Ухвала суду № 91980846, 02.10.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 203/3626/19

провадження 2/201/1479/2020

УХВАЛА

02 жовтня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , третя особа Дочірне підприємство «Нексус – Виробничо-комерційна компанія» про стягнення заборгованості і витрат,

ВСТАНОВИВ:

АТ «Банк Кредит Дніпро» 08 жовтня 2019 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа прийнята до провадження, по суті не слухалася, розглядаються клопотання, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.

В судовому засіданні стало на вирішення питання про закриття провадження в справі через не можливість розгляду справи в межах цивільного судочинства, оскільки наявний господарський спір, про що свідчить і судова практика. Суд виходять з наступного.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позовна заява подана АТ «Банк Кредит Дніпро» до суду 08 жовтня 2019 року. В обгрунтування і як підставу цього позову позивач зазначив наявність заборгованості по укладеному між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» і Дочірним підприємством «Нексус – Виробничо-комерційна компанія» кредитному договору № 120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року, відповідачі є поручителями по вказаному договору. Посилаючись на те, що позичальник допустив заборгованість за кредитним договором, просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року. Отже, основне зобов`язання виникло між юридичними особами і саме з цього приводу і заявлено позов, а тому спір не може бути розглянуті судом загальної юрисдикції.

Метою цивільного судочинства є саме захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Лише за наявності цієї умови у особи виникає право на звернення до суду.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 12 травня 2014 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» (найменування якого наразі змінено на АТ «Банк Кредит Дніпро») та ДП «Нексус-ВКК» було укладено кредитний договір № 120514-КЛВТ.

Відповідно до п. 1.1. банк, на умовах договору, відкрив позичальнику ДП «Нексус-ВКК» відновлювальну грошову кредитну лінію в іноземній валюті з лімітом кредитування в сумі 900 000 доларів США. На виконання умов договору банком надано позичальнику ДП «Нексус-ВКК» 883 306.92 доларів США. До кредитного договору 18 вересня 2014 року внесено зміни.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ДП «Нексус-ВКК» та АТ «Банк Кредит Дніпро» 12 травня 2014 року уклали договір застави № 120514–ЗО, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., який зареєстрований в реєстрі за № 237. До договору застави 03 жовтня 2014 року внесено зміни.

Між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 120514-П від 12 травня 2014 року, згідно п.1.1 якого поручитель зобов`язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором по поверненню кредиту, а також сплаті дострокового повернення кредитів і дострокової сплати процентів за фактичний час користування. До договору поруки 18 вересня 2014 року внесено зміни.

Між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 120514-П/1 від 12 травня 2014 року, згідно п. 1.1 якого поручитель зобов`язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором по поверненню кредиту, а також сплаті дострокового повернення кредитів і дострокової сплати процентів за фактичний час користування. До договору поруки 18 вересня 2014 року внесено зміни.

Строк повернення кредитних коштів був встановлений 01 травня 2015 року, боржником здійснювалось погашення по тілу кредиту на загальну суму 702 293.51 доларів США. В рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором ДП «Нексус-ВКК» було добровільно, за згоди банку, реалізовано майно, що було предметом застави, гроші направлені в повному обсязі на погашення кредитної заборгованості.

Згідно п. 1.1. договорів поруки № 120514-П та № 120514-П/1 від 12 травня 2014 року, предметом договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором із усіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, укладеного між кредитором та позичальником, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та /або будуть укладені в майбутньому в рамках кредитного договору, а саме: по поверненню кредитів у розмірі 900 000 доларів США 00 центів, з 01 серпня 2014 року у розмірі 675 000 доларів США, а з 01 вересня 2014 року у розмірі 450 000 доларів США відповідно до п. 1.1 кредитного договору, зі строком повернення отриманих кредитів 18 вересня 2014 року, відповідно до п. 1.1 кредитного договору зі строком дії кредитного договору до 18 вересня 2014 року, відповідно до п. 1.1 та розділу 5 кредитного договору, а також по сплаті дострокового повернення кредитів і дострокової сплати процентів за фактичний час користування кредитами у випадках, передбачений п. 3.1.11, п. 3.1.12, п. 3.1.14, п. 3.4.15 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитами у розмірі 13 % процентів річних відповідно до п.1.4 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитами, у разі прострочення повернення кредиту, у розмірі 18% процентів річних відповідно до п. 1.4 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитними коштами, у разі невиконання додаткових умов кредитування, у розмірі 15% процентів річних відповідно до п. 1.9 та 6.5 кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитними коштами, у разі неналежного оформлення договору (ів) застави/іпотеки у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, договору (ів) страхування заставленого майна, у розмірі 18% процентів річних відповідно до п. 6.4 кредитного договору;по сплаті пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, відповідно до п. 6.1 кредитного договору; по сплаті пені в розмірі 0.01 відповідно до п. 6.2 кредитного договору; по сплаті штрафу у розмірі 25% від суми наданого кредиту, відповідно до п. 6.3 кредитного договору; по сплаті суми кредиту, процентів за користування кредитами, пені, комісії, штрафних санкцій, а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, що виникнуть на підставі договорів про надання кредиту (траншу), які будуть укладені в майбутньому, але в розмірі ринкової вартості предмета застави на день звернення стягнення таких вимог; а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, та/або цим договором і надалі іменується «Основне зобов`язання».

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, яким чинні ГПК України та ЦПК України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

В жовтні 2019 року АТ «Банк Кредит Дніпро» подало до суду позов, у якому заявило вимоги до фізичних осіб як поручителів за договорами поруки, укладеними на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Грошові кошти за кредитним договором надавалися юридичній особі ДП «Нексус ВКК» для поповнення обігових коштів (п. 1.2 кредитного договору № 120514-КЛВТ).

Тобто між позивачем та відповідачами наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука. Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, названі в статті 4 цього Кодексу, тобто фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (підпункти 5, 10, 14 частини першої статті 20 ГПК України).

Положення підпункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

Враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Отже, на час пред`явлення позову у цій справі жовтень 2019 року, законодавством України передбачено, що до юрисдикції господарських судів належать розгляд спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду саме цієї справи.

Такого ж правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі №910/1733/18 (провадження №12-170гс18), підстав відступати від якого колегія суд не вбачає.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що спір у даній справі виник з виконання правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, закриття провадження в справі за заявою сторони відповідачів з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що провадження по справі необхідно закрити.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 182, 222, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , третя особа Дочірне підприємство «Нексус – Виробничо-комерційна компанія» про стягнення заборгованості і витрат - закрити.

Ухвала набрала законної сили 02 жовтня 2020 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -