Рішення № 91922855, 21.08.2020, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/656/20

Провадження № 2/314/754/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17.08.2020 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі судді Мануйлової Н.Ю., секретар судового засідання Рясна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїв приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 314/656/20за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Вільнянський районний відділ державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

за участю представника позивача Карпенка В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Вільнянський районний відділ державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 29.09.2014 між АТ «Ідея банк» та нею було укладено кредитний договір № 910.26699, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредит в сумі 470248,56 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 13.10.2014 сторони уклали договір застави транспортного засобу № 910.26699, згідно якого, предметом договору застави є автомобіль марки TOYOTA, модель HIGHLANDER, категорії – легковий, кузов № НОМЕР_1 ,державний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачу.

28 лютого 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 591, яким запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави, задовольнити вимоги відповідного банку та звернути стягнення на зазначений автомобіль.

На думку позивача, оскільки банк до початку процедури звернення стягнення в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження не зареєстрував, повідомлення в порядку, встановленому статтею 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позивач не отримував, то є беззаперечні підстави вважати, що вчинений виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню. З урахуванням цього та того, що заборгованість за кредитним договором не є безспірною просив суд визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем від 28.02.2017 року № 591 таким, що не підлягає виконанню.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтвердив позовні вимоги, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Вільнянський районний відділ державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

29.09.2014 між АТ «Ідея банк» та позивачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 910.26699, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредит в сумі 470248,56 за цільовим призначенням: фінансування купівлі автомобілю марки TOYOTA, модель HIGHLANDER, кузов № НОМЕР_1 ; фінансування страхового платежу з договором добровільного страхування відповідного транспортного засобу; фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника.

На забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором, 13.10.2014 року сторони уклали договір застави транспортного засобу № 910.26699, згідно якого, предметом договору застави є автомобіль марки TOYOTA, модель HIGHLANDER, категорії – легковий, кузов № НОМЕР_1 ,державний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачу.

28 лютого 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 591, яким запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави, задовольнити вимоги відповідного банку та звернути стягнення на зазначений автомобіль.

02 жовтня 2019 року Вільнянський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області відкрив виконавче провадження за спірним виконавчим написом від 28 лютого 2017 року № 591.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV (далі - Закон № 1255-IV) визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Пунктом 1 частини першої статті 21 Закону № 1255-IV до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору. За змістом статті 22 Закону № 1255-IV обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження. Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За змістом статті 20 Закону України «Про заставу» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що реалізація заставленого майна, на яке звернуто стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено Законом чи договором. У частині першій статті 23 Закону № 1255-IV передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Статтею 26 Закону № 1255-IV визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на

підставі виконавчого напису нотаріуса. Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі – у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Частиною першою статті 50 цього Закону визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним - Законом № 1255-IV.

При цьому частинами першою, третьою статті 24 Закону № 1255-IV установлено

порядок звернення стягнення на предмет застави.

Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.

Така вимога узгоджується з частиною першою статті 27 Закону № 1255-IV, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Вказані вимоги закону є імперативними. У статті 27 Закону № 1255-IV передбачені вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Це повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Згідно зі статтею 28 Закону № 1255-IV якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов`язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов`язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Закон № 1255-IV пов`язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов`язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.

Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано статтею 42 Закону № 1255-IV, згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Частиною четвертою статті 43 Закону № 1255-IV визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830). Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.

У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору. А у пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

Процедуру вчинення виконавчого напису врегулювано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції

України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат», підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172, а якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус має право витребувати їх у стягувача, а якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в цьому Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (підпункт 2.2 пункту 2 та підпункт 3.6 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Разом з тим, відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону № 1255-IV щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки в разі

розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його скасовано виданим пізніше загальним актом.

Тобто, в цьому випадку необхідно дотримуватися вимог Закону № 1255-IV. Встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису. При цьому неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», а невчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувала згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних.

Суд, таким чином, дійшов висновку про те, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону № 1255-IV і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі 320/8269/15-ц.

Крім того, позивачем надано розрахунок сукупної вартості кредитування на автомобіль та реальної процентної ставки кредитного договору № 910.26699 від 29.09.2014 року та графік щомісячних платежів, тоді як з виконавчого напису не вбачається, що нотаріусу були надані будь-які розрахунки заборгованості або того, що останній керувався випискою по рахунку позивача за відповідним кредитним договором.

Так, зміст виконавчого напису повинен відповідати вимогам ст. 89 Закону України «Про нотаріат».

Вчинення виконавчого напису здійснюється в порядку, передбаченому главою 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі – Порядок), затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, №296/5.

Зокрема, згідно з Порядком, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій мають бути зазначені необхідні відомості про стягувача та боржника; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.

Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов`язання повертаються стягувачу, а другий примірник залишається у нотаріуса.

Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи.

Згідно з п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Також, слід зазначити, що в переліку способів звернення стягнення на відповідний транспортний засіб, що міститься в главі 5 п. 2 договору застави транспортного засобу № 910.26699 від 13.10.2014 взагалі відсутній такий спосіб звернення стягнення як здійснення його шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Враховуючи, що матеріали справи не спростовують доводи позивача про те, що сума заборгованості не є безспірною та тим, що п. 2 глави 5 договору застави № 910.26699 від 13.10.2014 не містять такого способу звернення стягнення як здійснення його шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також те, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону № 1255-IV і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За встановлених обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки позов підлягає задоволенню, то сума сплаченого позивачем судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст. 10, 11, 57-65, 88, 208, 212-214, 216, 223, 280 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ЄДРПО 19390819, місцезнаходження: м. Львів, вул. Валова, буд. 11), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович (місцезнаходження: м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд.6/5), Вільнянський районний відділ державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (місцезнаходження: Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати виконавчий напис № 591 від 28.02.2017 про звернення стягнення на користь АТ «Ідея Банк», вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ЄДРПО 19390819, місцезнаходження: м. Львів, вул. Валова, буд. 11), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 21.08.2020.

Суддя Наталія Юріївна Мануйлова

21.08.2020