Рішення № 91952298, 02.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02 жовтня 2020 р. справа № 520/4527/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В. розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову з недоліками одержані судом 06.04.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято після усунення позивачем недоліків позовної заяви 11.08.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 27.08.2020р. Ухвалою від 01.09.2020 р. провадження у справі було зупинено. 30.09.2020 р. провадження у справі поновлено у зв`язку із усуненням обставин, які слугували підставами для зупинення.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, позивач), в порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій з приводу відмови у призначенні пенсії за віком за заявою від 04.07.2019р.; 2) визнання протиправним та скасування рішення №4439 від 02.10.2019р.; 3) зобов`язати нарахувати та призначити трудову пенсію за віком з дати звернення до пенсійного органу - 04.07.2019 р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинене пенсійним органом волевиявлення у формі відмови є протиправним, адже строює штучні перешкоди у призначенні пенсії.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - пенсійний орган, адміністративний орган, владний суб`єкт, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи незгоду зазначив, що подана трудова книжка громадянина не містить відомостей наявний трудовий стаж у 26 років при досягненні віку у 59 років, оскільки записи у трудовій книжці не містять відомостей про перейменування Ясинуватського машинобудівного заводу імені 60-річчя СРСР в АП "Ясинуватський машзавод".

Відзив на позов надійшов до суду 25.08.2020 р.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04.07.2019р. заявник подав письмове звернення належної форми до ГУПФУ в Харківській області з приводу призначення пенсії за віком.

02.10.2019 р. Головним управлінням було вчинено письмову відмову у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу через неврахуванням періоду трудової діяльності з 30.07.1982 р. по 30.04.1997 р., через відсутність у трудовій книжці записів про перейменування Ясинуватського машинобудівного заводу ім. 60-річчя СРСР в АП "Ясинуватський машзавод".

При цьому, визнаний пенсійним органом показник страхового стажу заявника склав 21 р. 3 м. 08 дн.

Не погоджуючись із правомірністю вчиненого пенсійним органом владного волевиявлення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

До 31.12.2003р. відносини з приводу пенсійного забезпечення громадян були унормовані приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, за критерієм дати набуття чинності у разі виникнення колізій між нормами перелічених актів права пріоритет у застосуванні належить віддати Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як більш пізньому акту з одного і того ж самого предмету регулювання.

Але водночас із цим, з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" за критерієм найбільш сприятливого для приватної особи тлумачення закону пріоритет у застосуванні належить віддати тій нормі закону, зміст якої є надає приватній особі більші права або обтяжує меншим обов`язком.

У будь-якому разі, коли певне правило відсутнє у нормах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і наявне у нормах Закону України «Про пенсійне забезпечення», то за відсутності факту створення суперечностей до відносин навіть і після 31.12.2003р. підлягають застосуванню положення Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Частиною 1 ст.26 означеного закону передбачено, що починаючи з 1 січня 2019 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 59 років мають жінки, які народилися у період з 01.04.1960 р. по 30.09.1960 р., за наявності страхового стажу не менше 26 років.

Заявник досяг віку у 59 років із настанням календарної дати 08.07.2019 р.

Дата звернення заявника до пенсійного органу припала на 04.07.2019р.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на указану дату було чинним визначення страхового стажу як періоду (строку), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. для набуття права на страховий стаж у трудовій діяльності особи мають бути наявними одночасно дві кваліфікуючі ознаки: 1) підпадання особи під дію загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) фактична щомісячна сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак, у силу дії ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У даному випадку спір виник з приводу належності до страхового стажу періоду роботи з 30.07.1982 р. по 30.04.1997 р. на Ясинуватському машинобудівному заводі ім. 60-річчя СРСР.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За правилом ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до 31.12.2003р. основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" дії цього правила не змінюють та не скасовують.

Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом - Порядок підтвердження №637).

Згідно з п.1 Порядку підтвердження №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 2 Порядку підтвердження №637 чітко указано, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За правилом п. 3 Порядку підтвердження №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Належно та достатньо обґрунтованих поза розумним сумнівом причин незастосування пенсійним органом у спірному випадку пунктів 2 і 3 Порядку підтвердження №637 ані текст відмови у призначенні пенсії, ані матеріали судової справи не містять.

Частиною 3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

До того ж і відповідно абзацу 3 п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1; далі за текстом - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Проте, у ході розгляду даної справи пенсійний орган не подав жодних доказів та на навів жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведеної норми.

Тому, продовжуючи розгляд справи суд відзначає, що критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Окрім того, з положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні владного суб`єкта на момент вчинення відмови, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу рішення про відмову.

До того ж текст оскарженого рішення пенсійного органу не містить жодного належно аргументованого розрахунку визнаного Управлінням показника страхового стажу у 21р. 3 м. 08 дн., що не узгоджується з вимогами ст.8 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України в частині забезпечення правової визначеності як невід`ємного елементу верховенства права.

З цих міркувань, суд доходить до переконання про те, що оскаржене рішення пенсійного органу містить нездоланний та непереборний дефект створення і було прийнято при неповно з`ясованих обставинах (без витребування від органів системи Державної податкової служби України відомостей про сплату за заявника податку з доходів фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) та без вивчення показань у якості свідків тих фізичних осіб - громадян, котрі одночасно із заявником виконували функції найманого працівника), а тому підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, відмовивши у призначенні пенсії передчасно.

Тому, вчинене у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення підлягає скасуванню, унаслідок чого у адміністративного органу виникає обов`язок повернутись до повторного розгляду матеріалів звернення заявника з урахуванням висновків суду по даній справі.

Оскільки адміністративний орган не виконав усіх управлінських дій, необхідних доказів не зібрав, оцінку таким доказам не надав, суджень з приводу цих доказів у тексті письмової відмови не виклав, то суд не знаходить підстав для обтяження пенсійного органу обов`язком призначити пенсію, адже рішення з даного приводу має бути прийнято у межах адміністративного розсуду органу, але з урахуванням достовірних обставин фактичної дійсності та вірного застосування належних норм матеріального права.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оформлене протоколом №4439 від 02.10.2019 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно вирішити заяву ОСОБА_1 від 04.07.2019 р. з приводу призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.