Рішення № 91876653, 28.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2020 р. справа № 520/4891/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Бондар О.В.,

за участю: представника позивача - Демського В.Ю.,

представника відповідача - Наумецької Е.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул.Пушкінська, буд.46, м.Харків, 61057) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 16.05.2019 року № 0054345/1-5606-2030 на суму 262099,74 грн., № 0054344-5606-2030 на суму 74966,33 грн., № 0054345-5606-2030 на суму 88868,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є власником нежитлових приміщень виробничого будинку за адресою АДРЕСА_2 , що використовується в підприємницькій діяльності, пов`язаній з виробництвом кондитерських виробів, тому є будівлею промисловості і згідно з підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзив, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області просило суд відмовити в його задоволенні та зазначило, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Відповідач вважає, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу Будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

У судовому засіданні 28.09.2020 року представник позивача підтримав доводи позовної заяви просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у письмовому відзиві на позов, просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.04.2020 року є власником нерухомого майна (комплексу) за адресою - АДРЕСА_2 , який складається з наступних частин:

1) нежитлові будівлі А-1 (площа 1031,3 кв.м.), Б-2 (площа 42,9 кв.м.), Е-1 (площа 154,5 кв.м.), Ж-1 (площа 30,8 кв.м.), З-1 (площа 115,2 кв.м.), З-1 (33-1) (площа 140,7 кв.м.), Л-1 (площа 356,7 кв.м.), И-1 (площа 304,2 кв.м), Х-1 (площа 16,2 кв.м.), Ц-1 площа (208.3 кв.м.), які належать ОСОБА_1 згідно договору купівлі - продажу від 23.09.2005 року № 2913;

2) нежитлові будівлі літ. «-1» (площа 271,9 кв.м.), літ. «У-1» (площа 30,1 кв.м.), які належать позивача згідно договору купівлі - продажу № Н1-08 від 01.02.2001 року та акту прийняття - передачі б/н від 01.02.2001;

3) нежитлове приміщення літ. АБ-2 (площа 2013,6 кв.м.) згідно рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.06.2008 року по справі № 2-3334/08.

ГУ ДФС у Харківській області 16.05.2019 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0054345/1-5606/2030 про нарахування ОСОБА_1 податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за період 2016-2017 роки.

Також, ГУ ДФС у Харківській області 16.05.2019 року прийнято податкові повідомлення - рішення №0054344-5606-2030 та №0054345-5606-2030 про нарахування ОСОБА_1 податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за період 2018 рік.

Позивач 27.02.2020 року направила до ДФС України скаргу на вказані рішення суб`єкта владних повноважень.

Не отримавши відповідь на свою скаргу, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Питання сплати платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано ст. 266 ПК України.

Згідно пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому об`єктом оподаткування, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Підпунктом 14.1.129 п.14.1 ст. 14 ПК України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Підпунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до п.30.1 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» пп.266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом, а й з використанням будівлі за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у цьому випадку у підпункті «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних і юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, - будівель промисловості (як виду нежитлової нерухомості) - є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Як свідчить Національний класифікатор України ДК 009:2010, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року №457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В Добувна промисловість та розроблення кар`єрів, С Переробна промисловість, О Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, Е Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та Р Будівництво.

Тобто, в цілях застосування норм пп.266.2.2 Податкового кодексу України промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до вищезазначених секцій.

Водночас, термін промислове підприємство охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв`язку (стаття 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму від 08 липня 1964 року № 121).

Крім цього, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Отже, будівлі харчової промисловості віднесені об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є засновником ТОВ «Чарівна мозаїка» (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 71), основним видом діяльності якого за КВЕД (код 10.720 є виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання.

Згідно договору оренди від 04.12.2017 року ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Чарівна мозаїка» випічний цех та адміністративно складський корпус випічного цеху загальною площею 2690,85 кв.м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується актом приймання - передачі випічного цеху та адміністративно складського корпусу випічного цеху загальною площею 2 690.85 кв.м. від 04.12.2017 року.

Використання ТОВ «Чарівна мозаїка» вказаної будівлі за її функціональним призначенням, а саме як будівлі харчової промисловості підтверджується також отриманими ТОВ "Чарівна мозаїка" дозвільними документами для здійснення господарської діяльності за адресою АДРЕСА_2 , а саме: рішення Держпродспоживслужби №1134 від 23.09.2016 року, про реєстрацію потужностей; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 28.07.2016 р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 25.07.2019 р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 22.07.2022 р.; дозвіл Державного пожежного нагляду України на початок роботи №41 від 06.05.2011 року.

Крім того, позивач є власником знаку для товарів та послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (свідоцтво № НОМЕР_1 від 25.11.2015 року), відповідно до Ліцензійного договору від 25.11.2015 року, про передачу прав на використання торговельної марки позивач (як Ліпензіар ) передав ТОВ "ЧАРІВНА МОЗАЇКА" ( як Ліцензіату) виключні права на знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" для використання його при виробництві харчової продукції.

Відповідач відзив на позовну заяву обґрунтовує тим, що на його думку, податкова пільга з податку на майно згідно підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не підлягає застосуванню по відношенню до об`єкта нерухомості, що належить ОСОБА_1 на праві власності, оскільки остання безпосередньо не здійснює виробничої діяльності, а здає вказане майно в оренду.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом N475/97-ВР від 17.07.97. користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Статтею І Першого протоколу названої Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз практики ЄСПЛ показує, що передбачуваність законом в якості підстави недопущення перевищення державами меж свободи розсуду включає в себе певні умови правомірності втручання у здійснення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. До критерію передбачуваність законом (відповідності закону) належать, перш за все. будь-які положення, які не суперечать конвенційним правам, які повинні мати достатній рівень контролю над відповідною особою, яка приймає рішення. Це робиться з метою уникнення здійснення одностороннього самоуправління.

Так, у Рішенні Європейського Суду по справі АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися "законом, якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики [Рішення Європейського суду Фельдек проти Словаччини від 12.07.2001 року].

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування [рішення Європейського суду по справі Свято-Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007 року].

Відповідно до практики Європейського Суду дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі Вілліс проти Сполученого Королівства (Willis v. the United Kingdom), заява N 36042/97. n. 48. ECHR 2002-IV,).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі Ван Раалте проти Нідерландів (Van Raalte v. the Netherlands), n. 39. Reports 1997-1).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач є власником вказаного майна, яке здає в оренду ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39744645), засновником якого він є. При цьому в силу статті 41 Конституції України позивач як власник майна необмежений та непозбавлений можливості, залишаючись власником майна та не бажаючи його вносити до статутного капіталу заснованого товариства, реалізувати своє право користування майном в спосіб, який відповідає закону та його інтересам. Таким чином ОСОБА_1 використовує належне йому майно у виробничій діяльності опосередковано через створене ним товариство, що відповідає встановленому законодавцем критерію застосування податкової пільги - використання об`єкта нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідач як орган влади не надав ніякого обґрунтування позбавлення позивача на застосування названого положення щодо не оподаткування об`єктів нерухомого майна промислового призначення. Будь-яких об`єктивних причин для виправдання відмінності у ставленні та застосуванні вказаної норми в залежності від організаційно-правової форми господарювання (ТОВ чи ФОП) чи способу використання об`єкта нежитлової нерухомості (оренда чи безпосереднє користування) для здійснення виробничої діяльності відповідачем не зазначено.

Зі змісту підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вбачається, що його положення визначає виключно питання щодо переліку об`єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому зазначений пункт в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не визначає переліку осіб, на яких він поширюється або не поширюється, як не містить жодних інших виключень, обмежень чи застережень, в т.ч. стосовно оренди як способу/механізму його використання тощо.

Вказана правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року по справі №825/1625/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підлягає врахуванню судом під час вирішення цього спору.

Таким чином має місце різне тлумачення однієї і тієї ж норми права, що вказує на недотримання, визначеного Європейським судом критерію, щодо чіткості та передбачуваності у застосуванні обумовленої норми права, що припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків. Як наслідок порушення названого критерію порушується основоположний принцип щодо недопущення перевищення державними органами меж свободи розсуду, що правомірності втручання у здійснення прав і свобод людини.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.

Отже, наведені обставини справи та положення законодавства, свідчать про наявність правової підстави для застосування до переліку об`єктів нерухомого майна, якими володіє Позивач, підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Окрім того. Верховний Суд 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 сформував новий правовий висновок, відповідно до якого визначив, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом, а й з використанням будівлі за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних і юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд в постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 зазначив про те, що: «оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище».

Водночас, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків. усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-ІХ, який набрав чинності у вказаній частині 23.05.2020 року, законодавець виклав підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в такій редакції: «є) будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-Р КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку».

