Рішення № 91925716, 10.09.2020, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/3937/16-ц

№ провадження 2/646/82/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2020 м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Шелест І.М.,

за участю секретарів - Ушакової Г.В., Волошко К.І., Коммунарової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури №5, Прокуратури міста Києва, Міністерства внутрішніх справ України, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,

в присутносі позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом, який в подальшому неодноразово уточнював і в обґрунтування якого зазначив, що в порядку перейняття з Республіки Білорусь до Генеральної прокуратури України надійшла кримінальна справа за його обвинуваченням. У даному кримінальному провадженні постановою прокуратури Сморгонського району Республіки Білорусь від 02.07.2008 року було накладено арешт на належні йому грошові кошти у сумі 15 855 550 рублів Республіки Білорусь, які знаходились на депозитному рахунку у Суді Сморгонського району Гродненської області.

Від органів досудового розслідвання на території України він не переховувався, прибувши на Україну був зареєстрований у притулку, не міг працевлаштуватися, за захистом своїх прав звертався за правовою допомогою, як на території Республіки Білорусь, так і в Україні. Кримінальне переслідування негативно вплинуло на його репутацію, були зганьблені його честь і гідність, завдано непоправимої шкоди престижу, він відчував приниження та зневагу з боку оточуючих, було порушено звичайний ритм його життя, він був позбавлений можливості об`єднатися і спілкуватися з родиною, допомагати матері, яка під час його кримінального переслідування померла, вирішити питання про спадкове майно.

Дізнавшись через адвоката про закриття кримінальної справи слідчим Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві, він став докладати зусиль для отримання постанови, в тому числі і про скасування арешту на його грошові кошти. Проте при закритті кримінального провадження слідчий одночасно не вирішив питання про скасування арешту з його грошових коштів, він був вимушений, як особисто, так і через свою цивільну дружину у Білорусі, адвокатів, звертатися з запитами до правоохоронних органів України та Білорусі. Проте зазначене питання не вирішувалося, процесуальні рішення йому своєчасно не надавалися.

04.06.2015 року позивач звернувся з черговою заявою про хід слідства та прийняті процесуальні рішення щодо його справи до слідчого відділу Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, на яку отримав відповідь, що його звернення по кримінальному провадженню, внесеного до ЄРДР за № 42014100000001090 від 11.09.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, розглянуто та надіслано копію постанови про закриття вищевказаного кримінального провадження. Проте, знову слідчий СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві не вирішив питання щодо зняття арешту з майна позивача.

Надалі позивач звернувся з заявою до слідчого відділу РУ ГУ МВС України в м. Києві, на яку отримав відповідь, що його заяву розглянуто та повторно надіслано йому постанову про закриття кримінальної справи, в якій вже було зазначено, що арешт з його майна вирішено скасувати. Вищевказану відповідь позивач отримав у січні 2016 року.

Оскільки позивач не міг вільно розпоряджатися своїми грошовими коштами, які знаходились на депозитному рахунку в Суді Сморгонського району Гродненської області, таким чином своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава Україна в особі органу дізнання і досудового слідства завдали йому значної майнової (матеріальної) і моральної (немайнової) шкоди внаслідок не зняття арешту з його майна.

Спричинення майнової шкоди відповідач обґрунтовує тим, що 15 855 550 рублів Республіки Білорусь на момент закриття кримінальної справи 26.09.2011 у доларовому еквіваленті складали 2863,45 доларів США, а на момент остаточного закриття кримінальної справи 24.02.2015 у доларовому еквіваленті ця сума вже складала 1064,85 доларів США. Тому, майнова шкода полягає у різниці 2863,45 доларів США та 1064,85 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 50884.59 грн. На цю різницю у гривневому еквіваленті за період порушення його прав з 22.07.2010 по 24.02.2015 позивач просить нарахувати 3% річних 5901.21 грн, та індекс інфляції – 25502.43 грн, що загалом складає 82 288,23 грн.

Крім того, позивач вважає, що незаконне кримінальне переслідування відносно нього тривало з 22.07.2010 до моменту (02.04.2018) отримання вже у суді копії постанови про закриття кримінального провадження – 92 місяці х 3200 грн (мінімальна заробітна плата) на час складання уточненого позову становило 294400 грн.

Працівники Київської місцевої прокуратури №5, прокуратури міста Києва, Міністерства внутрішніх справ не зняли арешт з майна позивача та не припинили відносно нього розшук, чим допустили незаконну бездіяльність і нанесли йому, окремо кожний, моральну шкоду. Враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, характеру немайнових втрат позивача її розмір становить 588 800, 00 грн. Дану суму в рівних частках повинні відшкодувати відповідачі Прокуратура міста Києва та Міністерство внутрішніх справ України, оскільки він був позбавлений права вільно користуватися своїми грошовими коштами, купити або зняти собі житло, вимушений був проживати в соціальних установах, позбавлений права відвідати дружину та сина у Білорусі, до теперішнього часу позивач не має змоги офіційно влаштуватися на роботу та заробляти гроші для свого існування (харчування, медичного обслуговування, придбання одягу та інше), через відсутність постійного місця реєстрації.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України, за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь, матеріальну шкоду у сумі 82 288, 23 грн та моральну шкоду у сумі 294 400,00 грн; стягнути з Прокуратури міста Києва та з Міністерства внутрішніх справ України на його користь, моральну шкоду у сумі 294 400,00 грн з кожного.

Також просив стягнути з Київської місцевої прокуратури № 5 (Прокуратура Оболонського району м. Києва), Прокуратури міста Києва та Міністерства внутрішніх справ України на його користь витрати на придбання проїзних документів до м. Києва для участі у процесуальних діях в сумі 1 767, 18 грн.

Ухвалою судді Червонозаводсьокого районного суду м. Харкова Нікуліної Л. П. від 31.03.2016 відкрито провадження у справі.

У зв`язку зі звільненням судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_3 , 18.10.2016 справу передано в провадження судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Благої І. С.

27.01.2017 справу передано судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Салайчук С. М. (розпорядження № 02-15/19 від 16.01.2017).

19.05.2017 у зв`язку із закінченням терміну повноважень судді дану справу передано судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Теслікової І. І. від 20.07.2017 року справу передано за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу суду першої інстанції від 20.07.2017 – скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

30.08.2017 дану справу на підставі автоматизованого розподілу справи передано у провадження судді Шелест І.М.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Шелест І.М. від 08.09.2017 справу прийнято до свого провадження.

15 січня 2018 року від відповідача представника Державної казначейської служби України було отримано відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , в якому представник відповідача просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, оскільки кошти, які знаходяться на рахунках в банку Республіки Білорусь, повинні повертатися з відповідного рахунку згідно із ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а не за рахунок коштів Державного бюджету України. Арештовані кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку не є борговим (грошовим) зобов`язання у розумінні, а тому на такі кошти не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами; індекс інфляції та 3% річних за несвоєчасне повернення майна, на яке було накладено арешт, а тому відсутні підстави для застосування відповідних штрафних санкцій та стягнення коштів з Державного бюджету України. Крім того, посилання позивача на незаконні рішення, дії (бездіяльність) органу дізнання і досудового слідства, прокуратури не підтверджено належним чином. Матеріали справи не містять доказів оскарження дій, рішень або бездіяльності правоохоронних органів. Представник відповідача вважає, що позивачем не доведено факту понесених моральних страждань, а посилання на відсутність постійного місця реєстрації через що позивач не в змозі офіційно влаштуватися на роботи та заробляти гроші для свого існування, не має відношення до даної справи, так як правоохоронні органи не причетні до цього. Крім того, не встановлено протиправної поведінки у діях органів прокуратури та міліції (поліції), а також відсутній причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням правоохоронного органу. У зв`язку з цим представник Державної казначейської служби України просив відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах у повному обсязі.

02 квітня 2018 року представником відповідача Київської місцевої прокуратури № 5 Хмельницьким І.В. було подано до суду відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач позов не визнав і просив відмовити у його задоволенні, оскільки запобіжний захід до позивача у вказаному кримінальному провадженні не застосовувався, повідомлення про підозру не пред`являлось. Отже до ОСОБА_1 не було застосовано ніяких обмежень, які б перешкоджали останньому вільно пересуватись територією України та поза її межами, тобто не здійснювались перешкоди зі сторони слідства щодо вільного спілкування та проживання зі своєю родиною. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, кримінальне переслідування позивача здійснювалося органами слідства Республіки Білорусь, у зв`язку із чим останнім в Україні отримано статус біженця, а слідчими органами України навпаки забезпечено прийняття процесуального рішення про закриття кримінальної справи відносно позивача. Жодних незаконних дій стосовно позивача органами досудового розслідування України не вчинено. Таким чином, враховуючи, що кримінальне переслідування стосовно позивача органами досудового розслідування України фактично не здійснювалося, відсутні передбачені ст. 1176 ЦК України та ст.ст. 1,2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстави для відшкодування позивачу шкоди саме державою України в особі відповідних органів. До того ж позивачем не надано жодного доказу щодо понесених моральних страждань. При цьому наявність моральної шкоди у спірних правовідносин не презюмується, а підлягає доведенню. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення . Оскільки позивачем не надано ані доказів заподіяння моральної шкоди, ані її обґрунтованого розрахунку, вимоги в цій частині є необґрунтованими. Щодо відшкодування матеріальної шкоди, відповідач зазначив, що кошти, на які накладено арешт, надійшли на рахунок суду Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь від юридичної особи, а саме: від ВАТ «Будівельно- монтажний трест № 41», а не з рахунку самого позивача. Постановою слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України м. Києва від 24.02.2015 про закриття кримінального провадження № 42014100000001090 скасовано постанову про накладення арешту на грошові кошти позивача, які знаходились на депозитному рахунку суду Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь. Тому є всі підстави вважати, що майно позивачу повернуто в повному обсязі. Також відповідач вважає, що вимоги позивача про відшкодування останньому матеріальної шкоди витрат на придбання проїзних документів не можуть бути розглянуті в межах даної справи і підлягають залишенню в цій частині без розгляду.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду від 19.02.2018 прийнято рішення про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, витребувано матеріали кримінального провадження №42014100000001090 з ГУ НП у м.Києві.

