Рішення № 91971638, 24.09.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2020м. ДніпроСправа № 904/1642/20

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. за участю секретаря судового засідання Барабанова Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Дніпро

до Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни м. Кам`янське

про стягнення суми боргу з орендної плати в розмірі 50546грн.02коп., неустойки в розмірі 101092грн.03коп., суми боргу за договором відшкодування в розмірі 134грн.89коп., 3% річних в розмірі 3283грн.46коп. та суму інфляційної складової в розмірі 4901грн.36коп.

за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни м. Кам`янське

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Дніпро

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача за зустрічним позовом - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

про визнання недійсними з моменту укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору оренди №12/02-3383-Од від 24.04.2009 та додаткових угод до додаткового договору від 18.03.2016, від 29.07.2016, від 20.09.2016, від 24.10.2016, від 29.11.2016, від 05.05.2017, від 30.06.2017, від 22.12.2017, від 11.01.2018, від 07.05.2018.

Представники:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Семенова О.П., довіреність від 01.06.2020 року, адвокат;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з`явився;

від третьої особи: Сивоконь А.І., довіреність №19 від 23.09.2020.

СУТЬ СПОРУ: Акціонерне товариство "Українська залізниця" м. Київ в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Дніпро звернулось до Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни м. Кам`янське з позовом про стягнення суми боргу з орендної плати в розмірі 50546грн.02коп., неустойки в розмірі 101092грн.03коп., суми боргу за договором відшкодування в розмірі 134грн.89коп., 3% річних в розмірі 3283грн.46коп. та суму інфляційної складової в розмірі 4901грн.36коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 (в редакції додаткових угод) та договору про відшкодування витрат балансоутримувача та утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №ПР/БМЕС-11172/НЮдч від 01.01.2011.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2020 прийнятий позов до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

На адресу суду 09.06.2020 надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни м. Кам`янське до Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Дніпро про визнання недійсними з моменту укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору оренди №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 та додаткових угод до додаткового договору від 18.03.2016, від 29.07.2016, від 20.09.2016, від 24.10.2016, від 29.11.2016, від 05.05.2017, від 30.06.2017, від 22.12.2017, від 11.01.2018, від 07.05.2018.

Згідно з відомостями на поштовому конверті, вказана зустрічна заява була направлена до суду 05.06.2020.

Заявник зазначає, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2020 була отримана приватним підприємцем лише 25.05.2020, тому зустрічна позовна заява подана в межах встановленого строку.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на порушення порядку укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору оренди нерухомого (або іншого) майна №12/02-3383-ОД від 24.04.2009, оскільки даний додатковий договір був укладений без участі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (на той момент). Цим порушено майнові права регіонального відділення та права приватного підприємця. Адже приватний підприємець сплачував фактично подвійну ставку орендної плати, не міг переукласти договір.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ (Кам`янське), пр. Леніна (Свободи), будинок 107 (предмет договору оренди №12/02-3383-ОД) зареєстрований за ПАТ "Українська залізниця" лише 04.12.2018.

На момент укладення спірного додаткового договору від 03.03.2016 відповідач за зустрічним позовом не був ані власником, ані розпорядником майна, яке він надав в оренду позивачу за зустрічним позовом, та не мав права надавати спірне майно в оренду.

За твердженням позивача до додаткового договору від 03.03.2016 укладалися додаткові договори від 18.03.2016, 29.07.2016. 20.09.2016, 24.10.2016, 29.11.2016, 05.05.2017, 30.06.2017, 11.01.2018, 07.05.2018, згідно до яких подовжувався термін дії додаткової угоди.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Оспорюваний правочин вчинений без волевиявлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, зміст оскаржуваного правочину суперечить інтересам держави, що полягає у позбавленні отримання орендної плати держави до моменту реєстрації залізницею права власності на орендований об`єкт.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 зустрічна позовна заява залишена без руху та наданий час для усунення виявлених недоліків (сплати судового збору в належному розмірі).