Таким чином законодавець в подальшому (як зазначає Верховний Суд), тобто з 23.05.2020 р. змінив норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, де вже передбачив застосування податкової пільги за умови, що будівлі промисловості не здаються їх власниками, зокрема в оренду. Звідси випливає висновок, що за попередні періоди законодавець не обмежував застосування вказаної податкової пільги навіть за умови здачі в оренду, але при дотриманні загального критерію, яким є використання за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Водночас промисловими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010. затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: В «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів»; С «Переробна промисловість», зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; Б «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря»; Е «Водопостачання: каналізація, поводження з відходами»; Р «Будівництво». При цьому клас 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво» входить до групи 16.1 «Лісопильне та стругальне виробництво» розділу 16 «Оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини та корка, крім меблів; виготовлення виробів із соломки та рослинних матеріалів для плетіння» секції С «Переробна промисловість» Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД-2010).

Так, як було встановлено судом вище, на підтвердження тієї обставини, що ТОВ "ЧАРІВНА МОЗАЇКА" є промисловим підприємством, яке орієнтовано на харчову промисловість, позивачем залучено витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.71), в якому зазначено, що основним видом діяльності ТОВ "ЧАРІВНА МОЗАЇКА" за КВЕД (код 10.720) є виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання.

Суд звертає увагу, що у дозвільних документах для здійснення ТОВ "ЧАРІВНА МОЗАЇКА" господарської діяльності (рішення Держпродспоживслужби №1134 від 23.09.2016 року, про реєстрацію потужностей; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 28.07.2016 р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 25.07.2019 р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 22.07.2022 р.; дозвіл Державного пожежного нагляду України на початок роботи №41 від 06.05.2011 року) зазначено адресу - АДРЕСА_2.

Отже, враховуючи приписи підпункту "є" пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та наведене вище, суд вважає, що контролюючим органом помилково віднесено нежитлові будівлі позивача до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку, а відтак оскаржуване рішення відповідача є неправомірним та підлягає скасуванню.

Стосовно посилань позивача на те, що оскаржуване рішення, згідно якого податкове зобов`язання нараховано за податкові періоди - 2016-2018 роки, винесено 16.05.2019 р., а отримано позивачем 24.02.2020 р., то суд звертає увагу на наступне.

07.12.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» N2245-УІІІ, яким п.266.10 ст.266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:

« 266.10.2. У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

266.10.3. Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу».

Таким чином, вказаним Законом №2245-УІІІ дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов`язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст. 102 ПК України.

Разом з тим, змін до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України щодо строків надіслання податкових повідомлень-рішень цим Законом не внесено.

Положення вказаного Закону набрали чинності з 01.01.2018 р., тобто, після 01.07.2017 р., коли закінчився строк нарахування/визначення податкового зобов`язання та надіслання податкового повідомлення рішення за податковий період - 2016 рік.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N1-рп/99 надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.

Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що «За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

У даному рішенні також акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

З огляду на викладене, з системного аналізу приписів ст. 58 Конституції України, пп.266.7.2 п.266.7 та пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, випливає, що норми пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України надають повноваження контролюючому органу визначати грошове зобов`язання з податку в межах 1095-денного строку, який починає відлік з того звітного періоду, в якому такі повноваження надані (з 2018 звітного року), і не спростовує обов`язку контролюючого органу винести відповідне податкове повідомлення-рішення до 01 липня року, наступного за звітним.

Приписи пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, які діяли в податковому періоді 2016 року, визначали, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Тобто, вищевказані норми не підлягають застосуванню до спірних відносин щодо визначення у травні 2019 року грошового зобов`язання за 2016 рік.

Таким чином, з огляду на норми діючого у 2016 році податкового законодавства, контролюючий орган мав право нарахувати/визначити податкове зобов`язання та винести й направити податкове повідомлення-рішення про сплату сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік до 01 липня 2017 року.

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст.9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року N475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Так, Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 у справі «Сєрков проти України» в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Конституцією України та податковим законодавством передбачено, що орган доходів і зборів, як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти виключно у порядок і спосіб, передбачені законом.

У рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності свого рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 16.05.2019 року №0054345/1-5606-2030, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2016-2017 роки на суму 262099 (двісті шістдесят дві тисячі дев`яносто дев`ять) грн. 74 коп.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 16.05.2019 року №0054344-5606-2030, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2018 року на суму 74966 (сімдесят чотири тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн. 33 коп.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 16.05.2019 року №0054345-5606-2030, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2018 року на суму 88868 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 01 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору у розмірі 4301 (чотири тисячі триста одна) грн. 94 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд.46,м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 30 вересня 2020 року.

Суддя О.О. Горшкова