02.04.2018 ухвалою судді Червонозаводського районного суду м.Харкова Шелест І.М. клопотання позивача про зміну неналежного відповідача по цивільній справі задоволено. Замінено відповідача з Оболонського відділу поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві на належного – Міністерство Внутрішніх справ України.

16 квітня 2018 року від представника відповідача МВС України Щепанського А.М. було отримано відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, оскільки не є належним відповідачем - МВС України не є правонаступником Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві, Міністерство внутрішніх справ України було визначено позивачем в якості відповідача, однак прав і інтересів позивача не порушувало та, відповідно, не може нести відповідальність перед ним. Зі змісту позовної заяви не вбачається, в чому полягає спричинення позивачеві матеріальної та моральної шкоди саме Міністерством внутрішніх справ України. Слід зазначити, що постановою прокуратури Сморогонського району Республіки Білорусь від 02.07.2008 (а не співробітниками правоохоронних органів України) було накладено арешт на усі грошові кошти позивача. Відповідач вважає, що позивач повинен довести, що страждання (душевні або фізичні) мали місце.

30.05.2018 ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про зміну позовних вимог та про залучення до справи прокуратури м. Києва в якості відповідача.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30.05.2018 витребувано матеріали кримінальної справи №42014100000001090 з Київської місцевої прокуратури № 5.

26.10.2018 Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м.Харкова клопотання позивача про залучення співвідповідача по цивільній справі задоволено. Залучено співвідповідача – прокуратуру м.Києва. Також задоволено клопотання позивача про допит свідків.

29.01.2019 Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м.Харкова підготовче провадження у справі закрито.

31 травня 2019 року від відповідача Прокуратури міста Києва було отримано відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач просив відмовити ОСОБА_1 , у задоволенні позовних вимог, оскільки слідчим Оболонського ГУ м. Києва 24.02.2015 було скасовано арешт, накладений слідчим прокуратури Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь від 02.07.2008 на грошові кошти ОСОБА_1 , які знаходяться на депозитному рахунку суду Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь. 11.03.2015 Генеральна прокуратура України проінформувала Генеральну прокуратуру Республіки Білорусь про прийняте 24.02.2015 рішення у кримінальному провадженні та направила копію вказаної постанови. Відповідач вважає, що кошти, з яких знято арешт, знаходяться на зберіганні на депозитному рахунку суду Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь, арешт на грошові кошти позивача не накладався органами прокуратури міста Києва, а накладався органами досудового слідства Республіки Білорусь, а тому, відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону, підстав для стягнення грошових коштів з Державного бюджету України немає.Крім того, у постанові слідчого прокуратури Сморгонського району від 02.07.2008 не зазначена сума грошових коштів на яку накладено арешт, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували його доводи, що арешт накладено саме на визначену ним суму грошових коштів (15 855 550 рублів Республіки Білорусь).

Щодо незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, відповідач вважає, що ОСОБА_1 не надав доказів про те, що порушено його звичайний ритм життя, завдано непоправної шкоди престижу, а відсутність змоги користуватися грошовими коштами позбавило його можливості придбати або винайняти житло. Крім того, у відзиві відповідач звертає увагу, що кримінальне переслідування стосовно позивача розпочато органами досудового слідства Республіки Білорусь. Разом з тим, прокуратурою міста Києва не порушувалась стосовно позивача кримінальна справа, не виносилась постанова про притягнення його у якості обвинуваченого, не накладався арешт на майно позивача, а також не вчинялись інші дії, визначені ст.1 Закону. При цьому, прокуратурою міста Києва 11.09.2014 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за № 42014100000001090 за ч. 1 ст. 296 КК України та направлено до СВ Оболонського РУ ГУ МВС України м. Києва для прийняття рішення про скасування арешту на майно позивача.Однак, позивачу не оголошувалось про підозру у рамках вказаного кримінального провадження, та не вчинялись інші дії стосовно позивача, визначені ст. 1 Закону. Як вбачається з листа Оболонського РУ ГУ МВС України від 04.11.2015 №52/к-4943 у вказаному провадженні позивач виступав у якості свідка. Таким чином, підстави для стягнення моральної шкоди на підставі Закону на користь позивача відсутні. Разом з тим, позивачем не зазначено, якими діями органу прокуратури міста Києва завдано йому моральної шкоди, у чому полягає моральна шкода, та не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діянням заподіювана. Разом з тим, жодних незаконних дій стосовно позивача прокуратурою міста Києва не вчинено, а тому підстави для стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок дій прокуратури міста Києва відсутні. Крім того, прокуратура не є належним відповідачем.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та надав суду аналогічні пояснені викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Київської місцевої прокуратури №5, Прокуратури м. Києва просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Представник відповідача Міністерство внутрішніх справ України, представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, встановив.

