Рішення № 91975644, 29.09.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3937/20

2/357/2090/20

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Кривенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що АТ КБ «Приватбанк» та відповідач уклали кредитний договір № б/н від 15.10.2007 р., за умовами якого, позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Позивач умови договору виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором, а відповідач, в свою чергу, неналежно виконує свої зобов`язання за договором та допустила виникнення заборгованості, яка станом на 22.03.2020 року становить 31919,90 грн., що позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також відшкодувати судові витрати по справі в розмірі 2102,00 грн..

Позивач в судове засідання свого представника не направив, подав суду клопотання, в якому просить справу розглядати без участі представника, позов підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує, представник позивача направив до суду відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні відповідач позов не визнала, надала до суду відзив на позовну заяву.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Встановлено, що 15.10.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 була підписана анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої їй було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Позивач посилається на те, що відповідач була ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження.

Банком на підставі договору надання банківських послуг було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 1000,00 грн., що зазначений в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8000,00 грн., що відповідач не заперечила.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 3.2, п.3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку.

Таким чином, позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору.

Позивач вказує, що в порушення умов кредитного Договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за договором не виконала.

Згідно п.5.5 Договору у разі непогашення Клієнтом боргових зобов`язань за кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8.6 Договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. +5% від суми позову.

Позивач зазначає, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання щодо належного та вчасного повернення коштів і станом на 22.03.2020 року виникла прострочена заборгованість на загальну суму 31919,90 грн., яка складається з: 10953,34 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10953,34 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4506,08 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 14702,39 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина - 250,00 грн. та штраф процентна складова - 1508,09 грн.

Відповідач заперечуючи позов пояснила, що позивач не подав до суду належних доказів в підтвердження виникнення між сторонами кредитних відносин, позики. Відсутні докази виникнення кредитного зобов`язання, та докази про ознайомлення відповідача із Тарифами Банку, доказів ознайомлення із Умовами та правилами надання банківських послуг. Розрахунок заборгованості, який поданий позивачем не відповідає дійсності, оскільки суми заявлені позивачем в якості тіла кредиту відрізняються одна від одної в тексті позовної заяви. Щодо заяви анкети, то вказаний документ не підтверджує видачу картки, її номер, надання грошових коштів на цю картку, відкриття рахунку і зарахування кредиту на цей рахунок, більше того позивач сам собі суперечить, оскільки в позові він зазначає, що грошові кошти були надані в розмірі 8000,00 грн., а в заяві анкеті сума бажаного кредитного ліміту взагалі не зазначена, а Позивач стверджує що заборгованість Відповідача за тілом кредиту становить 10953,34 гривні, що є підтвердженням надуманості розміру заборгованості визначеної у позові. Крім цього, відповідач зазначає, що формування штрафу у розмірі 250 грн. та 1508,09 грн. від суми заборгованості - є подвійною відповідальністю за одне і теж порушення, оскільки позивач також нарахував пеню у розмірі 14702,39 грн. Умови та Правила надання банківських послуг не підписані відповідачем та не є складовою частиною договору. Відповідач не заперечує факт отримання у позивача банківської картки. Однак, відповідач вказує, що їй не відомо чи встановлений на картці кредитний ліміт, оскільки, картку отримала виключно для отримання платежів, але так нею і не скористалася. Анкету-заяву заповнював працівник банку і навіть не вписав бажаний кредитний ліміт і в анкеті-заяві відсутня інформація про те, в якій же сумі встановлений цей кредитний ліміт і чи встановлений він взагалі. Позивачем на підтвердження своїх вимог не надано даних щодо номера карткового рахунку, який рахується за Відповідачем; строку дії виданої позивачем картки; даних щодо перевипуску картки на новий термін дії. Відповідач, також, заявляє про застосування загального і спеціального строку позовної давності до основної вимоги та вимоги про стягнення штрафних санкцій, як однієї з обставин для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 15.10.2007 року зазначена базова процентна ставка 3%, однак, сторонами не погоджено бажаний кредитний ліміт.

Як вбачається з пункту 5.5 Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.53) у разі непогашення Клієнтом боргових зобов`язань за кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік.

Тобто, судом встановлено, що в заяві та в Умовах та Правилах надання банківських послуг у ПриватБанку існують розбіжності щодо розміру процентної ставки.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 15.10.2007 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті:www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

Однак, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» до суду не надано.

А надана позивачем копія витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщена на сайті: privatbank.ua, не визнається відповідачем та не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 жовтня 2007 року шляхом підписання анкети-заяви.

Так, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів, взагалі, містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Тому, наданий позивачем у якості доказу документ - «Условия и правила предоставления банковских услуг», суд оцінює критично, оскільки відсутні докази про ознайомлення відповідача саме з цим документам та погодження відповідачем даних Умов.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 провадження № 14-131цс19, викладені у постанові від 03.07.2019 року - Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, якщо вони не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви - анкети. Також, Велика Палата висловилась щодо відсутності у підписаній заяві-анкеті АТ КБ «Приватбанк» істотних умов, що притаманні кредитному договору.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надає розрахунок за договором між Приватбанком та ОСОБА_1 №б/н від 15.10.2007 року станом на 22.03.2020 року, згідно якого вбачається, що заборгованість становить 31919,90 грн. та складається з: 10953,34 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн.; 10953,34 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4506,08 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 14702,39 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина - 250,00 грн. та штраф процентна складова - 1508,09 грн.

Розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Тому, суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування заборгованості та не приймає даний доказ, оскільки з дослідження змісту наявних у справі документів в розрахунках заборгованості зазначені різні процентні ставки та різні суми кредитного ліміту, також, зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу в розмірі 31919 грн. 28 коп.

Відповідач у відзиві заперечувала факт, що вона підписувала дану анкету-заяву, оскільки анкету-заяву заповнював працівник банку і навіть не вписав бажаний кредитний ліміт.

Відповідач посилається також, на те, що вона не підписувала Умови та правила про надання банківських послуг та не отримувала кредит.

При цьому, відповідач не заперечувала факт, що отримала у позивача банківську картку, але вказує, що так нею і не скористалася, оскільки, картку отримала виключно для отримання платежів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 26,27) 15.10.2007 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та підписала дану заяву.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 15.10.2007 року, який наданий позивачем (а.с.7-18) відповідач ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та періодично погашала заборгованість.

Даний факт, також підтверджується випискою за договором (а.с.19-24) з якої вбачається, що 13.06.2018 року відбулося останнє поповнення готівкою своєї картки в терміналі самообслуговування АДРЕСА_1 , в розмірі 1198 грн. - картка № НОМЕР_1 .

Наведене підтверджує, що відповідач отримала кредитну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та ПІН, почала користуватися картковим рахунком і кредитними коштами.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, суд звертає увагу на те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15.10.2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як передбачено ч. 5 цієї статті, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому, в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Згідно наданої позивачем довідки (а.с.26), відповідачу були надані кредитні картки: НОМЕР_2 - дата відкриття 15.10.2007 року, термін дії 10/11; НОМЕР_3 - дата відкриття 16.05.2014 року, термін дії 03/18; НОМЕР_1 - дата відкриття 13.06.2018 року, термін дії 05/22.

Враховуючи, що строк дії картки № НОМЕР_1 не закінчився, то позивач звернувся до суду в межах трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України. Крім того, як було зазначено вище, відповідач поповнила готівкою рахунок, повернула частину коштів 13.06.2018 року, тобто вчинила дію на підтвердження своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, а позивач звернувся з даним позовом в квітні 2020року, в межах строку позовної давності.

За ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10953 грн. 34 коп., а в решті вимог слід відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст. 3, 207, 256-258, 509, 526, 530, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б\н від 15.10.2007 року в сумі 10953 грн. 34 коп. (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні тридцять чотири копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_4 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати по справі в сумі 2102 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 02.10.2020 року.

СуддяО. Я. Ярмола