Рішення № 91951911, 02.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6898/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до наказу Голови Служби Безпеки України від 21.12.2019 № 1808-ОС пункту стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 грудня 2019 року;

- зобов`язати відповідача:

- внести зміни до наказу Голови Служби Безпеки України від 21.12.2019 № 1808-ОС пункту стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 грудня 2019 року;

- виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 грудня 2019 року.

Ухвалою суду від 03.08.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:

- 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 наказом Голови Служби безпеки України від 21.12.2019 № 1808-ОС звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення, у зв`язку зі звільненням з військової служби у відставку;

- під час звільнення з військової служби в наказі Голови Служби безпеки України від 21.12.2019 № 1808-ОС не було враховано те, що у відповідності до абзацу - 3 п.14 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки. Головою Служби безпеки України було прийнято рішення про здійснення відповідних виплат за всі дні невикористаної додаткової відпустки учасникам бойових дій з числа військовослужбовців Служби безпеки України, які звільнені з військової служби до 01.01.2020 року, на підставі відповідного рішення суду;

- відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом;

- абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України;

- відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” після набуття мною статусу учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ) починаючи з 2016 року по рік звільнення, я мав право на одержання щорічно додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, як одну з пільг, що гарантується державою учасникам бойових дій (з 16 березня 2020 набув статусу інваліда війни, посвідчення серії НОМЕР_2 );

- абзацом 4 пункту 56 Указу Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 “Про затвердження Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України” зазначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей;

- правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18, які, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ від 2 червня 2016 року є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права;

- за таких підстав, не нарахування та невиплата позивачу грошової компенсації, яка належала упродовж 2016-2019 років є протиправними. Вищевказана бездіяльність відповідача порушує право позивача на отримання грошової компенсації за дні додаткової відпустки, які належали упродовж 2016-2019 років;

- згідно резолюції Голови Служби безпеки України Івана Баканова до спільної доповідної записки Фінансово-економічного управління, Управління правового забезпечення та Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України від 06.02.2020 року № 21/3/1-487 у Службі безпеки України прийнято рішення про здійснення виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учасникам бойових дій. Відповідно до вищезазначеної доповідної записки, з метою неухильного виконання в системі Служби безпеки України вимог законодавства та забезпечення належного соціального захисту осіб, звільнених з військової служби, прийнято рішення – виплачувати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», особам звільненим з військової служби до 01.01.2020 року на підставі відповідного рішення суду. У відзиві Служби безпеки України на позовну заяву, не було зазначено про наявність відповідної доповідної записки;

- враховуючи судову практику по аналогічній адміністративній справі № 140/9379/20, Волинським окружним адміністративним судом було прийнято рішення в повному задоволені позивних вимог позивача.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав:

- учасники бойових дій, відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мають право на одержання додаткової відпустки із збереження заробітної прати строком 14 календарних днів на рік. При цьому, відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийнятні рішення про демобілізацію військовослужбовцям не надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» для учасників бойових дій;

- початком особливого періоду на території України слід вважати дату набрання чинності Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII, яким затверджено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію» - 18 березня 2014 року. Указами Президента України від 17.03.2014 № 303, від 06.05.2014 № 454, від 21.07.2014 № 607 та від 15.01.2015 № 15 оголошувалось усього шість черг мобілізації;

- станом на сьогодні, виходячи з норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, рішення про припинення заходів (крім звільнення в запас призваних під час мобілізації, на особливий період військовослужбовців), спрямованих на переведення і функціонуванні державних органів, військових формувань, підприємств, установ та організацій в звичайний режим функціонування Президентом України не прийнято, а тому на території України особливий період продовжується до видання Президентом України відповідного указу та затвердження його Верховною Радою України;

- відповідно до абзацу восьмого статті 11 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- аналогічна позиція щодо дії особливого періоду висловлена в рішенні Верховного Суду України від 30.05.2018 № 521/12726/16-ц, а також у листі від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18 на адресу Генерального штабу Збройних Сил України;

- протягом особливого періоду військовослужбовці – учасники бойових дій не набувають права на додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Зазначена додаткова відпустка учасника бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористаній в минулому році, зокрема і при звільненні з військової служби в порядку, передбаченому пунктом 15 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- позивачем зазначено, що відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у рік звільнення зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Однак грошова компенсація за всі невикористані дні відпустку для учасників бойових дій відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися невикористаною.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

4 травня 2016 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій, серія НОМЕР_1 . (а.с.8)

Відповідно до витягу з наказу Служби безпеки України від 21.12.2019 року № 1808-ОС «По особовому складу» (а.с.5), відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України:

- звільнити з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «в» пункту 61, з урахуванням вимог пункту 98, та підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у відставку ОСОБА_1 , виключивши його зі списків особового складу, з 31 грудня 2019 року;

- календарна вислуга років на 31 грудня 2019 року складає 9 років 4 місяці 24 днів.

Не погоджуючись, із бездіяльністю відповідача щодо не включення до наказу Голови Служби Безпеки України від 21.12.2019 № 1808-ОС пункту стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 грудня 2019 року, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.

Судом також встановлено, що рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;

- зобов`язано Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Згідно зі змістом зазначеного рішення Верховного Суду, його прийнято з таких підстав:

«Норми права, якими керувався Верховний Суд

Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»):

«Стаття 4. Види відпусток

Установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».

«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»):

«Стаття 5. Учасники бойових дій

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».

«Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них

Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:

12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»):

«Стаття 101. Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них

8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

14. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»):

«Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави (ОСОБА_2, ОСОБА_4. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.С. Мельника. - К.: Ваіте, 2014. - С. 67).

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, - то позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини 10 статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Отже, Суд, ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - вказує на такі сутнісні характеристики:

1) Ознаки типової справи:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до викладеного, належить сукупно застосовувати норми законодавства у такому порядку (послідовності):

- статті 4, 162 Закону України «Про відпустки»;

- пункт 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року;

- частину 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;

- частину 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;

3) Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі

Зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Враховуючи все вищезазначене, встановлені обставини та відповідне правове регулювання, Суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та, як наслідок, наявність законних підстав для його задоволення повністю.».

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

На підставі вищенаведених встановлених судом обставин суд вважає, що справа № 420/6898/20 – відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частинами 1 та 3 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, фактично, відповідачем визнається не нарахування та невиплата позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року, та, з урахуванням наявних у суду матеріалів, у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання відповідачем.

Тому, на підставі ч. 1 ст. 78 КАС України, наведені обставини не підлягають доказуванню.

Суд звертає увагу відповідача, що рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) – залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, обов`язковими для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, за результатами розгляду будь-якої, а не лише викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом також враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18, на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- правова позиція відповідача зі спірних питань – є помилковою;

- бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року, допущена відповідачем: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця бездіяльність, тому – вона є протиправною.

Згідно зі змістом заявлених позивачем вимог, позивач просить, зокрема: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до наказу Голови Служби Безпеки України від 21.12.2019 № 1808-ОС пункту стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 грудня 2019 року; зобов`язати відповідача внести зміни до наказу Голови Служби Безпеки України від 21.12.2019 № 1808-ОС пункту стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 грудня 2019 року.

При цьому, з урахуванням: встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року; змісту резолютивної частини рішення Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18; заперечень відповідача проти заявлених позовних вимог, згідно з положеннями ч. 2 ст. 9, ч. 5 ст. 242, ч. 3 ст. 291 КАС України, заявлені позовні вимоги позивача, в тому числі похідні вимоги позивача зобов`язального характеру, підлягають задоволенню частково, а саме у спосіб, встановлений у вищенаведеному врахованому судом рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 241-246, 250, 255, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Служби безпеки України (місцезнаходження: вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01034; ідентифікаційний код юридичної особи: 00034074) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.