Рішення № 91979099, 05.10.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3018/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділу про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділу (далі - відповідач), в якому позивач просила:

-визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Луганській області у видачі ОСОБА_1 , у зв`язку із досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

-зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділу оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України. затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (а.с.1-7).

В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після настання 16-річного віку вона та її мати ОСОБА_2 особисто звернулись до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації - Лисичанського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, що є територіальним підрозділом Управління Державної міграційної служби України в Луганський області, із заявою на отримання паспорта від 13.02.2020, в якій висловлено прохання оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. У заяві повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки - документа Реєстру, про незгоду на обробку персональних даних у зв`язку із неприпустимістю втручання держави в особисте і сімейне життя людини та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до Положення про паспорт та Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17.

Лисичанський МВ УДМС в Луганській області дану заяву відіслав відповідачу, який своїм листом від 25.02.2020 за вих.№КО-27/6/4401- 20/4401.3/3260-20 відмовив в оформленні і видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року. 18.06.2020 вдруге позивач особисто звернулася до Лисичанського МВ УДМС в Луганській області із аналогічною заявою на отримання паспорта. Лисичанський МВ УДМС в Луганській області дану заяву відіслав відповідачу, який своїм листом від 25.06.2020 за вих.№Д-79/6/4401-20/4401.3/9238-20 знову відмовив в оформленні і видачі паспорта-книжечки. 03.07.2020 позивач втретє особисто звернулась до Лисичанського МВ УДМС в Луганській області із заявою про оформленні і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки та виконала усі вимоги пункту 13 Положення про паспорт і надала вказаному територіальному підрозділу ДМС повний пакет документів для прийняття рішення по видачі паспорта-книжечки. Лисичанський МВ УДМС в Луганській області дану заяву вкотре відіслав відповідачу, який своїм листом від 17.07.2020 за вих.№Д-90/6/4401-20/4401.3/10248-20 фактично відмовив в оформленні і видачі паспорта-книжечки, пославшись на те, що повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання відповідно до ст.8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядається. Позивач вважає дії відповідача протиправними, а тому за захистом своїх прав звернулася до суду.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до канцелярії суду надав відзив від 02.09.2020 №4401.18-12499/44.1-20, в якому заперечував щодо вказаного позову (а.с.42-53). В обґрунтування відзиву зазначив, що позивач в лютому, червні та липні 2020 року до Лисичанського МВ УДМС в Луганській області та до УДМС в Луганській області з питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року не зверталася. Звертаючись до Лисичанського МВ УДМС в Луганській області із заявами у довільній формі від 13.02.2020, 18.06.2020 та 03.07.2020 позивач звернулася до відповідача в порядку Закону України «Про звернення громадян» (вх.№ КО-27/6/4401-20 від 14.02.2020, вх.№Д-79/6/4401-20 від 19.06.2020 та вх.№Д-90/6/4401-20 від 06.07.2020) та не надала жодного разу необхідних документів, згідно норм чинного законодавства, для оформлення паспорта громадянина України. Відповіді УДМС в Луганській області 25.02.2020 вих.№КО-27/6/4401-20/4401.3/3260-20, 25.06.2020 вих.№Д-79/6/4401-20/4401.3/923 8-20 та 17.07.2020 вих.№Д-90/6/4401-20/4401.3/10248-20 також були надані позивачу відповідно до Закону України «Про звернення громадян», в яких зазначено: «У разі не згоди з прийнятим рішенням Ви маєте право його оскаржити відповідно до ст.ст.15,17 Закону України «Про звернення громадян». Відповідач також зазначив, що бажання позивача отримати паспорт, який би не містив безконтактного електронного носія, обумовлене релігійними переконаннями, однак, доводи позивача щодо дискримінації громадян за релігійною ознакою з боку УДМС в Луганській області нічим не підтверджені. Відповідач також вказав, що позивачем не надано необхідних документів, визначених наказом МВС України, тому в УДМС в Луганській області та його територіального підрозділу відсутні законні підстави для оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.26-27).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 08.07.2002 (а.с.9).

Із матеріалів справи вбачається, що 13.02.2020 позивач разом з її законним представником - матір`ю ОСОБА_2 звернулись до Лисичанського районного відділу ДМСУ у Луганській області з заявою на отримання паспорта без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі у вигляді паспортної книжечки. В заяві чітко зазначено, що заява не є зверненням громадян. В переліку додатку, що було подано разом заявою, зазначено дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см для оформлення бланку паспорту; копія свідоцтва про народження; копія паспорта одного з батьків, законного представника (а.с.10-14).

Листом від 25.02.2020 вих.№КО-27/6/4401-20/4401.3/3260-20 Управління Державної міграційної служби України в Луганській області повідомило позивача, що копії свідоцтва про народження, дві фотокартки (розміром 3x4 см, що не відповідає розміру передбаченому в законодавстві) та копії паспорта громадянина України матері не достатньо для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. У зв`язку з тим, що позивачем не надано необхідних документів, визначених наказом МВС України від 06.06.2019 №456, в УДМС у Луганській області відсутні законні підстави для оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року (а.с.15-17).

