на п.3 ч.1 ст.34 ЗУ «Про виконавче провадження» просить зупинити реалізацію арештованого майна, а саме нежитлового приміщення цокольного поверху за адресою АДРЕСА_1 .

Суд, вивчивши матеріали заяви, вважає, що заявлене клопотання про зупинення реалізації арештованого майна задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно заявник просить суд реалізацію арештованого майна, а саме нежитлового приміщення цокольного поверху за адресою АДРЕСА_1 .

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Частиною 9 ст.10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Враховуючи, що Законом не передбачений порядок забезпечення скарги, тому суд керуючись ч. 9 ст. 10 ЦПК України, застосовує правила ст.ст.149-153 ЦПК України під час розгляду вказаної скарги.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд, за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.п. 2, 5, 6 ч. 1ст.150 ЦПК України засобами забезпечення позову є: заборона вчиняти певні дії; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 6 від 07.20.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду. Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1ст.34 Закону України«Про виконавчепровадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Тобто з викладеного слідує, що суд може зупинити реалізацію арештованого майна лише у випадку, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, а також може зупинити стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано питання зупинення вчинення виконавчих дій, і це питання відноситься виключно до компетенції державного виконавця.

Таким чином, розглядаючи скаргу на дії державного виконавця у порядку ст. 447 ЦПК України, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів «забезпечення скарги» шляхом зупинення реалізації майна, адже за приписами вищевказаних норм матеріального та процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця.

Крім того, в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено про недопустимість забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

В даному випадку той вид забезпечення позову, який просить вжити скаржник, а саме зупинення реалізації арештованого майна в рамках виконавчого провадження зумовить зупинення виконання рішення суду.

А тому враховуючи вищевикладене, з урахуванням викладених в заяві про забезпечення скарги обґрунтувань для її забезпечення, а також виходячи із принципів співрозмірності та доцільності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Блащук Тетяни Володимирівни про зупинення реалізації арештованого майна, а саме нежитлового приміщення цокольного поверху за адресою АДРЕСА_1 .

Керуючись статтями 208-210, 259, 260 ЦПК України, суддя, -

постанови:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Блащук Тетяни Володимирівни про зупинення реалізації арештованого майна, а саме нежитлового приміщення цокольного поверху за адресою АДРЕСА_1 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області (відповідно до пп. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 – VIII від 03 жовтня 2017 року) протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя І.О. Гордійчук