14.03.2008 прокурором Сморгонського району (Республіки Білорусь) порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.426 КК Республіки Білорусь.

14.03.2008 слідчим прокуратури Островецького району (Республіки Білорусь) порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.366 КК Республіки Білорусь.

21.04.2008 постановою слідчого прокуратури Сморгонського району кримінальні справи об`єднані в одне провадження. Справі присвоєно №08025160009.

12.05.2008 слідчим прийнято постанову про притягнення ОСОБА_1 у якості обвинуваченого і пред`явлення обвинувачення за ч. 1 ст. 366 та ч. 3 ст. 426 КК Республіки Білорусь.

18.03.2008 постановою помічника прокурора Сморгоньського району накладено арешт на майно ОСОБА_1 .

14.05.2008 постановою слідчого прокуратури Сморгонського району постановлено про зміну забіжного заходу на тримання під варту та прийнято постанову про оголошення ОСОБА_1 розшуку та його затримання. Того ж дня, провадження по справі зупинено.

Постановою слідчого прокуратури Сморгонського району від 02.07.2008 провадження у справі відновлено.

02.07.2008 постановою слідчого прокуратури Сморгонського району у даному кримінальному провадженні накладено арешт на всі грошові кошти обвинуваченого ОСОБА_1 , які знаходяться на депозитному рахунку суду Сморгонського району і які надійшли на його ім`я від ВАТ «Будівнично – монтажний трест № 41» на підставі рішення суду Ошмянського району.

Постановою слідчого прокуратури Сморгонського району від 02.07.2008 провадження у кримінальній справі призупинено.

08.07.2009 кримінальну справу направлено до прокуратури Гродненської області для вирішення питання про направлення українській стороні для здійснення кримінального переслідування.

18.06.2010 кримінальна справа, порушена 14.03.2008 року прокурором Сморгонського району Республіки Білорусь за обвинуваченням ОСОБА_1 , за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.3 ст.426 КК Республіки Білорусі надійшла до прокуратури Оболонського району м. Києва з прокуратури міста Києві для проведення досудового слідства. Того ж дня, слідчим прокуратури Оболонського району м. Києва вказану кримінальну справу прийнято до свого провадження.

22.07.2010 року слідчим прокуратури Оболонського району м. Києва винесено постанову про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч.1 ст.366 та ч.3 ст.426 КК Республіки Білорусь на ч. 1 ст.365 та ч.1 ст.350 КК України.

22.07.2010 року слідчим прокуратури Оболонського району м. Києва винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками в його діях злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України,

Одночасно прийнято рішення про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст 365, ч.1 ст.350 КК України.

22.07.2010 слідчим прокуратури Оболонського району м. Києва прийнято рішення про направлення кримінальної справи за підслідністю до слідчого Оболонського РУ ГУМВС Україні в м. Києві, яким справу прийнято до свого провадження.

07.10.2010 слідчим СВ Оболонського РУ ГУМВС Україні в м. Києві винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками в його діях злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України. Одночасно зазначено, що вказану справу рахувати як порушену по факту вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України.

21.10.2010 досудове слідство по кримінальній справі, порушеної за ознаками вчинення злочину , передбаченого ч.1 ст.296 КК України, зупинено, оскільки проведені всі слідчі дії, виконання яких можливо за відсутності особи на підставі п.3 ст.206 КПК України. ( в ред.1960 року).

23.09.2011 досудове розслідування по кримінальній справі відновлено.

26.09.2011 постановою слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в м.Києві кримінальну справу по факту вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України закрито на підставі п.2 ст.6 КПК України – за відсутністю в діянні складу злочину (в ред.1960 року).

16.08.2013 Генеральна прокуратура України повідомила Генеральну прокуратуру Республіки Білорусь про остаточне процесуальне рішення, яке винесено правоохоронними органами України у кримінальній справі № 08025160009, одночасно направила дві постанови про закриття кримінального провадження від 07.10.2010 та від 26.09.2011.

19.12.2013 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Оболонського РВ ГУМВС України в м. Києві про стан його справи, за вихідною датою 06.01.2014 начальником даного відділу повідомив ОСОБА_1 про те до у справі прийнято рішення у порядку п.2 ст.6 КПК України.

17.04.2013, 22.05.2014 ОСОБА_1 звертався з заявами та скаргами щодо отримання постанови про закриття провадження і зняття арешту з майна, на що отримав відповідь лише про закриття провадження с супровідним листом від 08.05.2014 та копією постанови про закриття кримінальної справи від 26.09.2011, після чого, протягом серпня – вересня 2014 продовжував, як особисто, так і через інших осіб, звертатися з заявами та скаргами щодо скасування арешту з його майна.

11.09.2014 прокуратурою міста Києва за результатам перевірки за зверненням ОСОБА_1 встановлено, що орган досудового розслідування, приймаючи остаточне процесуальне рішення у вказаній кримінальній справі, не вирішив питання щодо зняття арешту з коштів, які знаходились на депозитному рахунку суду Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь.

11.09.2014 прокуратурою міста Києва внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про те, що ОСОБА_1 із хуліганських мотивів спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_5 . Кримінальне провадження направлено до СВ Оболонського РУ ГУ МВС України м. Києва.

16.10.2014 слідчим СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві прийнято рішення у формі постанови про закриття кримінального провадження, внесеного за № 42014100050001090 від 11.09.2014 у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України та про скасування постанови слідчого прокуратури Сморгонськоо району Гродненської області Республіки Білорусь від 02.07.2008 про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , які знаходяться на депозитному рахунку суду Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь.

Вказану постанову ОСОБА_1 отримав 03.12.2014, про що свідчить його підпис на копії зазначеної постанови.

13.12.2014 ОСОБА_1 звернувся із заявою про виправлення описки, допущеної у постанов слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м.Києві від 16.10.2014, де було допущено помилку: не вірно зазначено його по батькові.

24.02.2015 постановою першого заступника прокурора району постанову про закриття кримінального провадження №42014100000001090 від 11.09.2014 скасовано, матеріали направлено до слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України м. Києва для подальшого розслідування.

24.02.2015 слідчим СВ Оболонського РУ ГУ МВС України м. Києва винесено постанову про закриття кримінального провадження №42014100000001090 у зв`язку з відсутністю у діянні cкладу кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Одночасно скасовано арешт, накладений постановою слідчого Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь від 02.07.2008 року на грошові кошти ОСОБА_1 , які знаходились на депозитному рахунку суду Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь.

11.03.2015 Генеральна прокуратура України повідомила Генеральну прокуратуру Республіки Білорусь про прийняте 24.02.2015 рішення і направила копію постанови.

Відповідно до ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1, ч.3, ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Частиною 7 статті 1176 ЦК України передбачено, що порядок відшкодування такої шкоди визначається законом.

Положеннями статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відповідно до статті 4 вищезазначеного Закону відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету.

Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата з 1 вересня становить 5000 гривень.

Суд вважає доведеним позивачем, що внаслідок незаконного кримінального переслідування йому завдано моральну шкоду, а саме у період з 22.07.2010 (дата прийняття слідчим прокуратури Оболонського району м. Києва постанови про перекваліфікацію і порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України) по 26.09.2011 (дата винесення постанови слідчим СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про закриття кримінальної справи по факту вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України на підставі п.2 ст.6 КПК України – за відсутністю в діянні складу злочину (в ред 1960 року).

При цьому суд виходить з того, що 26.09.2011 кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину. По своїй суті відсутність у діянні складу злочину як підстава закриття кримінального провадження на практиці застосовується в тих випадках, коли встановлено, що подія, у зв`язку з якою порушено провадження, мала місце (відбулася), була результатом дії конкретної особи, але це діяння не є злочином у зв`язку з відсутністю його ознак. Тому незазначення в резолютивній частині постанови прізвища ОСОБА_1 не виключає того, що 26.11.2011 було припинено саме відносно нього кримінальне переслідування. Закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні особи складу злочину свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягне за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.

Також, суд вважає, що незаконне переслідування тривало з 11.09.2014 (з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.296 КК України, про те, що ОСОБА_1 з хуліганських мотивів спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_6 ). по 16.10.2014 (дата винесення постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю події на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України). Таким чином незаконне переслідування тривало 15 місяців 9 днів.

З наведених підстав доводи позивача про те, що його незаконне переслідування у даному кримінальному провадженні тривало 92 місяці, тобто до моменту отримання ним у суді 02.04.2018 постанови від 24.02.2015 про закриття кримінального провадження і скасування заходів забезпечення позову, висновку суду не спростовують, оскільки кримінальне переслідування припинено саме з моменту прийняття рішення про закриття кримінального провадження, а не з моменту, коли особа дізналася про це.

Доводи позивача, що він не був обізнаний про остаточне закриття справи і вважав, що його переслідування тривало, не є підставою для відшкодування моральної шкоди за весь вказаний позивачем період, оскільки, моральна шкода з зазначених підстав може бути відшкодована тільки за час перебування під слідством.

Крім того, як встановлено, Генеральна прокуратура України проінформувала Генеральну прокуратуру Республіки Білорусь 16.08.2013, надав одночасно постанови про закриття кримінального провадження і зазначену обставину на запит довіреної особи ОСОБА_1 прокуратура Республіки Білорусь підтвердила 23.02.2015.

Щодо доводів відповідачів про те, що правоохоронні органи України не могли завдати ОСОБА_1 шкоду, оскільки кримінальне переслідування розпочалося на території Республіки Білорусь, а правоохоронні органи фактично досудове розслідування не проводили, а навпаки захистили права ОСОБА_1 , який не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого, суд зазначає наступне.

Так, судом було досліджено надані суду засвідчені ксерокопії матеріалів кримінального провадження, з яких вбачається, що в рамках даного кримінального провадження проводилися як оперативно – розшукові заходи з метою встановлення місця перебування ОСОБА_1 так і слідчі дії – опитування осіб, які раніше працювали або проживали по сусідству з ОСОБА_1 . В інформації начальника СВ Оболонського РУ УМВС України в м. Києві також зазначається про вжиття заходів щодо встановлення місця знаходження обвинуваченого ОСОБА_1 і проведені слідчі дії.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був вимушений звертатися за правовою допомогою до адвоката Левицького О.В., який у серпні 2010 року направив до прокуратури Оболонського району м. Києва адвокатський запит, в якому зазначив, що ОСОБА_1 не може вирішити свої життєві справи з причини перебування у розшуку за нібито вчинений ним на території Білорусь злочин, що ОСОБА_1 неодноразово затримували працівники правоохоронних органів, що колишнім співробітникам ОСОБА_1 повідомляється інформація про його розшук, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у «Центрі обліку бездомних громадян», не переховується і готовий з`явитися за викликом для дачі будь – яких пояснень.

Досліджені судом докази спростовують доводи відповідачів, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 фактично не здійснювалося.

Суд вважає, що позивачем було доведено, що тяжкість вимушених змін у його житті та стосунках в суспільстві, ступінь зниження престижу та репутації та їх тривалість, отримані душевні страждання, які він зазнав у зв`язку з його тривалим незаконним переслідуванням, спричинили йому моральну шкоду.

Розмір відшкодування суд розраховує, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством з врахуванням характеру та обсягу страждань, з дотриманням вимог розумності та співмірності.

Тому суд задовольняє позов в цій частині частково і визначає розмір відшкодування моральної шкоди 78 000 грн., яка підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до положень Кримінально- процесуального кодексу України (1960р), що діяв на час надходження до слідчого відділу кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , саме на слідчого покладається обов`язок при провадженні досудового розслідування самостійно приймати рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій (ст. 114 КПК). У частині шостій статті 126 КПК України (1960) визначено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Порядок закриття справи визначений у статті 214 КПК України (1960), де зазначено про те, що одночасно з прийняттям постанови про закриття кримінального провадження слідчий повинен прийняти рішення про скасування заходів забезпечення позову та можливої конфіскації майна, тобто прийняти рішення про скасування арешту майна.

Відповідно до положень ст. 485 КПК України (1960р) та ст. 598 КПК України (2012р) кримінальне провадження, що перейняте від компетентного органу іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування та здійснюється згідно з цим Кодексом. Слідчий, прокурор України після перейняття кримінального провадження мають право здійснювати будь-які передбачені цим Кодексом процесуальні дії. Компетентному органу запитуючої держави надсилається копія остаточного процесуального рішення, що набуло законної сили.

Як встановлено в судовому засіданні, кримінальна справа відносно ОСОБА_1 у порядку перейняття 18.06.2010 була прийнята до провадження слідчим прокуратури, а 22.07.2010 - слідчим СВ Оболонського РУ ГУМВС Україні в м. Києві.

Під час перебування кримінальної справи в провадженні правоохоронного органу Республіки Білорусь, слідчим прокуратури Сморгонського району, з метою забезпечення цивільного позову, 02.07.2008 було прийнято рішення про накладення арешту на майно обвинуваченого ОСОБА_1 , а саме на грошові кошти обвинуваченого ОСОБА_1 , які знаходяться на депозитному рахунку суду Сморгонського району і які надійшли на його ім`я від ВАТ «Будівнично – монтажний трест № 41» на підставі рішення суду Ошмянського району.

Таким чином, при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи слідчий СВ Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві був зобов`язаний одночасно вирішити питання про скасування даного арешту.