18.06.2020 позивач звернулася до Лисичанського районного відділу ДМСУ у Луганській області з заявою, в якій просила оформити паспорт громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі у вигляді паспортної книжечки. В цій заяві також чітко зазначено, що заява не є зверненням громадян. В переліку додатку, що було подано разом заявою, зазначено дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см для оформлення бланку паспорту; копія свідоцтва про народження; копія довідки про підтвердження особи (а.с.18-21).

Листом від 25.06.2020 вих.№Д-79/6/4401-20/4401.3/9238-20 Управління Державної міграційної служби України в Луганській області повідомило позивача, що копії свідоцтва про народження, дві фотокартки та довідки з навчального закладу не достатньо для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. У зв`язку з тим, що позивачем не надано необхідних документів, визначених згаданим наказом МВС України, в УДМС у Луганській області відсутні законні підстави для оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року (а.с.22-24).

06.07.2020 позивач звернулася до Лисичанського районного відділу ДМСУ у Луганській області з заявою про оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки до якої додала: оригінал свідоцтва про народження для засвідчення його копії; дві фотокартки 35х45 мм; заяву за формою, встановлену Міністерством внутрішніх справ України; оригінал документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (паспорт матері) для засвідчення його копії; довідка про реєстрацію місця проживання особи; оригінал довідки, що підтверджує встановлення особи заявника для засвідчення його копії. Позивач просила розглянути її заяву по суті та прийняти чітке і однозначне рішення (а.с.25-26).

Листом від 17.07.2020 вих.№Д-90/6/4401-20/4401.3/10248-20 Управління Державної міграційної служби України в Луганській області повідомило позивача, що відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного й того ж питання. Попередні аналогічні звернення ОСОБА_1 від 13.02.2020 та 18.06.2020 були розглянуті УДМС в Луганській області та 25.02.2020 вих. № КО-27/6/4401-20/4401.3/3260-20 і 25.06.2020 вих. №Д-79/6/4401-20/4401.3/923 8-20 відповідно, на адресу надіслані відповіді. У разі незгоди з прийнятим рішенням роз`яснено заявнику право на його оскарження згідно статей 15,17 Закону України «Про звернення громадян» (а.с.27).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом2 (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Так, відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно із частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02.09.1993 № 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.

Згідно із пунктом 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 вказаної Постанови № 302 встановлено, що: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Разом з тим, суд погоджується із посиланням позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає, враховуючи таке.

Згідно частиною першою статті 6 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, згідно з частинами п`ятою, шостою статті 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (теж чинного на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Законодавець, приймаючи Закон України від 14.07.2016 № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС та Управління ДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються судом протиправними.

Що стосується посилання відповідача в своїх листах - відмовах від 25.02.2020 та 25.06.2020 на постанову Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302» та наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», то застосування вказаних нормативно-правових актів з боку відповідача по відношенню до заяв позивача було передчасним.

Так, вказані акти були прийняті та регулюють відносини щодо подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.

Оскільки відносно позивача таке рішення станом на час звернення з заявами до відповідача про отримання паспорта зразка 1994 року судом не приймалось, тому відповідач протиправно послався на те, що позивачем не надано необхідних документів, визначених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456.

Що стосується останнього листа-відмови відповідача від 17.07.2020, то судом встановлено, що відповідач взагалі не розглянув у встановленому законом порядку заяву позивача про видачу паспорта від 03.07.2020.

Так, відповідач в листі зазначив, що ним вже були раніше розглянуті аналогічні звернення позивача та на її адресу надіслані відповіді від 25.02.2020 та від 25.06.2020. Повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються (а.с.27).

Між тим, суд не може погодитись з відповідачем щодо не розгляду заяви позивача та відсутності правових підстав для відмови, оскільки до заяви від 03.07.2020, яка має назву про оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, позивач звернулась до відповідача ще з пакетом документів, серед яких була заява за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, про видачу паспорта (а.с.28). До вказаної заяви позивач надала документи, перелічені в пункті 13 Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII.

Отже подану позивачем 03.07.2020 заяву про видачу паспорта разом з пакетом документів взагалі неможливо віднести до заяви, поданої в розумінні Закону України «Про звернення громадян».

Як наслідок, судом встановлена протиправна бездіяльність з боку відповідача щодо не розгляду заяви позивача про видачу паспорта від 03.07.2020.

Беручі до уваги той факт, що позивач тричі зверталась до відповідача з відповідними заявами про видачу паспорта у формі книжечки, а відповідач жодного разу не розглянув подані заяви у відповідності до вимог чинного законодавства, а також те, що на теперішній час умовою для отримання громадянином України паспорта у формі книжечки є рішення суду про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, суд, обераючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_1 , у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню з корегуванням способу захисту порушених прав позивача у відповідності до частини другої статті 9 КАС України.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 (а.с.8).

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділу про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії та бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Луганській області під час розгляду заяв ОСОБА_1 від 13.02.2020, 18.06.2020 та 03.07.2020 щодо оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ) у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 37851432, місцезнаходження: 93400, Луганська області, м.Сєвєродонецьк, вул.Партизанська,12) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Басова