Ухвала суду № 91951790, 02.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3599/15

УХВАЛА

02 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Стефанова С.О.,

суддів: Вовченко О.А., Свиди Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Карташова С.В. про заміну боржника у виконавчому провадженні у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №888 о/с від 18.05.2015 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

14 вересня 2020 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява про заміну боржника у виконавчому провадженні (вхід.№36807/20), в якій представник просить замінити боржника Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці на боржника Головне управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12, код 40108740, тел. (048) 779-40-61, електронна адреса: chchgunp@od.npu.gov.ua).

Судове засідання по розгляду вищезазначеної заяви призначено на 23 вересня 2020 року.

Проте, у зв`язку із перебуванням судді Свиди Л.І. у черговій щорічній відпустці, судове засідання призначене на 23 вересня 2020 року було перенесено на 30 вересня 2020 року.

У судове засідання 30 вересня 2020 року сторони не з`явилися, належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового засідання.

Згідно з ч.2 ст.379 КАС України - неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Враховуючи неявку сторін, відповідно до положень ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви проведено у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали заяви, суд вважає заяву представника ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження по справі №815/3599/15 такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходилась адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерства юстиції України, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ МВС України №888 о/с від 18.05.2015 року в частині звільнення начальника Управління МВС України на Одеській залізниці полковника міліції ОСОБА_1 з моменту його прийняття;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України на Одеській залізниці;

- стягнути з МВС України на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №888 о/с від 18.05.2015 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України №888 о/с від 18.05.2015 року;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці з 18.05.2015 року;

- стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 18.05.2015 року по 14.11.2017 року у розмірі 278 761 грн. 92 коп.;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці з 18.05.2015 року та в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 9 475 грн. 46 коп.

14 листопада 2017 року Одеським окружним адміністративним судом видано два виконавчих листа №815/3599/15.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2017.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року зупинено провадження у справі за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці про скасування наказу до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справах за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України, які об`єднані в провадження №5-уп/2017.

Постановою Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено:

- ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року про зупинення провадження у справі №815/3599/15 за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року - скасовано;

- справу направлено для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України – залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року – без змін.

Відповідно до ч.1 ст.52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Ухвалу суду за результатами вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що наказом МВС України від 08 червня 2015 року №661 «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці» ліквідовано Управління МВС України на Одеській залізниці.

Згідно даних з ЄДРПОУ 14 липня 2015 року за номером запису 15561100003037176 внесені відомості про припинення юридичної особи - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, в результаті її ліквідації.

Станом на 23.09.2020 року Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці перебуває в стані припинення.

За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України). Оскарження такої ухвали варто розуміти як оскарження судового рішення.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року (справа № 905/1956/15).

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Головного управління Національної поліції в Одеській області. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення.

Відповідно до положень ч.1 ст.104, ст.609 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації, за якої її зобов`язання припиняються ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.

Судом встановлено, що згідно з витягом з ЄДРПОУ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці перебуває в стані припинення.

Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-XII, Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.

Згідно ст.ст.1,2 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

В свою чергу в Законі України «Про Національну поліцію» чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції.

Таким чином, фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави не ліквідована.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у листі директора Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №445A3/15 від 07.08.2020 року зазначається, що відповідно до положень наказу МВС України від 13.01.2017 року №10 «Про фінансування відповідальних виконавців бюджетних програм» фінансування установ, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», щодо яких проводяться заходи з ліквідації, здійснюється за рахунок асигнувань, затверджених для Національної поліції України. Національна поліція України здійснює фінансування ліквідаційних комісій на підставі отриманих обгрунтованих заявок щодо потреби в коштах для проведення розрахунків (а.с.62).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що завдання та функції держави, які були покладені на Управління МВС України на Одеській залізниці, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» покладені на Головне управління Національної поліції в Одеській області.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 зазначив, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абз. 8 підп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (абз. 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абз. 5 підп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Також Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на Рекомендації № Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II Рекомендацій «Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів» зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання даного рішення (пункт b).

Пунктом 54 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень передбачено, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, зафіксоване в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

Також колегія суддів враховує практику застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основних свобод, так Суд зазначив про неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини (справа Жовнер проти України, заява №56848/00, пункт 33). Суд також відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Колегія суддів звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява №589498/00, пункт 34).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява представника ОСОБА_1 про заміну боржника з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці на Головне управління Національної поліції в Одеській області підлягає задоволенню.

Керуючись ст.52, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 про заміну боржника - задовольнити.

Замінити боржника у виконавчому листі № 815/3599/15 від 10 липня 2020 року про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 18.05.2015 року по 14.11.2017 року у розмірі 278 761 грн. 92 коп., а саме: Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці замінити на Головне управління Національної поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А, код ЄДРПОУ 40108740).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя С.О. Стефанов

Судді О.А. Вовченко

Л.І. Свида