Рішення № 91953525, 30.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2020 року м. Київ № 640/14744/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді - Добрівської Н.А.

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки Українипро визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Служби безпеки України, з вимогами:

- визнати бездіяльності Служби безпеки України щодо відмови в виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 ;

- стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення з військової служби в запас відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому вказує, що протягом особливого періоду військовослужбовці - учасники бойових дій не набувають права на додаткову відпустку, передбачену ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначена додаткова відпустка не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема і при звільненні з військової служби. Відтак, правові підстави для виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки відсутні.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів відповідача і вказує на те, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду або, у разі звільнення військовослужбовця, шляхом виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної, а також додаткової відпустки.

Ухвалою суду від 07.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Також, судом враховано неодноразові звернення позивача щодо пришвидшення розгляду справи у зв`язку з її великим значенням для нього.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, судом встановлені такі обставини справи.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в Службі безпеки України та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 18.06.2015 серії НОМЕР_1 .

Відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України наказом Голови Служби безпеки України

Наказом Голови Служби безпеки України від 05.12.2019 №1684-ОС генерал-майор запасу СБ України ОСОБА_1 звільнений з військової служби за п.п. «а» п.61 та п.п. «в» п.2 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас СБ України, з правом носіння військової форми одягу, виключивши його зі списків особового складу з 08.12.2019, що підтверджується довідкою Служби мобілізації та територіальної оборони Служби безпеки України №12/Г-164-1/47 від 01.06.2020.

У довідці Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України №11/6-4453 від 11.12.2019 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України містяться відомості про те, що ОСОБА_1 дійсно в періоди з 27.02.2015 по 20.04.2015, з 15.07.2015 по 01.11.2015, з 05.03.3018 по 05.03.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Вказана довідка є, також, підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

При цьому, як зазначає позивач, додаткова відпустка в 2015-2019 роках йому як учаснику бойових дій не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски не виплачувалась.

19.05.2019 позивач звернувся до Служби безпеки України із заявою, у якій, крім іншого викладено вимогу: надати письмову обґрунтовану відповідь з яких саме підстав ОСОБА_1 не сплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У відповідь на вказану заяву листом Фінансово-економічного управління Служба безпеки України №21/3/1-Г-2415 від 04.06.2020 позивачу повідомлено наступну інформацію.

Право учасника бойових дій на додаткову відпустку закріплено у декількох нормативно-правових актах: стаття 77-2 Кодексу законів про працю України, п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також ст.16-2 Закону України «Про відпустки», які передбачають надання учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

При цьому військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у рік звільнення зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Оскільки, додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з роз`ясненням Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 №107/13/84-16 додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до виду щорічних відпусток.

Відповідно до п. 17 та 19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям, зокрема, відпусток учасникам бойових дій припиняється.

Статтею 18 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

Частиною 1 ст.23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а частиною першою ст.48 цього кодексу також зазначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Оскільки компенсація законодавством чітко не передбачена, у Службі безпеки України як у бюджетної установи не було достатніх правових підстав для її виплати.

Водночас у зв`язку з прийняттям Верховним Судом рішення від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 щодо виплати військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки учасникам бойових дій, керівництвом Служби безпеки України прийнято рішення (з урахування вимог ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України) щодо виплати компенсації військовослужбовцям, які звільняються з військової служби з 01.01.2020.

Як висновок, у вказаному листі зазначено, що з урахуванням наведеного та враховуючи ту обставину, що на цей час позивач не є військовослужбовцем Служби безпеки України, правових підстав для виплати компенсації немає.

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно ч.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».

Пунктом 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У свою чергу, згідно з абз. 2 та 3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 та 18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно п.19 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Проте, вказаним Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, в якій суд зазначив, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений п.п.17-18 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84153019).

Судом встановлено, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки з 2015 року по 2019 рік.

Таким чином, під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски, чого відповідачем здійснено не було.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 №107/13/84-16 щодо відсутності підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оскільки право позивача на нарахування та отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпуски гарантовано нормами чинного законодавства, у зв`язку з чим обмеження виконання цих норм законодавства не може відбуватися на підставі листа Міністерства соціальної політики України.

Беручи до уваги, що на час прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII з 2015 року по 2019 рік, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.12.2019.

3. Зобов`язати Службу безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.12.2019.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя Н.А. Добрівська