Рішення № 91913339, 29.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29 вересня 2020 р. справа № 520/9085/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з викликом (повідомленням) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області про: зобов`язання прийняти на службу та стягнення грошового утримання за весь час вимушеного прогулу, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, громадянин, публічний службовець), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області прийняти ОСОБА_1 на службу до Національної поліції в ГУ НП в Харківській області шляхом видачі наказу про призначення на посаду, рівнозначну посаді оперуповноваженого сектору БНОН Лозівського МВ ГУ МВС в Харківській області з моменту ліквідації міліції, тобто з 06.11.2015р.; 2) стягнення грошового утримання за весь час вимушеного прогулу, з урахуванням посадового окладу поліцейського відділів (відділків) поліції, розміру надбавок за стаж служби та схеми окладів поліцейських за спеціальними званнями.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2020р. у справі №820/2932/16 та наказу ГУ МВС України в Харківській області від 11.06.2020р. №91 про скасування наказу ГУ МВС України в Харківській області від 05.11.2015р. №594 о/с зумовлюють виникнення обов`язку видати наказ про прийняття на службу до поліції без попереднього складання письмового рапорту та участі у конкурсах.

Відповідач, Головне управління Національної поліції України в Харківській області (далі за текстом – владний суб`єкт, адміністративний орган, терорган НП) з поданим позовом не погодились.

Аргументуючи заперечення зазначив, що заявник не знаходився у відносинах з приводу проходження служби в поліції, письмового рапорту по команді про продовження служби в поліції до службових осіб системи органів внутрішніх справ не подавав, від участі у конкурсах відмовився.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 12.09.2008р. проходив публічну службу в органах внутрішніх справ на посадах атестованих працівників із присвоєнням спеціального звання, з 12.05.2010р. заявник обіймав посаду оперативного уповноваженого сектору боротьби з незаконним оборотом наркотичних речовин Лозівського МВ ГУ МВСУ в Харківській області.

Наказом ГУ МВСУ в Харківській області від 27.09.2011р. №1274 заявник був звільнений з органів внутрішніх справ у порядку реалізації дисциплінарного стягнення.

У період 27.09.2011р.-01.03.2016р. заявник фізично на службі не перебував у зв`язку із знаходженням під вартою за рішенням суду у межах кримінального провадження №2030/977/12.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2014р. у справі №820/6617/14 було скасовано наказ начальника ГУМВСУ в Харківській області від 27.09.2011р. №1274 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 ; скасовано наказ начальника ГУ МВС України в Харківській області від 27.09.2011р. №210 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; зобов`язано ГУ МВС України в Харківській області поновити на посаді оперуповноваженого СБНОН Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_1 ; зобов`язано Лозівський міський відділ Головного управління МВС України в Харківській області (виконати вимоги п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМ УРСР від 29.07.1991р. №114, а саме: виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один рік.

Наказом ГУ МВСУ в Харківській області №594 о/с від 05.11.2015р. заявник був звільнений із служби в органах внутрішніх справ згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015р.

Даний наказ був оскаржений заявником до суду у межах справи №820/2932/16.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2020р. було скасовано наказ ГУ МВСУ в Харківській області №594 о/с від 05.11.2015р.; стягнуто грошове утримання за час вимушеного прогулу з 01.03.2016р. по 06.11.2016р.

При цьому, у решті вимог заявника, у тому числі і за вимогою про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області прийняти на службу до поліції ОСОБА_1 з 07.11.2015р. у позові було відмовлено.

Відмова у позові за цією вимогою умотивована тим, що відповідно до абзацу 1 пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді, а не у новоствореному органі.

Крім того, пункт 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580 вказує на те, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою.

Отже, питання прийняття або відмови в прийнятті особи до лав Національної поліції є дискреційними повноваженнями вказаного органу, які надані йому Законом.

Листом Ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області №3822/119/05/12-2020 від 11.06.2020р. заявника було сповіщено про: 1) видання наказу від 11.06.2020р. №91 о/с, яким скасовано наказ ГУ МВС України в Харківській області від 05.11.2015р. №594 з приводу звільнення заявника зі служби; 2) відсутність вакантних посад у штаті ГУ МВСУ в Харківській області у зв`язку з ліквідацією цього органу внутрішніх справ як юридичної особи публічного права без правонаступництва.

Листами Ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області від 17.06.2020р. №4006, від 20.06.2020р. №4155, від 27.07.2020р.№4896 заявник сповіщався про призначення конкурсу з прийняття на службу до ГУ НП в Харківській області.

Ці листи заявник отримав, адже приєднана їх копії до матеріалів позову, проте участі у конкурсі не взяв.

Наказом ГУ МВС України в Харківській області від 11.08.2020р. №93 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України та пункту 64 “Г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Стверджуючи про те, що ГУ НП в Харківській області зобов`язано видати наказ про прийняття на службу до поліції безвідносно до написання письмового рапорту про продовження служби та безвідносно до перемоги у оголошених конкурсах, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини з проходження громадянами служби в органах внутрішніх справ були унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про міліцію» і Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затвердженого постановою КМ УРСР від 29.07.1991р. №114; далі за текстом - Положення 3114), а також пунктами 8-11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію", у той час як відносини з проходження громадянами служби у поліції регламентовані виключно нормами Закону України "Про Національну поліцію".

Так, відповідно до п.8 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування вказаного Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже, заявник повідомлений про припинення відносин з проходження служби в органах внутрішніх справ за правилами спеціальної норми у спосіб оприлюднення Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з п. 9 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

З наведеної норми закону чітко та однозначно слідує, що умовами для продовження служби в поліції є: 1) відповідність співробітника органу внутрішніх справ – міліції сформульованим законом вимогам до поліцейського; 2) виявлення бажання на подальше проходження служби в поліції, тобто подання відповідного письмового рапорту по команді; 3) вчинення дії з приводу висловлення згоди на подальше проходження служби в поліції протягом 3 місяців, тобто до 06.11.2015р.

У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що заявник згаданого рапорту не подавав.

Доказів на підтвердження об`єктвино існуючих та нездоланних перешкод у вчиненні такого діяння матеріали справи не містять.

Пунктом 10 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

У силу спеціального правила п.11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2020р. у справі №820/2932/16 містить наступний висновок: «У той же час, із наведених вище положень законодавства слід дійти висновку, що працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.

Так, у першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту “г” пункту 64 Положення № 114.

У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

Таким чином, лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування п.10 розділу XI Закону України “Про Національну поліцію” щодо звільнення особи за скороченням штатів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах, вирішуючи питання щодо звільнення позивача через скорочення штатів на підставі підпункту "г" п. 64 Положення №114, відповідач зобов`язаний розглянути можливість його подальшого використання на службі, оскільки такий порядок звільнення працівника міліції прямо передбачений пунктами 9-10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ.

В порушення Закону України “Про Національну поліцію” відповідачем такі дії виконані не були.

Працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справи через скорочення штатів виключно у разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі, що передбачено п. 9-10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ та підпункту "г" пункту 64 Положення № 114.

Крім того, слід звернути увагу, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Отже, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2019р. у справі №817/3397/15.».

Оцінивши добуті у справі докази в їх сукупності за правилами ст..ст.72-78, 90, 211 КАС України суд доходить до переконання про те, що заявник рапорту за командою про згоду на подальше проходження служби у поліції до 06.11.2015р. не подавав, хоча у цей період вже не знаходився під вартою і постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2014р. у справі №820/6617/14 був поновлений на службі.

Від участі в оголошених конкурсах з прийняття на службу до поліції заявник фактично відмовився.

У відносинах з приводу прийняття на службу до поліції без складання рапорту до 06.11.2015р. та без участі у конкурсі заявник не має порушеного суб`єктивного права, що прямо підтверджено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2020р. у справі №820/2932/16.

До того ж наказом ГУ МВС України в Харківській області від 11.08.2020р. №93 о/с ОСОБА_1 взагалі звільнений зі служби в органах внутрішніх справ.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті доказами за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що ГУ НП в Харківській області не має правових підстав для видання наказу про прийняття заявника на службу до поліції, адже заявник відповідного рапорту до спливу 05.11.2015р. не подав, а віду участі в оголошених конкурсах фактично відмовився.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, до порушення суб`єктивного права заявника на працю не вдавався.

Відсутність порушеного суб`єктивного права (ущемленого охоронюваного законом інтересу) є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адмінстратвиного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева