Рішення № 91881446, 23.09.2020, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єдиний унікальний номер 243/14792/19

Провадження номер 2/234/713/2020

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

"23" вересня 2020 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Дюміної Н.О.

при секретарі - Прилуцькій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Слов`янська Донецької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року до Слов`янського міськрайонного суду надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що 22 січня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2146-001/08Р, за умовами якого банком відповідачу надано грошові кошти у розмірі 126 250 грн. для споживчих цілей.

31 травня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами № 1, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором кредиту № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , Договором іпотеки № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , Договором поруки №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 , - перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Згідно з п. 2.1 Договору кредиту № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, видача коштів здійснюється шляхом видачі грошових коштів з каси банку.

Відповідно до п. 1.2 Договору, кредит надається позичальникові з 22 січня 2008 року до 22 січня 2033 року зі сплатою 14,99 %річних.

Згідно з п. 4.1 Договору, позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом щомісяця, до 10 числа наступного місяця включно відповідно до Графіку погашення кредиту, встановленого в додатку №2 до даного Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, відсотки за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця, (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент повернення кредиту, зазначеного в п. 1.2 даного Договору.

Проте, станом на 25 грудня 2019 року відповідачами належним чином не виконуються взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних внесків за кредитом та процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на момент відступлення прав вимоги становить 133680,71 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 98434,56 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 35246,15 грн.

У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом та судові витрати.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про час, дату і місце судового засідання повідомлялися належним чином, на електронну адресу суду надіслали заяви з проханням розгляд справи проводити у їх відсутності. У задоволенні позову просили відмовити в повному обсязі посилаючись на відзив на позовну заяву та письмові пояснення.

Так, 14 лютого 2020 року на електронну адресу суду відповідачами було направлено відзив на позовну заяву. Відповідно до яких відповідачі повністю не визнають позовні вимоги позивача, просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати позовну давність. Мотивуючи свої вимоги тим, що вимоги статей 81, 229, 263, 264, 365 ЦПК України зобов`язують суд з`ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів. Проте позивачем не надано жодної виписки з особових рахунків позичальника ОСОБА_1 за період із 22.01.2008 року (дати укладення кредитного договору) по 31.05.2017 р. (дати укладення договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами № 1).

З обґрунтування наявності у відповідача -1 заборгованості за кредитним договором №2146-001/08Р від 22.01.2008 р. позивач посилається, зокрема, на акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами від 31.05.2017 р. (додаток № 15 до позову) та додаток № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 р. (реєстр боржників), в якому під порядковим номером 309 зазначено, що станом на 31.01.2017 р. заборгованість за цим кредитним договором становить 133680,71 грн., що складається: 98434,56 грн. - розмір заборгованості за тілом кредиту та 35246,15 грн. - розмір заборгованості за відсотками.

Проте зазначений додаток № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 р. (реєстр боржників) не може братися до уваги судом, як належний та допустимий доказ підтвердження наявності за ОСОБА_1 станом на 31.01.2017 р. вищевказаної заборгованості, оскільки із вказаного документу не можливо встановити, за який період та в якому розмірі відповідачем-1 вносилися платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, з якого часу у позичальника виникла прострочка по сплаті зазначеного боргу та з яких розрахунків виходило як ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» із зазначенням внесених відповідачем-1 оплат в рахунок повернення кредиту, визначаючи розмір залишкової заборгованості на момент відступлення права вимоги за кредитним договором №2146-001/08Р від 22.01.2008 р. в сумі 133680,71 грн., так й ТОВ «Фінансова компанія «довіра та Гарантія», визначаючи розмір позовних вимог в аналогічній сумі.

З позовній заяві позивачем зазначено, що додані до позовної заяви документи знаходяться у нього з оригіналі, однак, такі твердження суперечать змісту частин «с», «іі» та «ііі» пункту 2.2 «Передача вимоги за кредитами та закриття» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами №1 від 31.05.2017 р., відповідно до яких з дати закриття, негайно після укладення цього договору, Сторони повинні здійснити наступні дії у передбаченому нижче порядку: сторони підписують Акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами; Продавець надає Покупцеві Кредитні договори та договори забезпечення в електронній формі.

Також вказані твердження позивача суперечать вимогам пункту 4.2 «Передача Документів стосовно кредиту після Дати закриття» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 р., відповідно до якого Продавець зобов`язується передати Покупцеві Документи : кредитів відповідно до та протягом періоду, зазначеного у Додатку IV до цього Договору, Одночасно з врученням Покупцеві Документів стосовно кредитів, як встановлено у Додатку IV до цього договору, Продавець і Покупець підписують Акт приймання-передачі документів стосовно кредитів щодо відповідних Прав вимоги за кредитами.

Відповідний Акт прийому-передачі документів стосовно кредитів за договором купівлі- продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 р. позивачем не було додано до позовної заяви.

За таких обставин відповідач ОСОБА_1 ставиться під сумнів як наявність заборгованості за кредитним договором у вказаному позивачем розмірі, так й відповідність оригіналу поданих позивачем копій документів, зазначених в додатках до позовної заяви.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості за кредитним договором № 2146-001/08ВР від 22.01.2008 р. в розмірі 133680,71 грн., що є його процесуальним обов`язком.

Також вказують, що відповідно до умов кредитного договору № 2146-001/08Р від 22.01.2008 р. сторони встановили як строк дії договору (пункт 10.5 договору), так і строки виконання зобов`язань з повернення кредиту до 22.01.2033 р. (пункт 1.2.) зі щомісячним погашенням платежів (пункти 4.1,4.2 говору).

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення платежів за кредитом щомісяця до 10-го числа наступного місяця включно), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з ч. 3 статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Відповідно до пункту 4.4. кредитного договору № 2146-001/08ВР від 22.01.2008 р., укладеного між ПАТ КБ ,«ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1 , шляхом підписання даного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у Позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 даного Договору, припиняється достроково, на 11-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом Банк письмово повідомляє Позичальника.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та умови такого повернення.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 було здійснено 08.09.2014 року за квитанцією № FJB1425110213745 від 08.09.2014 р., а тому за умовами пункту 4.4 кредитного Договору № 2146-001/08ВР від 22.01.2008 р. строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 11-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 11 листопада 2014 року.

Після зміни строку виконання зобов`язання (до 11 листопада 2014 року) усі наступні платежі передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.4 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 листопада 2014 року не підлягають виконанню.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року по справі 629/2942/15-ц (провадження № 61-5959св18).

Таким чином, на час звернення позивача 29.12.2019 р. з вказаними позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 133680,71 грн. сплинула позовна давність, про застосування якої заявляють відповідачі.

Строк кредитування сплинув 11.11.2014 р. відповідно до вимог пункту 4.4 кредитного договору № 2146-001/08ВР від 22.01.2008 р., тому нарахування відсотків після закінчення строку кредитування законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2019 р. по справі № 175/4753/15-ц та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 р. по справі № 444/9519/12.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України, в редакції, яка діяла на час виникнення прострочки оплати та зміни строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов`язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки слід пред`явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Пунктом 2.1 договору поруки № 2146-001/08Р від 22.01.2008 р. передбачено, що поручитель зобов`язується у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором виконати за нього зобов`язання перед кредитором на умовах, і порядку та у строки, встановлені кредитним договором, зазначеним у пункті 1.1 даного договору, зі змінами і доповненнями до нього (кредитний договір № 2146-001/08Р від 22.01.2008 р.).

З урахуванням положень пункту 4.4 кредитного договору № 2146-001/08Р від 22.01.2008 р. строк виконання всіх зобов`язань за ним припинився 11.11.2014 р. Починаючи з 11.11.2014 р., тобто з дати, коли кредитор довідався про порушення своїх прав та сплив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, протягом шести місяців після вказаної дати спливу терміну користування кредитом вимоги до поручителя не були висунуті, до суду за захистом своїх прав кредитор не звернувся.

За таких обставин, відповідачі вважають позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до поручителя є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Також, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд стягнути з позивача на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 10 000,00 грн. для кожного надавши попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат які відповідачі очікують понести у зв`язку із розглядом цивільної справи №24314792/19.

14 квітня 2020 року через систему електронний суд представником позивача було надіслано до суду відповідь на відзив з якого вбачається, що Банком не було направлено жодних повідомлень про припинення строку користування кредитом на адресу Боржника не направлялось.

А лист Банку який доданий Відповідачем містить прохання здійснити страхування майна. З чого жодним чином не випливає припинення строку користування кредитом.

Відповідно до правової позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі за N° 6-990цс15 від 27 січня 2010 року.

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі виливом строку виконання.

Так, як Банком не було пред`явлено вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно не змінив строк виконання основного зобов`язання, тому строк виконання основного зобов`язання за даним кредитним договором настане 22 січня 2033 року.

Позовна давність щодо кредитних коштів і процентів, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислювання з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 19.03.2014 №о- 20цс14.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється і після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п. 4.1. Договору поруки даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 22 січня 2036 року.

А тому строк звернення ТОВ «Довіра та Гарантія» з позовною заяву до поручителя не було пропущено.

Отже до платежів за період з грудня 2016 року по січень 2033 року строк позовної давності не настав.

13 травня 2020 року на адресу суду від відповідачів надійшли заперечення на відповідь на позовну заяву в яких вони вказують що, у відповіді на відзив представник позивача зазначає про те, що «строк виконання зобов`язання за кредитним договором настане 22.01.2033 року і кредитор не змінював строк виконання основного зобов`язання, оскільки банком не було пред`явлено вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, а тому «до платежів за період з грудня 2016 року по січень 2033 року строк позовної давності не настав», з посиланням на висновки Верховного Суду України в постанові від 19.03.2014 р. №6-20цс 14.

Однак, вказані твердження не відповідають фактичним обставинам та змісту кредитного договору.

Крім того, вказують, що в підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором позивачем були надані підписані директором ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» Правником О.П. та скріплені мокрою печаткою товариства без зазначення дати:

-виписка банку ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» за особовим рахунком НОМЕР_1 ШАН за договором № 2146-001/08Р від 22.01.2008 р. за період з 01.04.2003 по 31.12.2012 р., дата закриття рахунку 23.05.2012 р.;

-виписка банку ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» за особовим рахунком НОМЕР_2 ЕІАН за договором № 225КМІА121420005 (2146-001/08 Р) за період з 01.01.2012 р. по 30.05.2017 р.;

-виписка банку ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» за особовим рахунком НОМЕР_3 за договором № 225К.МІА121420005 (2146-001/08Р) за період з 01.01.2012 р. по 30.05.2017 р.;

-виписка банку ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» за особовим рахунком НОМЕР_4 ЕІАН за договором № 225КМІА121420005 (2146-001/08Р) за період з 01.01.2012 р. по 30.05.2017 р.

Із змісту 3-х останніх виписок слідує, що 30.07.2015 р. банком списана в повному обсязі безнадійна кредиторська заборгованість за рахунок сформованого страхового резерву згідно протоколу Правління № 25 15, та вихідне сальдо за кредитним договором № 2146-001/08Р від

22.01.2008р. на 30.07.2015 р. становить 0,00 грн.

Вказані обставини свідчать про те, що ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» 30.07.2015 р. в повному обсязі списав як безнадійну заборгованість за кредитним договором № 2146-001/08Р від 22.01. 2008 р. після чого банк отримав від держави відшкодування, а отже, втратив право вимоги до позичальниката та поручителя й не міг за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами №1 від 31.05.2017 р. передати неіснуюче у нього право вимоги іншій особі, зокрема, позивачу ТОВ Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», що є підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2015 р. у справі № 6-40809св14.

Суд, дослідивши матеріали справи, у межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2146-001/08Р, за умовами якого банком відповідачу надано грошові кошти у розмірі 126250 грн. для споживчих цілей (а.с. 6-11).

В забезпечення наведеного Кредитного договору №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, між сторонами укладено Договір Іпотеки №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, за

яким відповідач ОСОБА_1 для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами Кредитного договору, відшкодування битків, іншої заборгованості, передав в іпотеку Банку належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (а.с.28-33).

Також, в забезпечення виконання зобов`язання за вищевказаним Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_2 22 січня 2008 року укладено Договір поруки №2146-001/08Р, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед Кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року (а.с. 19-20).

Згідно з п. 2.1 Договору кредиту № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, видача коштів здійснюється шляхом видачі грошових коштів з каси банку.

Відповідно до п. 1.2 Договору, кредит надається позичальникові з 22 січня 2008 року до 22 січня 2033 року зі сплатою 14,99 %річних.

Згідно з п. 4.1 Договору, позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом щомісяця, до 10 числа наступного місяця включно відповідно до Графіку погашення кредиту, встановленого в додатку №2 до даного Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, відсотки за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця, (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент повернення кредиту, зазначеного в п. 1.2 даного Договору.

Згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», зареєстроване Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг як фінансова установа (а.с.67).

31 травня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами № 1, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором кредиту № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , Договором іпотеки № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , Договором поруки №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 , - перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Згідно Реєстру боржників до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 року сума заборгованості на момент відступлення прав вимоги становить 133680,71 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 98434,56 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 35246,15 грн (а.с. 78).

Так відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок пред`явлення передання ним свої прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, судом встановлено, що до позивача перейшли всі права Банку за кредитним договором, договором поруки та договором іпотеки.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до вимог ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як передбачено ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, позичальник зобов`язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та вимог закону.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У справі установлено, що сторони узгодили, що строк погашення заборгованості за кредитом здійснюється щомісячними платежами до 10 числа наступного місяця включно.

Відповідно до пункту 4.4. кредитного договору № 2146-001/08ВР від 22.01.2008 р., укладеного між ПАТ КБ ,«ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1 , шляхом підписання даного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у Позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 даного Договору, припиняється достроково, на 11-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом Банк письмово повідомляє Позичальника.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та умови такого повернення.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 було здійснено 08.09.2014 року за квитанцією № FJB1425110213745 (що не було спростовано позивачем у справі) від 08.09.2014 р., а тому за умовами пункту 4.4 кредитного Договору № 2146-001/08ВР від 22.01.2008 р. строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 11-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 11 листопада 2014 року.

Відповідно до п. 6.1.7. Договору, у разі виникнення подій зазначених у п.4.4, 9.3, 9.4, 9.7 Даного Договору достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному обсязі, а також сплатити пеню і штраф.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним

рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як строк дії договору , так і строк (термін) виконання зобов`язання (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.2 договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів (пункт 4.4 договору).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Відповідно до пункту 9.2. укладеного між сторонами кредитного договору у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом, строк користування кредитом припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Судом встановлено, та не заперечувалося сторонами, що останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 08 вересня 2014 року, а тому за умовами пункту 4.4. кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 11-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 11 листопада 2014 року.

Після зміни строку виконання зобов`язання (до 11 листопада 2014 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.4. кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 листопада 2014 року не підлягають виконанню.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16. Та підтверджена в постановах ВС № 629/2942/15-ц від 15.03.2018, № 668/5299/14-ц від 23.05.2018.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Проте, якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 4.4. кредитного договору) з 22 січня 2033 року на 11 листопада 2014 року, при цьому банк мав право з 11 листопада 2014 року протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав лише через 5 років, а саме 26 грудня 2019 року (а.с.1 т. 1).

Враховуючи те, що ТОВ "ФК "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ", звернулося до суду із зазначеним позовом до боржника з пропуском позовної давності, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості в частині тіла кредиту з позичальника і з поручителя.

Разом з тим позовна давність щодо вимог ТОВ «Довіра та Гарантія» до відповідачів в частині стягнення заборгованості за відсотками не застосовується в даному випадку, а вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних

правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як видно з таблиці платежів (розрахунок заборгованості) за період з 22.01.2008 року по 08.09.2014 рік за кредитним договором № 2146-001/08ВР від 22.01.2008 року, який був наданий відповідачем та не спростований позивачем - станом на 08.09.2014 року в підсумковій графі таблиці відображено лише залишок основного боргу, який складає 98 457 грн. 28 коп. Розмір відсотків, який підлягає сплаті - відсутній. (Том 1 а.с. 143-147).

Тобто заявлена позивачем сума заборгованості за відсотками, була нарахована відповідачам вже після здійснення останнього платежу за кредитним договором, а саме 08 вересня 2014 року, та вже після спливу строку користування кредитом, тобто після 11 листопада 2014 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Із системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що позичальник не мав права на нарахування процентів, після спливу строку користування кредитом, які стали предметом позову, а отже, відсутні і підстави стверджувати про наявність факту порушення суб`єктивного цивільного права, та як наслідок і підстави застосування позовної давності до цих вимог, які за своїм змістом не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню, як необґрунтовані.

Також суд не погоджується з доводами представника позивача, про те, що строк дії спірного договору встановлений до 22 січня 2033 року і підстави для обчислення строків позовної до закінчення строку дії договору відсутні, а тому застосування наслідків спливу такого строку є необґрунтованими.

Оскільки умовами самого кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку і в такому випадку право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів за його користування повинне здійснюватись позичальником щомісячно, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15-ц та від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до яких якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення боргу за кредитним договором, з тих підстав, що банком вже була списана вказана заборгованість як безнадійна.

Так у судовому засіданні встановлено, що дійсно відповідно до виписки банку ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» за особовим рахунком НОМЕР_4 ЕІАН за договором № 225КМІА121420005 (2146-001/08Р) за період з 01.01.2012 р. по 30.05.2017 р. слідує, що 30.07.2015 р. банком списана в повному обсязі безнадійна кредиторська заборгованість за рахунок сформованого страхового резерву згідно протоколу Правління № 25 15, та вихідне сальдо за кредитним договором № 2146-001/08Р від 22.01.2008 р. на 30.07.2015 р. становить 0,00 грн (а.с. 220, т. 2).

Проте, на момент списання ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту від 22 січня 2008 року за рахунок резерву безнадійної заборгованості діяв Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затверджений Постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 17 червня 2011 року № 722/19460 (далі - Порядок).

Так, згідно з пунктом 1 Порядку, цей Порядок встановлює правила відшкодування (списання) банками України згідно з пунктами 159.2 та 159.4 статті 159 розділу III Податкового кодексу України за рахунок створеного страхового резерву заборгованості, яка визначена безнадійною відповідно до методики, установленої Національним банком України.

Відповідно до пункту 6 Порядку банк відображає в бухгалтерському обліку відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Тобто відображення в бухгалтерському обліку відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а тому не свідчить про припинення зобов`язання в цій частині, зокрема шляхом прощення боргу кредитором.

Таким чином, твердження відповідача про те, що банк списав заборгованість після чого отримав від держави відшкодування, а отже, втратив право вимоги до позичальника та поручителя є хибним та не відповідає дійсності.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає, у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення позову.

Крім того, що стосується стягнення з позивача в користь відповідачів витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, слід зазначити наступне.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що відповідачами не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, зокрема, відсутні акт приймання-передачі наданих послуг, договір про надання правової допомоги, а тому у стягненні судових витрат на правову допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 211, 213, 246, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 524, 530, 553, 554, 610-625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення було виготовлено 28.09.2020 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду

Донецької області Н.О. Дюміна