На адресу суду 01.07.2020 надійшла заява Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни про усунення недоліків разом з квитанцією №034410005 від 30.06.2020 про сплату судового збору в розмірі 21020грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2020 року прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано їх в одне провадження. Вирішено здійснити перехід до розгляду справи №904/1642/20 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 06.08.2020 об 11год.00хв. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача за зустрічним позовом - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.

На адресу суду 05.08.2020 надійшли пояснення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача за зустрічним позовом, в яких Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях зазначає, що на адресу Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни був направлений лист №18-02-03908 від 18.07.2016 про відмову від договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 24.04.2009 №12/02-3383-ОД через неналежне виконання орендарем зобов`язань з оплати орендної плати. Цей лист був отриманий Фізичною особою - підприємцем Фандій Зоєю Петрівною 23.07.2016.

Згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях №12/02-242-ПО від 05.08.2016 договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 вважається розірваним з 23.07.2016 (з моменту одержання повідомлення про відмову від оренди).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.08.2020.

У судовому засіданні від 25.08.2020 було розпочато розгляд справи по суті. Суд заслухав вступне слово учасників справи та почав з`ясування обставин та дослідження доказів. Суд без виходу до нарадчої кімнати протокольною ухвалою оголосив перерву у судовому засіданні до 15.09.2020.

На електронну пошту суду 15.09.2020 надійшло клопотання представника відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням поза межами Дніпропетровської області у день судового засідання.

Судом встановлено, що подане клопотання не підписано електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП) представника відповідача, а отже, не належить до офіційних документів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2020 оголошено перерву у судовому засіданні до 24.09.2020.

Позивач 23.09.2020 надав до суду розрахунок суми боргу з орендної плати та неустойки та навів перелік платежів Фізичної особи - підприємця Фандій Зої Петрівни, врахованих при складанні цього розрахунку.

На електронну адресу суду 24.09.202 надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання, призначеного на 24.09.2020. В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача зазначає про його зайнятість в інших судових процесах.

Судом встановлено, що подане клопотання не підписано електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП) представника відповідача.

Відповідно до частини 8 статті 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Частиною 3 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Статтею 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" №851-IV від 22.05.2003 визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно зі статтею 6 цього Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" №851-IV від 22.05.2003 оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Надіслане представником відповідача за первісним позовом електронною поштою клопотання не містить ЕЦП, а отже, не належить до офіційних документів.

Предмет доказування у даній справі становлять наступні обставини:

- обставини укладання договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, строк дії даного договору;

- наявність акту приймання-передачі орендованого майна та акту повернення майна з оренди;

- підстави, порядок та строки оплати орендних платежів, наявність заборгованості з їх оплати;

- наявність підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності за порушення строків повернення майна з оренди.

- наявність підстав для визнання недійсними з моменту укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору оренди №12/02-3383-Од від 24.04.2009 та додаткових угод до додаткового договору від 18.03.2016, від 29.07.2016, від 20.09.2016, від 24.10.2016, від 29.11.2016, від 05.05.2017, від 30.06.2017, від 22.12.2017, від 11.01.2018, від 07.05.2018.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, як орендодавцем, та Приватним підприємцем Фандій Зоєю Петрівною, як орендарем, 24.04.2009 укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-3383-ОД (далі договір).

За умовами пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно, яким є нежитлове приміщення площею 20кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпродзержинськ (перейменоване на м. Кам`янське), пр. Леніна (перейменований на пр. Свободи), 107 на 2-му поверсі 2-поверхового будинку, що перебуває на балансі ДП "Придніпровська залізниця" (балансоутримувач).

Майно передається в оренду з метою торгівлі продовольчими товарами з правом продажі підакцизної групи товарів (буфет). Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (п. 1.2 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна.

Пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:

- 70% до державного бюджету за місцем реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства у розмірі 1772грн.37коп.,

- 30% ? балансоутримувачу у розмірі 759грн.59 коп. щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропозицій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 3.8 договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж за три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 3.9 договору).

Згідно з пунктом 3.12 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Цей договір укладено строком на один рік, що діє з 24.04.2009 до 23.04.2010 включно (п. 10.1 договору).

Відповідно до пункту 10.9 договору його чинність припиняється внаслідок, у тому числі, закінчення строку, на який його було укладено.

В пунктах 10.11, 10.12, 10.13 договору сторонами узгоджено, що у разі припинення договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря. Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна після припинення договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення.

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі від 24.04.2009, який складено за участю балансоутримувача.

Протягом дії договору сторонами було укладено низку додаткових угод щодо зміни умов в частині розміру орендної плати та строку оренди.

Регіональним відділенням Фонду державного майна та відповідачем укладено додаткову угоду від 18.02.2015 до договору, якою внесено зміни до пункту 10.1 останнього шляхом пролонгації договору з 24.03.2015 до моменту створення (реєстрації) публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", але не більш ніж по 23.02.2018.

Міністерством інфраструктури України 18.08.2015 затверджено передавальний акт по ДП "Придніпровська залізниця", зведений акт оцінки майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а також, зведений передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця".

Згідно Зведеного переліку майна державного підприємства "Придніпровська залізниця", що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого Міністром інфраструктури України 18.08.2015, нежитлове приміщення площею 20кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпродзержинськ (м. Кам`янське), пр. Леніна (Свободи), 107 (інвентарний №100660), було включене до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".

Таким чином, орендоване відповідачем відповідно до умов договору нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення площею 20 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпродзержинськ (перейменоване на м. Кам`янське), пр. Леніна (перейменований на пр. Свободи), 107 на 2-му поверсі 2-поверхового будинку, було включено до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 затверджено Статут публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Пунктом 2 Статуту встановлено, що товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до пункту 20 Статуту товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту.

Пунктом 33 Статуту передбачено, що товариство здійснюючи право власності, володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, Статуту та меті діяльності підприємства.

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкт нерухомості, який є предметом договору оренди по справі, зареєстровано за ПАТ "Українська залізниця" 04.12.2018.

ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (орендодавцем) та Приватним підприємцем Фондій Зоєю Петрівною (орендарем) укладено додатковий договір від 03.03.2016 до договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009, пунктом 1 якого встановлено, що орендодавцем майна за договором оренди є ПАТ "Українська залізниця". У пункті 10 додаткового договору сторони домовились, що умови цього додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін, що виникли з 01.12.2015.

Відповідно до додаткового договору, пункти 3.1, 3.6 договору оренди викладено в новій редакції, згідно з якою орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, за базовий місяць розрахунку ? листопад 2015 року становить 1054грн.13коп. без податку на додану вартість. Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

На виконання додаткового договору від 03.03.2016 між ПАТ "Українська залізниця", як орендодавцем, та Приватним підприємцем Фондій Зоєю Петрівною, як орендарем, підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 03.03.2016, за яким спірне майно передано в оренду відповідачу.

Додатковими договорами від 03.03.2016, від 18.03.2016, від 29.07.2016, від 20.09.2016, від 29.11.2016, від 05.05.2017, від 30.06.2017, від 22.12.2017, від 11.01.2018, від 07.05.2018 термін дії договору оренди №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 продовжено до 31.03.2016, до 30.06.2016, до 31.07.2016, до 31.10.2016, до 31.03.2017, до 30.06.2017, до 31.10.2017, до 31.12.2017, до 31.03.2018, до 30.06.2018 (відповідно). Також додатковим договором від 11.01.2018 пункт 3.1 договору викладено в новій редакції, зокрема: "Орендна плата за січень місяць 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць".

Також, слід зазначити, що 01.01.2011 між балансоутримувачем (правонаступником якого є позивач) та відповідачем (орендарем) укладено договір №ПР/БМЕС-11172/НЮдч відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - договір відшкодування витрат), за умовами пункту 1.1 якого балансоутримувач здійснює обслуговування майна, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ (м. Кам`янське), пр. Леніна (пр. Свободи), 107 (далі - майно), а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача на сплату податку на землю, комунальні послуги пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Орендар користується майном, яке складається з частини вестибулю ст. Дніпродзержинськ-Пасажирський, загальною площею 20,0 кв.м (надалі - орендоване майно), розміщене на першому поверсі відповідно до плану приміщення. Орендоване майно використовується для цілей: торгівля продовольчою групою товарів - 20, кв.м (п. 1.2 договору відшкодування витрат).

Балансоутримувач майна зобов`язується забезпечити виконання переліку робіт та послуг, пов`язаних з утриманням орендованого майна. Перелік робіт та послуг встановлюється цим договором (додаток №1) (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 договору відшкодування витрат).

Розмір плати за утримання майна залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачем, і визначається розрахунком щомісячних платежів (додаток №1) з наданням орендарю рахунку за утримання майна, комунальні та інші послуги (підпункт 2.1.2 пункту 2.1 договору відшкодування витрат).

Орендар зобов`язується вносити плату на рахунок балансоутримувача за комунальні послуги, податок на землю на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 договору відшкодування витрат).

Цей договір набуває чинності з моменту укладення та діє до 31.12.2011 (пункт 8.1 договору відшкодування витрат). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом місяця, він вважається пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 8.4 договору відшкодування витрат).

Листом від 03.05.2018 та заявою від 04.05.2018 позивач за первісним позовом повідомив відповідача про закінчення терміну дії договору 30.06.2018.

Після закінчення встановленого терміну дії договору майно, що перебувало в оренді відповідачем не повернуто, акт приймання-передавання майна з оренди сторонами не складався у відповідності до вимог ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України.

Подальше перебування відповідача в орендованому приміщенні зафіксовано позивачем актом перевірки від 30.10.2019.

Предметом спору у даній справі є вимога Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Фандій Зої Петрівни про стягнення:

- 50546грн.02коп. - суми боргу з орендної плати за період з 01.02.2018 по 31.02.2019, нарахованої на підставі п. 3.12 договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди);

- 101092грн.03коп. - неустойки у розмірі подвійної орендної плати, нарахованої відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 10.13 договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку із своєчасного повернення об`єкта оренди;

- 134грн.89коп. - суми боргу за період з листопада 2018 року по грудень 2019 року за договором №ПР/БМЕС-11172-НЮдч відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.01.2011;

- 4901грн.36коп. - інфляційної складової за загальний період з квітня 2018 року по грудень 2019 року та 3283грн.46коп. - 3% річних, нарахованих за порушення відповідачем грошових зобов`язань за загальний період з лютого 2018 року по січень 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що строк дії договору оренди припинився 30.06.2018. Відповідно до пункту 5.19 договору оренди орендар зобов`язаний виселитися у день, визначений договором, як кінцевий термін дії договору оренди, та надати орендодавцю акт повернення орендованих площ балансоутримувачу.

Однак, за твердженням позивача, ця умова відповідачем не виконується і станом на 01.03.2020 відповідач продовжує займати приміщення, тобто відбувається прострочення повернення майна після припинення договору. У підтвердження факту знаходження відповідача у приміщенні площею 20кв.м, розміщеному на другому поверсі будівлі вокзалу за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, проспект Свободи, 107, позивачем надано комісійно складений акт перевірки державного майна від 30.10.2019.

Оскільки спроби досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу листів про повернення майна та сплату заборгованості не дали результату, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини за договором оренди нерухомого майна, яке належить до державної та комунальної власності, регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно із частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Положеннями частин 2, 4 статті 291Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Положення аналогічного змісту закріплені у ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якою у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 202 Господарського кодексу України та 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи свідчать, що укладений сторонами договір оренди припинився 30.06.2018 за закінченням строку його дії.

Враховуючи умови договору та положення статті 530 Цивільного кодексу України орендар повинен був повернути орендоване майно за актом приймання-передачі в останній день дії договору, тобто 30.06.2018.

Відповідач свого зобов`язання з добровільного повернення об`єкта оренди не виконав та продовжив користування орендованим майном, чим порушив умови договору та вимоги закону. Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди. Припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі за відповідним актом.

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Особливий статус зазначеної неустойки пояснюється тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Здійснюючи оцінку правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, обов`язковим є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо повернення майна в контексті його поведінки як контрагента за договором оренди.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), а тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки. Застосування неустойки з огляду на викладене згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України не виключається.

Частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у відповідача,

Тобто, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, постанові від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), який було підтримано постановою колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Після закінчення договору оренди відповідач не виконав обов`язку щодо повернення позивачу об`єкта оренди, продовжує ним користуватися.

Зазначена обставина не заперечувалася ні у письмових заявах відповідача по суті справи, ні його представником у судовому засіданні. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач мав намір повернути позивачу орендоване приміщення.

Отже, неповернення об`єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача за період з січня 2019 по жовтень 2019 такого виду відповідальності як неустойка, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Поряд із неустойкою позивачем одночасно заявлена до стягнення за той самий період також і орендна плата.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 у справі №926/2119/17, які були підтримані колегією суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

На відміну від неустойки, стягнення якої передбачено частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України, що є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, і для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до якої необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України, обов`язок щодо сплати орендарем орендної плати за користування орендованим майном, у тому числі після спливу строку дії договору оренди, не залежить від встановлення вини у діях орендаря щодо несвоєчасного повернення об`єкта оренди за наслідком припинення договору оренди. Орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Однак, одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

Такого правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.02.2018 у справі №910/12949/16 та у постанові від 17.12.2018 у справі №906/1037/16, який був підтриманий колегією суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі №914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18).

З огляду на наведене, суд застосовує правову позицію, викладену у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

За таких обставин із заявлених позивачем до стягнення суми боргу з орендної плати в розмірі 50546грн.02коп. за період з квітня 2019 по грудень 2019 та неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю в розмірі 101092грн.03коп. за період з квітня 2019 по грудень 2019, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача лише неустойки відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

У задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати в розмірі 50546грн.02коп. за період з квітня 2019 по грудень 2019 слід відмовити.

Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 134грн.89коп. за договором відшкодування витрат за період з листопада 2018 року по грудень 2019 року, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем. Тому суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог у цій частині позову.

Крім того, за порушення грошових зобов`язань зі сплати орендної плати, неустойки в подвійному розмірі орендної плати, вартості витрат на утримання орендованого майна за договором про відшкодування, позивач заявив до стягнення інфляційні збитки в розмірі 4901грн.36коп. за загальний період з квітня 2018 року по грудень 2019 року та 3% річних у розмірі 3283грн.46коп. за загальний період з лютого 2018 року по січень 2020 року.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Три проценти річних нараховуються на залишок простроченої суми за кожен день прострочення заборгованості.

З аналізу наведених положень, вбачається що для здійснення розрахунку сум 3% річних та інфляційної складової необхідно встановити початкову дату прострочення зобов`язань щодо кожного зобов`язання окремо. Також слід встановити дати часткових оплат та повного погашення заборгованості за кожною сумою окремо.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, 3% річних та інфляційна складова нараховані на зростаючу суму, яка складається із загальної заборгованості з орендної плати та загальної суми неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційної складової позбавляє суд можливості самостійно встановити розмір сум боргу та періоди нарахування щодо кожної суми простроченого зобов`язання окремо.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних збитків в розмірі 4901грн.36коп. за загальний період з квітня 2018 року по грудень 2019 року та 3% річних у розмірі 3283грн.46коп. за загальний період з лютого 2018 року по січень 2020 року.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними з моменту укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору оренди №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 та додаткових угод до додаткового договору від 18.03.2016, від 29.07.2016, від 20.09.2016, від 24.10.2016, від 29.11.2016, від 05.05.2017, від 30.06.2017, від 22.12.2017, від 11.01.2018, від 07.05.2018.

Згідно з відомостями на поштовому конверті, вказана зустрічна заява була направлена до суду 05.06.2020.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на порушення порядку укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору оренди нерухомого (або іншого) майна №12/02-3383-ОД від 24.04.2009, оскільки даний додатковий договір був укладений без участі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (на той момент). Цим порушено майнові права регіонального відділення та права приватного підприємця. Адже приватний підприємець сплачував фактично подвійну ставку орендної плати, не міг переукласти договір.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ (Кам`янське), пр. Леніна (Свободи), будинок 107 (предмет договору оренди №12/02-3383-ОД) зареєстрований за ПАТ "Українська залізниця" лише 04.12.2018.

На момент укладення спірного додаткового договору від 03.03.2016 відповідач за зустрічним позовом не був ані власником, ані розпорядником майна, яке він надав в оренду позивачу за зустрічним позовом, та не мав права надавати спірне майно в оренду.

За твердженням позивача до додаткового договору від 03.03.2016 укладалися додаткові договори від 18.03.2016, 29.07.2016. 20.09.2016, 24.10.2016, 29.11.2016, 05.05.2017, 30.06.2017, 11.01.2018, 07.05.2018, згідно до яких подовжувався термін дії додаткової угоди.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Оспорюваний правочин вчинений без волевиявлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, зміст оскаржуваного правочину суперечить інтересам держави, що полягає у позбавленні отримання орендної плати держави до моменту реєстрації залізницею права власності на орендований об`єкт.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 (№ 3-449гс16).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

В силу приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до частини першої статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Згідно з абзацами першим, другим та п`ятим статті Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення Додаткової угоди) орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам; підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв.м на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди. Сторони можуть встановити в договорі оренди, що в разі відчуження власником об`єкта договір оренди припиняється.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Відповідно до частини четвертої статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Судом встановлено, що 18.08.2015 Міністерством інфраструктури України затверджено передавальний акт по ДП "Придніпровська залізниця", зведений акт оцінки майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", а також, зведений передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця".

Згідно Зведеного переліку майна державного підприємства "Придніпровська залізниця", що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого Міністром інфраструктури України 18.08.2015, нежитлове приміщення площею, розміщене за адресою: м. Дніпродзержинськ (м. Кам`янське), пр. Леніна (Свободи), 107 (інвентарний №100660), було включене до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".

Таким чином, орендоване відповідачем відповідно до умов договору нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення площею 20 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпродзержинськ (перейменоване на м. Кам`янське), пр. Леніна (перейменований на пр. Свободи), 107 на 2-му поверсі 2-поверхового будинку, було включено до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".

03.03.2016 ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (орендодавцем) та Приватним підприємцем Фондій Зоєю Петрівною (орендарем) укладено додатковий договір до договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009, пунктом 1 якого встановлено, що орендодавцем майна за договором оренди є ПАТ "Українська залізниця". У пункті 10 додаткового договору сторони домовились, що умови цього додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін, що виникли з 01.12.2015.

Відповідно до додаткового договору, пункти 3.1, 3.6 договору оренди викладено в новій редакції, згідно з якою орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, за базовий місяць розрахунку ? листопад 2015 року становить 1054грн.13коп. без податку на додану вартість. Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

На виконання додаткового договору від 03.03.2016 між ПАТ "Українська залізниця", як орендодавцем, та Приватним підприємцем Фондій Зоєю Петрівною, як орендарем, підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 03.03.2016, за яким спірне майно передано в оренду відповідачу.

Додатковими договорами від 03.03.2016, від 18.03.2016, від 29.07.2016, від 20.09.2016, від 29.11.2016, від 05.05.2017, від 30.06.2017, від 22.12.2017, від 11.01.2018, від 07.05.2018 термін дії договору оренди №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 продовжено до 31.03.2016, до 30.06.2016, до 31.07.2016, до 31.10.2016, до 31.03.2017, до 30.06.2017, до 31.10.2017, до 31.12.2017, до 31.03.2018, до 30.06.2018 (відповідно). Також додатковим договором від 11.01.2018 пункт 3.1 договору викладено в новій редакції, зокрема: "Орендна плата за січень місяць 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць".

Листом від 03.05.2018 та заявою від 04.05.2018 позивач повідомив відповідача про те, що термін дії договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 закінчується 30.06.2018.

Статтею 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (далі - закон №4442-VI) передбачено особливості утворення Товариства, зокрема, воно утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту); його статут затверджується Урядом; його засновником є держава в особі Уряду; воно є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №4442-VI переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу Товариства, здійснюється протягом двох років з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу Товариства, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до його статутного капіталу. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства.

За змістом статей 1, 2 статуту Товариства, затвердженого постановою Уряду № 735 від 02.09.2015 (далі - Статут), Товариство є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону № 4442-VI, постанови Уряду "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" № 200 від 25.06.2014 та є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Статтею 30 Статуту визначено, що майно Товариства складають основні фонди, оборотні засоби, кошти, майнові права, зокрема, право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, а також інші активи, відображені в бухгалтерському обліку Товариства.

За змістом статті 31 Статуту майно Товариства формується, зокрема, за рахунок майна, внесеного засновником до його статутного капіталу.

Згідно зі статтею 32 Статуту, здійснюючи право власності, Товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства. Розпорядження майном товариства, в тому числі шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.

Відповідно до статті 34 Статуту Товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за Товариством на праві господарського відання, включається до його активів.

Визначаючи правові, економічні та організаційні особливості утворення Товариства, Закон №4442-VI не змінює правової природи злиття як однієї з форм реорганізації юридичної особи, що врегульоване, зокрема, статтями 104, 106, 107 Цивільного кодексу України та передбачає перехід майна, прав та обов`язків від юридичних осіб, які реорганізуються, до правонаступників на підставі передавального акту.

Закон № 4442-VI також закріплює, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, а також передбачає складання відповідного зведеного передавального акту на основі узагальнених даних передавальних актів, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту.

Формування статутного капіталу Товариства врегульовано статтею 4 Закону №4442-VI, яка передбачає внесення до його статутного капіталу, зокрема, майна залізничного транспорту загального користування на підставі обліку його на балансах відповідних осіб без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно.

З аналізу вимог статті 5 Закону №4442-VI випливає наявність у Товариства обов`язку переоформити правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна, внесені до його статутного капіталу, протягом двох років з дня його державної реєстрації.

Водночас Закон №4442-VI не обумовлює факт переходу від підприємств залізничного транспорту до Товариства як правонаступника усіх прав та обов`язків на відповідне нерухоме майно, фактом вчинення ним дій з переоформлення правовстановлюючих документів на таке майно, а також не пов`язує момент переходу зазначених прав до Товариства з моментом реєстрації за ним таких прав.

Закон №4442-VI не передбачає залишення певних прав щодо зазначеного майна (управління, розпорядження) у підприємств залізничного транспорту до їх переоформлення Товариством, а також не встановлює правових наслідків невиконання Товариством зазначеного обов`язку протягом установленого строку, зокрема у вигляді припинення його прав щодо відповідного нерухомого майна чи повернення учасників правовідносин правонаступництва у попередній стан з обов`язком повернення відповідного майна підприємствам залізничного транспорту тощо.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 5 Закону № 4442-VI документами, які підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства, є передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту.

При цьому Товариство набуло право власності на майно залізничного транспорту з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов`язків згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відтак, приймаючи рішення про утворення Товариства шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до Товариства права власності на відповідне майно, передане державою до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.

При цьому статус Товариства як правонаступника відповідних підприємств залізничного транспорту безпосередньо визначений Законом №4442-VI та Статутом, які не передбачають можливості запровадження винятків чи обмежень щодо такого правонаступництва, відстрочення набуття права власності на об`єкти нерухомого майна тощо.

Виходячи з викладеного, невчинення відповідачем за зустрічним позовом дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу до нього відповідних речових прав від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації.

Закон №4442-VI не містить норми, яка встановлює конкретні правові наслідки невчинення чи несвоєчасного вчинення Товариством дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна.

Подібні правові висновки про застосування положень Закону №4442-VI та Статуту викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №918/792/18.

Беручи до уваги наведене та враховуючи, що 18.08.2015 Міністерство затвердило Передавальний акт, 21.10.2015 відбулась державна реєстрація Товариства, а 01.12.2015 комісія з реорганізації ДП "Придніпровська залізниця" підписала Заключний передавальний акт та Зведений передавальний акт, Суд доходить висновку, що на дату укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 Товариство володіло Нерухомим майном на праві власності.

Враховуючи вищевикладені висновки та набуття позивачем за первісним позовом права власності на нерухоме майно до укладення додаткового договору, суд доходить висновку, що до укладення вказаного правочину у спірних правовідносинах відбулась заміна сторони у договорі, а саме до залізниці перейшли права орендодавця за цим договором у тому ж обсязі та на умовах, які мав фонд.

З урахуванням наведеного суд вважає помилковим висновок позивача за зустрічним позовом, що додатковий договір від 03.03.2016 до договору №12/02-3383-ОД від 24.04.2009 укладений без волевиявлення законного орендодавця і тому наявні підстави, передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, з якими закон пов`язує недійсність цього правочину.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача за первісним позовом покладаються судові витрати позивача за первісним позовом зі сплати судового збору у розмірі 1518грн.40коп. У зв`язку з відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог судові витрати в цій частині покладаються на Фізичну особу - підприємця Фандій Зою Петрівну.

Керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 4, 13, 41, 42, 74, 76-80, 86, 91, 129, 178, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро до Фізичної особи-підприємця Фандій Зої Петрівни м. Кам`янське про стягнення суми боргу з орендної плати в розмірі 50546грн.02коп., неустойки в розмірі 101092грн.03коп., суми боргу за договором відшкодування в розмірі 134грн.89коп., 3% річних в розмірі 3283грн.46коп. та суму інфляційної складової в розмірі 4901грн.36коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фандій Зої Петрівни м. Кам`янське (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ (ідентифікаційний код: 40075815; місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5) в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро (ідентифікаційний код: 41149437; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Князя Володимира Великого, 17) суму неустойки в розмірі 101092грн.03коп., суму боргу за договором відшкодування в розмірі 134грн.89коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1518грн.40коп.

Відмовити у задоволенні вимог про стягнення суми боргу з орендної плати в розмірі 50546грн.02коп., 3% річних в розмірі 3283грн.46коп., інфляційної складової в розмірі 4901грн.36коп.

Видати наказ після набрання чинності рішенням.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Фандій Зої Петрівни м. Кам`янське до Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровське територіальне управління" Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача за зустрічним позовом - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про визнання недійсними з моменту укладення додаткового договору від 03.03.2016 до договору оренди №12/02-3383-Од від 24.04.2009 та додаткових угод до додаткового договору від 18.03.2016, від 29.07.2016, від 20.09.2016, від 24.10.2016, від 29.11.2016, від 05.05.2017, від 30.06.2017, від 22.12.2017, від 11.01.2018, від 07.05.2018.

В судовому засіданні 24.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 05.10.2020.

Суддя Р.Г. Новікова