Проте, при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження як 07.10.2010, так і 26.09.2011 за ч.1 ст.296 КК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину, тобто при припиненні кримінального переслідування ОСОБА_1 , слідчий не виконав покладений на нього обов`язок, не скасував арешт, накладений постановою слідчого правоохоронного органу Республіки Білорусь на грошові кошти, належні ОСОБА_1 , чим допустив незаконну бездіяльність, яка порушила права позивача ОСОБА_1 з моменту закриття кримінального провадження вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами.

ОСОБА_1 з метою захисту свого порушеного права неодноразово звертався до Генеральної прокуратури України, прокуратури м. Києва, прокуратури Оболонського району м. Києва, слідчого з приводу вирішення питання про скасування арешту майна, про що надав суду докази такого листування. Так, відповідно до відповіді суду Сморгонського району Гродненської області від 18.03.2014 на адресу довіреної особи ОСОБА_1 , грошові кошти, належні ОСОБА_1 , що знаходяться на депозитному рахунку суду, арештовані в межах кримінального провадження, яке в порядку перейняття передано до Генеральної прокуратури України і сама по собі постанова про закриття провадження не є підставою для зняття арешту, таке питання вирішується правоохоронним органом, в провадженні якого перебуває кримінальна справа.

Остаточне рішення про скасування арешту з грошових коштів було прийнято слідчим СВ ОболонськогоРУ ГУМВС Україні в м. Києві 15.02.2015, а 11.03.2015 вказану постанову Генеральна прокуратура України направила на адресу Генеральної прокуратури Республіки Білорусь.

ОСОБА_1 отримав дану постанову лише після неодноразових звернень до органів прокуратури, слідчого та депутата, який 25.09.2015 з метою захисту його права, як голова Постійної комісії з питань забезпечення прав людини, свободи слова та інформації, звернувся до начальника Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві. Але постанова не була належно засвідчена.

Судом встановлено, що незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, яка полягала у не скасуванні арешту з грошових коштів і не направленні ОСОБА_1 своєчасно процесуальних документів, завдала йому душевних страждань.

Вважати, що арешт з грошових коштів був знятий 16.10.2014 не можна, оскільки при винесенні постанови про закриття кримінального провадження від 16.10.2014 було допущено такі помилки, які не дозволяли позивачу розпорядитися своїми грошовими коштами, які були арештовані і дана постанова в подальшому (24.02.2015) була скасована.

Тому, суд приходить до висновку, що порушення права на зняття арешту з майна позивача було припинено саме з моменту винесення постанови від 24.02.2015 про закриття кримінального провадження №42014100000001090 у зв`язку з відсутністю у діянні cкладу кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, якою було виправлено допущені у постанові від 16.10.2014 помилки і одночасно вирішено питання про скасування арешту з його грошових коштів.

Суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок незаконної бездіяльності органу досудового розслідування, яка полягала у не скасуванні арешту з грошових коштів та його розшуку, йому завдано моральну шкоду, а саме через позбавлення можливості вільного розпорядження грошовими коштами на протязі тривалого часу і необхідності докладати зусиль для відновлення свого порушеного права.

Судом встановлено, що про припинення кримінального переслідування ОСОБА_1 на території України Генеральна прокуратура України повідомила Генеральну прокуратуру Республіки Білорусь 13.08.2013 і направила постанови про від 07.10.2010 та від 26.09.2011 про закриття кримінального провадження, а 11.03.2015 – направила постанову від 25.02.2015 – про закриття та скасування арешту. Тобто, питання подальшого виконання постанови від 25.02.2015 повинні вирішуватися на території Республіки Білорусь.

Суд, з врахуванням встановлених обставин, глибини і тривалості душевних страждань ОСОБА_1 у зв`язку з позбавлення права на вільне розпорядження грошовими коштами вважає співмірним визначити розмір відшкодування моральної шкоди 27000 грн., а позов в цій частині задовольнити частково.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Судом встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю, пред`явлені позивачем до прокуратури міста Києва та Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, а належним відповідачем у цих правовідносинах з приводу завдання шкоди посадовою особою органу державної влади є держава в особі Державної казначейської служби України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Тому, з метою захисту порушеного права позивача, суд розглядає зазначену позовну вимогу, як пред`явлену до Державної казначейської служби України і вважає правильним відшкодування моральної шкоди за незаконну бездіяльність в розмірі 27000 грн провести стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Таким чином, загальна сума відшкодування моральної шкоди складає 105000 грн (78000 грн + 27000 грн).

У задоволенні позову до прокуратури міста Києва та Міністерства внутрішніх справ про відшкодування моральної шкоди суд відмовляє, оскільки зазначені органи не є належними відповідачами у даних правовідносинах.

Що стосується вимоги про відшкодування майнової шкоди суд виходить з наступного.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач ОСОБА_1 посилається на положення Закону України «Про порядок відшкодування завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у випадках, визначених ст. 1 Закону, громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Частиною 2 ст. 4 Закону передбачено, що майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.

Встановлено, що ухвалою судової колегії по цивільним справам Гродненського обласного суду від 21.04.2008 змінено рішення суду Ошмянського району від 18.02.2008 і стягнуто з ВАТ «Будівнично – монтажний трест № 41» на користь ОСОБА_1 15306050 руб. та 549500 руб.

02.07.2008 постановою слідчого прокуратури Сморгонського району було накладено арешт на всі грошові кошти позивача, які знаходяться на зберіганні на депозитному рахунку суду Сморгонського району і які надійшли на його ім`я від ВАТ «Будівельно-монтажний трест №41» на підставі рішення суду Ошмянського району від 18.02.2008.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що рішення суду виконано в повному обсязі і саме зазначена в рішенні суду сума надійшла на депозитний рахунок - суду не надано.

24.02.2015 постановою Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві скасовано арешт, накладений слідчим прокуратури Сморгонського району Гродненської області Республіки Білорусь від 02.07.2008 року про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , копію вказаної постанови було направлено до Генеральної прокуратури Республіки Білорусь.

Спричинення майнової шкоди відповідач обґрунтовує тим, що на виконання рішення суду Ошмянського району від 18.02.2008 на депозитний рахунок суду Сморгонського району надійшли належні йому грошові кошти в сумі 15 855 550 рублів Республіки Білорусь і на момент закриття справи 26.09.2011 у доларовому еквіваленті ця сума складала 2863,45 доларів США, а на момент остаточного закриття кримінальної справи 24.02.2015 у доларовому еквіваленті ця сума вже складала 1064,85 доларів США. Тому, майнова шкода полягає у різниці 2863,45 доларів США та 1064,85 доларів США , що у гривневому еквіваленті складає 50884.59 грн. На цю різницю у гривневому еквіваленті за період порушення його прав з 22.07.2010 по 24.02.2015 позивач просить нарахувати 3% річних 5901.21 грн, та індекс інфляції – 25502.43 грн, що загалом складає 82 288,23 грн.

Суд вважає, що дана вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь майнової шкоди, завданої йому незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у сумі 82288,23 грн., не ґрунтується на законі і не підлягає задоволенню.

Так, кошти, які знаходяться на рахунку в банку Республіки Білорусь, (депозитний рахунок суду) повинні повертатися з відповідного рахунку, про що і зазначено у частині 2 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Діючим законодавством не передбачено стягнення різниці доларового еквіваленту грошових коштів у національній валюті, на які накладено арешт, у зв`язку з коливанням курсу валют.

Нарахування індексу інфляції та 3% річних за несвоєчасне скасування арешту є похідною вимогою від стягнення різниці доларового еквівалента арештованої грошової суми з моменту першого закриття кримінального провадження і до моменту вирішення питання про скасування арешту, тому задоволенню не підлягають.

Тому суд вважає правильним відмовити у задоволенні вимоги про стягнення майнової шкоди, оскільки вона не ґрунтується на законі.

В судових дебатах позивач збільшив свої вимоги (заявлені у позові суми), суд це не приймає, оскільки зміна підстав або предмету позову, відповідно до положень ст.49 ЦПК України можлива до закінчення підготовчого засідання. Так, ухвалою суду від 29.01.2019 підготовче провадження у даній справі закрито.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з Київської місцевої прокуратури №5, прокуратури міста Києва та Міністерства внутрішніх справ України на його користь витрат на придбання проїзних документів до м.Києва для участі у процесуальних діях. З доданих до позову проїзних документів не вбачається, що вони пов`язані з участю позивача у процесуальних діях і не зазначено саме в яких. Крім того, відшкодування витрат на придбання проїзних документів не є шкодою, завданою громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Тому, вимога про стягнення з Київської місцевої прокуратури №5, прокуратури міста Києва та Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача витрат на придбання проїзних документів до м.Києва для участі у процесуальних діях не підлягає задоволенню.

Інші доводи позивача та відповідачів висновку суду про часткове задоволення позову не спростовують.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Київської місцевої прокуратури №5, Прокуратури міста Києва, Міністерства внутрішніх справ України, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду –задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 105 000 ( сто п`ять тисяч )гривень.

В іншій частині позову - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України ( в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Червонозаводський районний суд м. Харкова, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 ). Відповідач: Київська місцева прокуратура №5 ( місцезнаходження: 04212, м.Київ, вул. Малиновського,10). Відповідач: Прокуратура м. Києва (місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Предславинська,45/9).

Відповідач: Міністерство внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Богомольця,10). Відповідач: Державна Казначейська служба України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646). Повний текст судового рішення складений та підписаний 25.09.2020 року.

Суддя І.М. Шелест