Рішення № 91875966, 30.09.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2685/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач після уточнення позовних вимог просив:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення виплати пенсії військовослужбовцю ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування, провести індексацію та виплатити пенсію військовослужбовцю ОСОБА_1 з дня призупинення, а саме з 23.06.2016;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України (а.с.33-34).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за вислугою років як військовослужбовець по лінії Державної прикордонної служби України, та перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, отримував пенсію відповідно до Закону № 2262 по лінії Державної прикордонної служби України по 30.06.2016. 23 червня 2016 року позивач уклав новий контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України у Луганському прикордонному загоні, але в зв`язку з укладенням контракту відповідачем було припинено виплату пенсії. 08.05.2020 позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив поновити виплату пенсії, у зв`язку з тим, що проходить військову службу в Державній прикордонній службі у Луганському прикордонному загоні відділенні «Мілове» ім. В. Банних з 23.06.2016 під час особливого періоду. Однак отримав від відповідача відповідь № 1142-1311/К-01/8-1200/20 від 21.05.2020 про відмову в поновленні виплати пенсії, з якої дізнався про причини припинення виплати пенсії та в якій зазначено, що оскільки контракт про проходження військової служби було укладено до настання особливого періоду, то для поновлення виплати пенсії з урахуванням змін, внесених Законом від 06.12.2016 № 1769-VII, законних підстав немає. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 13.08.2020 за вхідним реєстраційним номером 32535/2020 надав відзив на позовну заяву від 11.08.2020 №1200-010702-8/16204 (а.с.48-51), в якому заперечував проти задоволення позову.

В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 01.07.2016 на адресу відповідача надійшов витяг з наказу Державної прикордонної служби України від 23.06.2016 № 319-ос про прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом. З 01.07.2016 ОСОБА_1 знято з обліку, пенсію виплачено по 22.06.2016, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262, пенсії призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Згідно витягу з наказу Державної прикордонної служби України від 23.06.201 №319-ос ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом 23.06.2016. Оскільки позивач на час звернення за призначенням пенсії та до теперішньої часу проходить військову службу, підстави для виплати йому пенсії, обчисленої нормами Закону № 2262 відсутні. Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду 03.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.41-42).

Ухвалою суду від 30.09.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зупинення провадження у справі №360/2685/20 (а.с.65-66).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, паспорт НОМЕР_1 , виданий органом 4450, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.11,12).

Позивач є пенсіонером за вислугою років відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_3 від 15.10.2008 (а.с.13).

Крім того, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 13.01.2017 (а.с.14).

Позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України строком на п`ять років з 22.06.2016 по 22.06.2021 (а.с.17-19).

Наказом начальника Луганського прикордонного загону від 23.06.2016 №319-ос прапорщика запасу ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом (а.с.63).

30.06.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив внести зміни в пенсійну справу у зв`язку із працевлаштуванням з 23.06.2016 (а.с.60).

Відповідно до інформації, яка зазначена в Атестаті №707, ОСОБА_1 припинено виплату пенсію по причині поновлення на службі та пенсію виплачено по 30.06.2016 (а.с.61).

08.05.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив порахувати пенсійне забезпечення з 23.06.2016 по теперішній час, у зв`язку з тим, що проходить службу в Державній прикордонній службі з 23.06.2016 по 22.06.2021 під час особливого періоду (а.с.20).

На вищевказане звернення відповідачем надано відповідь від 21.05.2020 №1142-1311/К-01/8-1200/20, в якій зазначено, що на підставі витягу з наказу по особовому складу Державної прикордонної служби України від 23.06.2016 № 319-ос про прийняття на військову службу за контрактом, нарахування та виплату пенсії було припинено. Законом України від 06.12.2016 № 1769-VII з 07.01.2017 внесено зміни до статті 2 Закону № 2262, якими передбачено, що пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсії за Законом № 2262, у разі прийняття їх на військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Оскільки контракт про проходження військової служби було укладено до настання особливого періоду, для поновлення виплати пенсії з урахуванням змін, внесених Законом від 06.12.2016 № 1769- VII, законних підстав немає (а.с.21-22).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, суд застосовує нормативно-правові акти в редакції, що діяли на час укладення позивачем контракту від 23.06.2016, та виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Положеннями статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до приписів частини першої статті 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" установлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

У відповідності до частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час часткової чи загальної мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту виплата пенсій на час такої служби не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу повторного прийняття їх на службу до дня демобілізації або звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу у зв`язку з мобілізацією, на особливий період.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

Так, Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" законодавець пов`язує настання особливого періоду.

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися Укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, відповідно до пункту 5 Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію" Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь "повна готовність".

Визначення "особливого періоду" наведено у Законах України «Про оборону України» та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Абзацом 11 статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу.

Виходячи з приписів частини четвертої статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

При цьому, з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" законодавець пов`язує настання особливого періоду. Сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Водночас, подальші укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016) мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не стосуються осіб, що проходять службу за контрактом та не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

Отже, проаналізувавши у сукупності вказані вище нормативно-правові акти, суд дійшов висновку про те, що станом на 23 червня 2016 року (дата прийняття позивача на військову службу за контрактом) в країні діяв особливий період.

Висновки суду щодо дії особливого періоду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, якої Верховний Суд дотримується і наразі та викладено в чисельних постановах, наприклад, в постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 810/4097/16 та від 19 листопада 2019 року у справі №812/452/17.

Оскільки на час укладення позивачем контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України діяв в країні особливий період, тому на позивача поширюються соціальні гарантії, передбачені частиною третьою статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме виплата пенсії за весь час служби позивача за контрактом від 23.06.2016.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що на позивача розповсюджується дія частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому на останнього не розповсюджується підстава щодо припинення виплати пенсії.

Верховний Суд з цього приводу висловив свою правову позицію у постанові від 03.04.2018 у справі № 569/5311/17.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з 23.06.2016.

Відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 23.06.2016 з виплатою усієї заборгованості, що виникла з вказаного часу.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується вимог позивача про проведення індексації пенсії, то суд вважає вказані вимоги передчасними, оскільки питання розміру виплати пенсії належить до компетенції пенсійного органу при поновленні нарахування та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру пенсії, наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації, позивач не позбавлений права в подальшому звернутися за захистом своїх прав до суду.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання належних позивачу виплат при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Як наслідок, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що ухвалою від 03.08.2020 питання щодо строку звернення вже вирішено судом та зроблено висновок про те, що позивач звернувся до суду своєчасно, оскільки про правові підстави припинення виплати пенсії позивач дізнався лише у травні 2020 року, отримавши письмову відповідь відповідача від 21.05.2020. Жодних доказів того, що рішення про припинення виплати пенсії було вручено ще в 2016 році, з якого б було можливим встановити підстави припинення виплати пенсії, відповідач суду не надав.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 (а.с.35).

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 23 червня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Шевченка,буд.9) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 23 червня 2016 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Шевченка,буд.9) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова