Рішення № 91972608, 05.10.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року Справа № 915/1042/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966)

до відповідача: Державного підприємства «Житлобуд» (54034, м. Миколаїв, проспект Миру, буд. 22; ідентифікаційний код 39439708)

про: стягнення 9531,70 грн,

Суть спору:

30.07.2020 Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 09-01/1093 від 29.07.2020 (з додатками), в якій просить суд:

- прийняти позовну заяву до розгляду;

- розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження;

- стягнути з Державного підприємства «Житлобуд» основний борг за теплову енергію в сумі 6258,87 грн на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_1 в АТ «Державний ощадний банк України», МФО 326461;

- стягнути з Державного підприємства «Житлобуд» 115,56 грн інфляційних втрат, 94,99 грн 3% річних, 3062,28 грн пені, 2102,00 грн судового збору на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_2 в ПАТ «АБ Укргазбанк», МФО 320478.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору № 3371 від 01.02.2015 про постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками до нього; наряду № 5000.37 від 18.11.2019; рахунків (6 шт.); актів прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді (6 шт.); відомостей обліку споживання теплової енергії (6 шт.); платіжних доручень (2 шт.); претензії № 33-Ю від 21.02.2020; рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1161 від 30.10.2019, № 314 від 08.04.2020; постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1723 від 10.12.2018, № 84 від 14.01.2020, № 642 від 17.03.2020; застосування норм статей 24, 25 Закону України «Про теплопостачання»; статей 2, 11, 15, 16, 509, 510, 525, 526, 549, 598, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що в опалювальний період 2019 -2020 позивачем постачалася відповідачу теплова енергія в гарячій воді з метою тепло забезпечення приміщень, які знаходяться в м. Миколаєві за адресою: пр. Миру, 22 - відповідно до Додатку № 1 , 1.1 до Договору, що підтверджується нарядом на підключення до централізованої системи опалення. За період з листопада 2019 по квітень 2020 включно відповідачу поставлено теплової енергії на суму 6805,87 грн, за яку відповідач сплатив 547,00 грн. Таким чином, основний борг відповідача за теплову енергію спожиту в період з листопада 2019 по квітень 2020 включно складає 6258,87 грн. На суму основного боргу, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 115,56 грн інфляційних втрат за період з січня 2020 по червень 2020 включно та 94,99 грн 3 % річних за період з 12.11.2019 по 27.07.2020. Крім того, на підставі ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» та відповідних положень договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 3062,28 грн.

Ухвалою від 31.07.2020 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія вказаної ухвали, направлена учасникам справи, на їх юридичні адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України, була отримана позивачем (06.08.2020) та відповідачем (20.08.2020), що підтверджується відповідними відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення зі штрихкодовими ідентифікаторами 540014181469, 5400141081450.

Будь-яких інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.

Так, як уже було наведено вище, ухвалою суду від 31.07.2020 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

Датою отримання відповідачем копії відповідної ухвали є 20.08.2020.

За такого, встановлений судом строк на подання відзиву, для відповідача тривав до 04.09.2020.

Разом із тим, ні протягом встановленого процесуального строку, ні станом на час розгляду справи по суті, відповідач відзиву на позовну заяву, або будь-яких заяв чи клопотань з означеного питання суду не надав.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ст. 252 ГПК України).

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом із тим, у зв`язку з тим, що головуючий у даній справі суддя Смородінова О.Г. в період з 28.09.2020 по 02.10.2020 проходила підготовку суддів місцевих господарських судів, організовану Одеським регіональним відділенням Національної школи суддів України (відповідно до наказу Господарського суду Миколаївської області № 9-в від 24.09.2020), датою ухвалення даного рішення є саме 05.10.2020.

При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2015 року між ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» (надалі - Енергопостачальна організація) та Державним підприємством «Житлобуд» (надалі - Споживач) був укладений Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 3371 (далі - Договір), відповідно до предмету якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 Статуту приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль», приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» є новим найменуванням публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль», яке було новим найменуванням відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль», відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», створеного відповідно до наказу Міністерства палива і енергетики України від 28.11.2001 № 599 шляхом перетворення державного підприємства «Миколаївська теплоелектроцентраль» у відкрите акціонерне товариство, у порядку передбаченому Указом Президента України від 15.06.1993 № 210 «Про корпоратизацію підприємств» (зі змінами).

За умовами наведеного договору:

- теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року; технологічні потреби; кондиціонування повітря (п. 2.1);

- розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться по тарифах, встановлених ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» в грошовій формі, або по узгодженню сторін іншими, не забороненими діючим законодавством засобами (п. 6.1);

- розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2);

- споживач за 20 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п. 6.3);

- споживачу щомісяця направляється акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою додатка № 3) за попередній місяць. Споживач зобов`язаний протягом п`яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п`яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра енергопостачальній організації, акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді вважається прийнятим споживачем (п. 6.6);

- споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1,0 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, на підставі положення Закону України від 20.05.99 № 686-ХІV (п. 7.2.2);

- цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.02.2016 (п. 9.1);

- припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії (п. 9.3);

- Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 9.4).

Наведений Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи в суді, укладений між сторонами Договір № 3371 від 01.02.2015 про постачання теплової енергії в гарячій воді є діючим.

Предметом даного позову виступає майнова вимога енергопостачальної організації до споживача про стягнення основного боргу, а також інфляційних втрат, відсотків річних та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за спожиту теплову енергію.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Позивач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- Договір № 3371 від 01.02.2015 про постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками до нього;

- наряд від 18.11.2019;

- рахунки (6 шт.);

- акти прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді (6 шт.);

- відомості споживання теплової енергії абонентом (6 шт.);

- платіжні доручення ( 2 шт.);

- претензія № 33-Ю від 21.02.2020;

- рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1161 від 30.10.2019, № 314 від 08.04.2020;

- постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1723 від 10.12.2018, № 84 від 14.01.2020, № 642 від 17.03.2020.

Відповідач, як було зазначено вище, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про договірне теплопостачання.

Так, Закон України «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

За змістом п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать про таке:

Початок і закінчення опалювального періоду 2019-2020 років у житловому фонді та на інших об`єктах м. Миколаєва визначалися рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1161 від 30.10.2019, № 314 від 08.04.2020, згідно із якими відповідний опалювальний період тривав з 31.10.2019 по 08.04.2020.

При цьому, постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1722 від 10.12.2018, № 1723 від 10.12.2018, № 84 від 14.01.2020, № 642 від 17.03.2020 встановлювалися тарифи на теплову енергію Приватному акціонерному товариству «Миколаївська теплоелектроцентраль».

На виконання умов Договору № 3371 від 01.02.2015 про постачання теплової енергії в гарячій воді позивач поставив відповідачу, а останній прийняв в період з листопада 2019 року по квітень 2020 року теплову енергію в гарячій воді на загальну суму 6805,87 грн, що підтверджується:

1) нарядом на підключення мереж опалення № 5000.37 від 18.11.2019.

2) відомостями споживання теплової енергії абонентом.

3) актами передачі теплової енергії у гарячій воді:

- № 3371 від 30.11.2019 (за листопад 2019 року) на суму 265,63 грн;

- № 3371 від 31.12.2019 (за грудень 2019 року) на суму 1694,53 грн;

- № 3371 від 31.01.2020 (за січень 2020 року) на суму 1579,33 грн;

- № 3371 від 29.02.2020 (за лютий 2020 року) на суму 1679,51 грн;

- № 3371 від 31.03.2020 (за березень 2020 року) на суму 1218,30 грн;

- № 3371 від 30.04.2020 (за квітень 2020 року) на суму 368,57 грн.

4) рахунками на оплату:

- № 3371 за теплову енергію, спожиту за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 на суму 265,63 грн;

- № 3371 за теплову енергію, спожиту за період з 01.12.2019 по 31.12.2019 на суму 1694,53 грн;

- № 3371 за теплову енергію, спожиту за період з 01.01.2020 по 30.01.2020 на суму 1579,33 грн;

- № 3371 за теплову енергію, спожиту за період з 01.02.2020 по 29.02.2020 на суму 1679,51 грн;

- № 3371 за теплову енергію, спожиту за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 на суму 1218,30 грн;

- № 3371 за теплову енергію, спожиту за період з 01.04.2020 по 30.04.2020 на суму 368,57 грн.

Вищенаведені акти та рахунки за спірний період, як і обумовлено умовами договору, позивач скерував відповідачу, про що свідчать реєстри про вручення споживачу зазначених документів.

Разом із тим, споживач, всупереч умовам п. 6.6 Договору, направлені позивачем акти приймання-передачі теплової енергії не підписав та не повернув Енергопостачальній організації.

За даними позивача, які не спростовані відповідачем, останній зобов`язання щодо здійснення розрахунків за спірний період за спожиту теплову енергію у гарячій воді виконав частково на суму 547,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:

- № @2PL555204 від 20.01.2020 на суму 245,00 грн;

- № @2PL327319 від 10.02.2020 на суму 302,00 грн.

У зв`язку з наведеним, станом на час звернення позивача до господарського суду у відповідача існує заборгованість за теплову енергію за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року на суму 6258,87 грн (6805,87 грн - 547,00 грн).

Крім того, матеріали справи свідчать, що з метою досудового врегулювання спору, 21.02.2020 позивач скеровував на адресу відповідача претензію № 33-Ю від 21.02.2020 з вимогою погасити наявну заборгованість.

За даними позивача, які не спростовані відповідачем, останній вказану претензію залишив без відповіді та без задоволення.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання зобов`язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді закон покладає на споживача.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушено умови Договору № 3371 від 01.02.2015 про постачання теплової енергії в гарячій воді та не здійснено належним чином своїх зобов`язань по повній та своєчасній оплаті теплової енергії, що і спонукало позивача звернутися до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок заборгованості за Договором № 3371 від 01.02.2015 про постачання теплової енергії в гарячій воді та встановлено, що позивачем суму основної заборгованості в розмірі 6258,87 грн зазначено правильно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Внаслідок неналежного виконання грошового зобов`язання позивачем було нараховано відповідачу (згідно наданих до позовної заяви розрахунків):

1. Інфляційні втрати за сукупний період з грудня 2019 по червень 2020 року з урахуванням динаміки формування боргу на загальну суму 115,56 грн.

2. 3 % річних за сукупний період з 12.11.2019 по 27.07.2020 з урахуванням динаміки формування боргу на загальну суму 94,99 грн.

3. Пеню за сукупний період з 12.11.2019 по 11.03.2020 з урахуванням динаміки формування боргу на загальну суму 3062,28 грн.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 115,56 грн та 3 % річних в розмірі 94,99 грн суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Інфляційні нарахування на суму боргу не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних, наданий позивачем та встановлено, що нарахування позивача за кожен окремий період прострочення здійснено правильно.

Водночас, суд відмічає, що загальна сума складових нарахованих позивачем 3 % річних складає 95,01 грн.

Однак, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), то з вказаних причин з відповідача належить стягнути суму 3 % річних, яка була заявлена позивачем, в розмірі 94,99 грн.

Що ж до розрахунку інфляційних втрат, то судом встановлено, що позивачем помилково визначено суму інфляційного збільшення боргу за червень 2020 року. Так, позивачем правильно визначено індекс інфляції за червень 2020 року (100,2), разом із тим, при визначенні суми інфляційного збільшення за вказаний період допущено помилку та обчислено її як 18,78 грн. За розрахунком суду, сума інфляційного збільшення боргу за червень 2020 року з урахуванням суми боргу 6258,87 та індексу інфляції 100,2 складає 12,51 грн.

Нарахування інфляційних втрат за решту періодів позивачем здійснено правильно.

Таким чином, обґрунтованою сумою інфляційних витрат до стягнення з відповідача є 109,30 грн.

У зв`язку з наведеним, у стягненні інфляційних втрат у розмірі 6,26 грн належить відмовити.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 3062,28 грн, суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про теплопостачання», у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору для провадження своїх цілей, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Так, як уже було наведено вище, пунктом 7.2.2 сторони погодили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1,0 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, на підставі положення Закону України від 20.05.99 № 686-ХІV.

Таким чином, на підставі вищевказаних правових норм та умов договору позивач цілком законно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Так, позивач, згідно наданого до позову розрахунку, нараховує відповідачу пеню в загальній сумі 3062,28 грн, у тому числі:

- за зобов`язаннями листопада 2019 року за період з 12.11.2019 по 09.02.2020 на суму 187,61 грн;

- за зобов`язаннями грудня 2019 року за період з 12.12.2019 по 11.03.2020 на суму 1454,80 грн;

- за зобов`язаннями січня 2020 року за період з 14.01.2020 по 11.03.2020 на суму 916,01 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2020 року за період з 11.02.2020 по 11.03.2020 на суму 503,85 грн.

Перевіривши розрахунок пені, наданий до позовної заяви, суд встановив, що відповідні нарахування за кожен окремий період прострочення позивачем здійснені правильно. Разом із тим, суд відмічає, що загальна сума складових нарахованої позивачем пені складає 3062,27 грн.

У зв`язку з наведеним, у стягненні пені у розмірі 0,01 грн належить відмовити.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

У даній господарській справі суд установив, що Приватним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» належними, допустимими і достовірними доказами доведено, а Державним підприємством «Житлобуд» не спростовано порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача як постачальника теплової енергії.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 2100,53 грн ((9525,43 / 9531,70) * 100 %= 99,93 %; 99,93 % * 2102,00 = 2100,53) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Житлобуд» (54034, м. Миколаїв, проспект Миру, буд. 22; ідентифікаційний код 39439708) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966) основний борг за теплову енергію в сумі 6258,87 грн, 109,30 грн інфляційних втрат, 94,99 грн 3 % річних, 3062,27 грн пені, а також 2100,53 грн судового збору.

У стягненні з відповідача 6,26 грн інфляційних втрат та 0,01 грн пені відмовити позивачу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, буд. 18; ідентифікаційний код 30083966);

Відповідач: Державне підприємство «Житлобуд» (54034, м. Миколаїв, проспект Миру, буд. 22; ідентифікаційний код 39439708).

Повне рішення складено та підписано судом 05.10.2020.

Суддя О.Г. Смородінова