Рішення № 91972926, 01.10.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2505/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватне акціонерне товариство "Юнікон", 49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276 до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121 про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "ЮНІКОН" (Позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ДП "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (Відповідач) 33 558,97 грн пені, 3 640,92 грн 1% річних та 6 027,19 грн втрат від інфляції, у зв`язку з неналежним виконанням останнім договору поставки №238-16/546 від 28.05.2019.

Також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.08.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

19.08.2020 до суду надійшла заява позивача вх. №19178 про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач вказує, що ним було допущено описку в позовній заяві та невірно зазначено загальний розмір позовних вимог, який дійсно становить 43 227,08 грн, а не 40 827,96 грн, як було зазначено.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 20111 від 02.09.2020) та заперечення на відповідь на відзив (вх. № 21863 від 22.09.2020).

Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №20982 від 10.09.2020).

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що заборгованість за договором поставки №238-16/546 від 28.05.2019 у відповідача відсутня, а заявлені вимоги щодо стягнення річних та інфляційних є надмірним збагаченням позивача за рахунок відповідача. Крім того, відповідач просить застосувати до вимог про стягнення пені наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в позові.

Ухвалою суду від 11.08.2020 було роз`яснено сторонам, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні "Каракуця проти України", заявник повинен виявляти належну зацікавленість у розгляді справи.

Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28/05/2019 року між ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "ЮНІКОН" (АТ "ЮНІКОН", Позивач) та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ЗАВОД ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (ДП "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ", Відповідач) було укладено Договір № 238-16/546 (Договір).

28.05.2019 року між АТ «ЮНІКОН» та ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» підписано Специфікацію № 1 на суму 697 273,20 гривень.

Відповідно до умов п. 1.1. Договору Позивач взяв на себе зобов`язання у 2019 році поставити Відповідачу продукцію, зазначену у специфікаціях №1, а Відповідач зобов`язався прийняти та оплатити таку продукцію.

Згідно п. 1.2. Договору найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 р. № 1749, зазначаються у Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору.

У відповідності до п. 2.1. Договору Позивач здійснює поставку продукції Відповідачу протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту направлення письмового замовлення Відповідачем, згідно з пунктом 1.3. Договору.

У пункті 2.4. Договору сторони погодили, що право власності на продукцію переходить до Відповідача з моменту її фактичної поставки від Позивача.

Умови оплати продукції сторони погодили у розділі 4 Договору.

Так, відповідно до п. 4.1. Договору Відповідач здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю та кількістю.

Також у пункті 4.2. Договору сторони визначили, що при відвантаженні продукції Позивач надає Відповідачу наступні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру та товарно-транспорту накладну.

Відповідно до п. 5.1. Договору Відповідача зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах Договору.

Разом з цим, п. 9.5. Договору за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, Позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляційних втрат.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Позивач 03.06.2019 здійснив постачання продукції на суму 671 179,40 грн, а Відповідач несвоєчасно оплатив її вартість, оскільки, строк оплати у відповідача настав 02.08.2019, а фактична оплата вартості продукції здійснена 20.02.2020.

Дані обставини не були спростовані Відповідачем під час розгляду справи.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідачем не спростовані обставини, повідомлені позивачем в позовній заяві.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 1% річних та інфляційних втрат за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

При цьому, щодо заперечень відповідача, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Пунктом 9.5 Договору сторони визначили, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Таким чином, враховуючи не виконання зобов`язань Відповідачем у строки, що встановлені договором, вимога Позивача про сплату суми інфляційних втрат та 1% річних за прострочення виконання оплати не є протизаконним надмірним збагаченням, як про це зазначає Відповідач, а є правом Позивача на отримання суми індексації несвоєчасно оплаченого боргу та 1% річних за користування Відповідачем грошовими коштами Позивача.

Крім того, скрутне матеріальне становище Відповідача, також, не є підставою для відмови в задоволенні вимог Позивача, оскільки, фінансове становище є комерційним ризиком особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, відповідно наслідки від такого ризику не можуть покриватися за рахунок іншої особи, шляхом зменшення розміру договірних зобов`язань.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 33 558,97 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов`язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 1, п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд зазначає, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Як вже було зазначено судом, поставка товару відбулася 03.06.2020, таким чином, обов`язок по оплаті його вартості (60 календарних днів) у відповідача сплив 02.08.2019, таким чином з 03.08.2019 відповідач прострочив виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару.

З урахуванням викладеного, початок перебігу строку позовної давності щодо оплати товару розпочався з моменту виникнення зобов`язання та сплив, відповідно, через один рік.

Позивач звернувся з позовом, у тому числі щодо стягнення пені за договором 06.08.2020, що вбачається з поштового конверту.

Відповідно, позов в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, у відповідності до вищезазначених вимог ЦК України (ч. 4 ст. 267 ЦК України), яку заявлено позивачем до стягнення в розмірі фіксованої суми (5% від несплаченої суми боргу), задоволенню не підлягає через сплив позовної давності, про застосування якої відповідач звернувся до суду з відповідною заявою, та відсутність належних та допустимих доказів в розумінні статті 76 ГПК України в підтвердження поважності причин пропуску позовної давності.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Крім судового збору, позивачем в позовній заяві зазначається про витрати, які позивач очікує понести на отримання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи, що позивачем в позові зроблено відповідну заяву, суд вважає за необхідне встановити останньому 5 денний строк на подання доказів понесення витрат на правничу допомогу з дня отримання рішення суду, оскільки таке рішення було підписано без його проголошення.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276) 3640,92 грн 1% річних, 6027,19 грн інфляційних втрат та 497,76 грн судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Встановити Приватному акціонерному товариству "Юнікон" 5 денний строк на подання доказів понесення витрат на правничу допомогу з дня отримання рішення суду.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Юнікон", 49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А, код 23647276.

Відповідач - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121.

Повне рішення складено "01" жовтня 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров