Рішення № 91939512, 30.09.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року м. Черкаси справа № 925/898/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився (клопотання про розгляд без участі);

від відповідача: Весеньов Є.В. - адвокат за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ) до Малого приватного підприємства фірми "Олява" (м. Сміла Черкаська область) про стягнення 1 372 707,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 372 707,60 грн., з яких 1 227 759,42 грн. інфляційних втрат та 144 948,27 грн. як 3% річних за невиконання грошового зобов`язання на підставі Кредитного договору № 011/46580/105259 від 27.12.2012, укладеного між сторонами та з урахуванням судового рішення у справі № 925/2337/14.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

В жодне засідання представник позивача не з`явився, направленими суду клопотаннями просить розглядати справу без участі представника банку, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю, вважає, що позивач невірно розрахував інфляційні та 3% річних; що позивач втратив право на нарахування спірних коштів по ст. 625 ЦК України за умови, що позивачу не було поновлено строк пред`явлення наказу у справі № 925/2337/14 до примусового виконання. Крім того, відповідач просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності, про що заявив у засіданні та в поясненні по суті спору, яке подав в засіданні 18.09.2020.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести і обставин , на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Заслухавши пояснення представника відповідач та дослідивши наявні у справі документи суд вважає, що у позові слід відмовити повністю за недоведеністю правової підстави позову, виходячи з такого:

У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи, системи діловодства суду та доводів сторін вбачається, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 по справі № 925/2337/14 позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено повністю та стягнуто солідарно з малого приватного підприємства "Олява" та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Черкаської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" 495 729 грн. 48 коп. боргу, 100 721 грн. 36 коп. заборгованості за відсотками, 107 721 грн. 49 коп. пеню та 14 083 грн. 46 коп. судового збору.

На виконання судового рішення видано наказ від 13.02.2015.

Ухвалою від 22.01.2018 у справі № 925/2337/14 заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 06.11.2017р. №114/5-10658 про видачу двох окремих наказів на відповідачів судом задоволено.

Однак постановою КАГС від 04.04.2018 вказану ухвалу Господарського суду Черкаської області від 22.01.2018 скасовано та в задоволенні заяви про внесення змін у судовий наказ відмовлено.

Відповідач вказує, що позивач у справі ніколи не пред`являв до виконання наказ суду у справі № 925/2337/14, зокрема, щодо примусового стягнення боргу з МПП фірма "Олява".

Ухвалою від 29 серпня 2018 року у справі № 925/2337/14 суд заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 25.07.2018р. про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відхилив з мотивів, що

заявник не надав доказів про поважність причин пропуску ним строку для пред`явлення наказу до виконання.

Позивач спираючись на прийняте судом рішення у справі № 925/2337/14 від 29.01.2015, яке не було виконано боржниками, просить стягнути з відповідача інфляційні та 3% річних, які нараховує на борг по кредиту та процентах за наступний період після прийняття судового рішення -- з 13.02.2015 по 26.05.2020.

У відзиві на позов відповідач вказав, що строк пред`явлення наказу до виконання у справі № 925/2337/14 встановлено до 14.02.2016 (а.с. 55) і цей строк суд позивачу не продовжив.

В справу не подано докази, що строк пред`явлення наказу до виконання переривався поданням наказу на примусове виконання.

Також позивач не міг скористатися нормами ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року

N 1404-VIII про те, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом (тобто, три роки, замість одного року).

Суд виходить з того, що вказаний Закон набрав чинності 05.10.2016, а строк пред`явлення наказу до виконання закінчився 14.02.2016.

Також статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, наявними у справі доказами підтверджується, що позивач без поважних причин пропустив строк пред`явлення наказу до виконання у справі № 925/2337/14 і цей строк йому не було продовжено судом.

З огляду на цю обставину відповідач вважає, що оскільки основний борг та проценти за користування кредитом вже не можуть бути стягнуті у примусовому порядку, то у позивача також припинилося і право нараховувати на ці кошти проценти річних та інфляційні в порядку ст. 625 ЦК України.

Крім того, відповідач вказав, з чим погоджується і суд, що позивач під видом інфляційних втрат 1227759,42 грн. намагається також повторно стягнути борг за кредитом та процентами в загальній сумі 596 450,84 грн. (який вже був предметом с пору у справі № 925/2337/14) , бо додав до них інфляційні втрати (596 450,84 + 631308,58), як вбачається із розрахунків позивача (а.с. 10).

Розрахунки 3% річних неможливо перевірити та з`ясувати базу нарахування, оскільки позивач не надав суду формулу розрахунку.

До заявлених позовних вимог відповідач також просить застосувати строк позовної давності.

Заслухавши доводи відповідача суд вважає, що у позові слід відмовити через неправомірність в даному випадку нарахування позивачем інфляційних та 3% річних, неправильні розрахунки позовних вимог і повторне стягнення основного боргу та процентів за користування кредитом під видом інфляційних втрат, виходячи з такого:

За змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Позивач обґрунтовує свої вимоги існуванням між сторонами невиконаних зобов`язань за кредитним договором № 011/46580/105259 від 27.12.2012 (як вказано і в прохальній частині позову), борг по якому підтверджено рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.01.2015 по справі № 925/2337/14.

ЦК України прямо не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання, як втрата кредитором можливості примусового стягнення боргу з боржника.

Також між сторонами відсутні взаємовідносини відмови кредитора від прийняття виконання чи прощення боргу.

Однак має місце обставина непред`явлення позивачем, як кредитором, без поважних на те причин, наказу до примусового виконання для стягнення боргу з відповідача у встановлені чинним законодавством строки.

На думку суду, така бездіяльність відноситься виключно до волевиявлення кредитора, який і повинен нести всі ризики настання негативних для себе наслідків у цій ситуації.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 509 ЦК України про те, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, зобов`язання боржника не може тривати безкінечно за наявності обставин, що свідчать про свідоме невжиття кредитором заходів до примусового стягнення боргу, якщо такий борг йому боржник не сплачує в добровільному порядку.

Протилежної норми чинні Цивільний та Господарський Кодекси України не містять.

За своїм правовим змістом, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (виконавча давність) - це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта під контролем та з використанням державного примусу.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже в законодавстві спеціально врегульовано строки, в межах яких кредитор повинен заявити свої вимоги до боржника, а держава взяла на себе обов`язок захистити порушене право в судовому порядку та вжити заходи до примусового виконання рішення.

При цьому законодавець не забороняє (передбачає можливість та наслідки) добровільного виконання боржником простроченого зобов`язання на користь кредитора і вважає його належним, що випливає зі змісту ч. 1 ст. 267 ЦК України -- особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Згідно визначень у ст. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Тому банківська діяльність теж є підприємництвом, як вид господарської діяльності.

Згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже у правовідносинах сторін склалася ситуація, що позивач, як кредитор, втратив можливість примусового стягнення заборгованості по кредиту та процентах з відповідача у справі, а відповідач не має наміру у добровільному порядку сплачувати цей борг.

Ризики настання цієї ситуації, враховуючи встановлену судом безпідставність (відсутність поважних причин) непред`явлення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» наказу суду до примусового виконання у справі № 925/2337/14, на думку суду, цілком і повністю покладаються на позивача і не можуть переноситися на відповідача.

Суд вважає, що лише у випадку, якщо кредитор з поважної причини пропустив строк пред`явлення наказу до виконання і суд поновлює цей строк в установленому порядку, то тим самим ризики пропуску строку переносяться на боржника і борг може бути стягнуто примусово.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Станьо проти Бельгії" від 07.07.2009 року Суд вказав, що встановлені законом строки позовної давності переслідували законну мету забезпечення правової визначеності, оскільки вони захищали потенційних відповідачів від прострочених вимог і означали, що суди звільняються від необхідності винесення рішень, заснованих на доказах, які з часом набули властивість невизначеності або неповноти. Аналогічно і строк пред`явлення наказу до виконання має на меті забезпечення правової визначеності, оскільки він захищає боржника від прострочених вимог стягувача.

На підставі викладеного та враховуючи необхідність дотримання розумності, справедливості і добросовісності зобов`язання між сторонами (ст. 509 ЦК), яке випливає з умов кредитного договору № 011/46580/105259 від 27.12.2012, суд приходить до висновку, що із втратою позивачем можливості примусового стягнення боргу по кредиту та процентах, позивач також втрачає і право нарахування і стягнення інфляційних та 3% річних, які можуть бути нараховані на вказаний борг.

Неможливість стягнення позивачем основного боргу по кредиту, переводить доказ про чинність заборгованості відповідача перед позивачем за кредитними зобов`язаннями у категорію невизначеності. Актуальність даного зобов`язання на безкінечний період в майбутньому лише через те, що воно вже підтверджено судовим рішенням, чинним законодавством не передбачена.

В протилежному випадку, прийшовши до висновку про те, що позивач не втратив право на подальше нарахування інфляційних та 3% річних на безкінечний період в майбутньому, суд тим самим підтвердив би актуальність боргу відповідача перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитом та процентами, який вже неможливо стягнути примусово. Це б свідчило про суперечливість та нелогічність висновків суду.

Отже, позивачу слід відмовити у позові з підстав недоведеності правової підстави позову, враховуючи також і неправильність розрахунків по інфляційних та недоведеність розрахунків по 3% річних.

З цих мотивів суд не застосовує строк позовної давності за заявою відповідача, оскільки за правилами ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто позовна давність аналізується лише при наявності порушеного права. В протилежному випадку, якщо право у позивача не порушено (правова підстава позову не доведена), то у позові слід відмовити з цієї підстави, а не через пропуск строку позовної давності.

На підставі ст. 129 ГПК України, при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2020

Суддя Н.М. Спаських