Рішення № 91874826, 28.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року Справа № 160/1472/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні в м.Дніпрі адміністративну справу №160/1472/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до керівника апарату Заводського районного суду м.Кам`янське Міхайловської Наталії Ігорівни, голови Заводського районного суду м.Кам`янське Ізотова Віктора Максимовича про визнання дій протиправними,-

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2020 р. ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до керівника апарату Заводського районного суду м.Кам`янське Міхайловської Наталії Ігорівни, голови Заводського районного суду м.Кам`янське Ізотова Віктора Максимовича, в якій позивач просить суд:

-визнати дії керівника апарату Заводського районного суду м.Кам`янське Міхайловської Наталії Ігорівни щодо порушення п.3.4. Правил поведінки працівника суду відносно обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду та надання недостовірної інформації у відповідях на скарги і звернення громадянки ОСОБА_1 щодо відсутності обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду - протиправними;

-визнати дії Голови Заводського районного суду м. Кам`янське Ізотова Віктора Максимовича щодо відсутності контролю за дотриманням керівником апарату Заводського суду Міхайловською Н. І. своїх обов`язків по забезпеченню виконання п.3.4 Рішення ВРП України від 06.02.2009 р. відносно обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду та надання недостовірної інформації у відповідях на скарги та звернення громадянки ОСОБА_1 щодо відсутності обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що у 2019 році була учасником справи №208/5323/15 та неодноразово зверталась зі скаргами до керівника апарату і голови Заводського районного м.Кам`янське на дії співробітників апарату суду, однак відсутність бейджів у співробітників апарату суду неодноразово вчиняло позивачу перешкоди як у доступі до правосуддя, так і в можливості оскарження дій робітників суду. Позивач стверджує, що з огляду на відсутність бейджів на працівниках апарату суду їй довелось звертатись до керівника апарату суду та голови суд, описуючи зовнішність цих працівників та місце, які вони займають для ідентифікації останніх. Наведене, на думку позивача, свідчить про порушення п.3.4. Правил поведінки працівника суду відносно обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду. ОСОБА_1 стверджує, що у наданих відповідях керівника апарату та голови Заводського районного м.Кам`янське надано недостовірну інформацію стосовно відсутності обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/1472/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Позовна заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 р. вищезазначений позов був залишений без руху, з встановленням позивачу терміну для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної зави без руху.

На виконання ухвали суду від 10 лютого 2020 р., позивач виправив вказані недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1472/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження) згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

13 травня 2020 р. та 15 травня 2020 р. до суду надійшли направлені засобами електронного та поштового зв`язку аналогічного змісту відзиви на позовну заяву за підписом голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотова В.М., в яких останній заперечив проти задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та зазначив, що заявлені до нього позовні вимоги сформульовані таким чином, що не містять визначення конкретної вимоги, як визнання певних дій або бездіяльності протиправними тощо. Крім того, відповідач 2 зауважив, що повноваження голови суду, визначені у ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не містять такого припису як "контроль за дотриманням керівником апарату суду своїх обов`язків", тому перша із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, на думку відповідача 2, є такою, що не ґрунтується на вимогах закону.

Слід зазначити, що 02.04.2020 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодексу законів про працю України.

Вказаним законом доповнено розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Таким чином строки визначенні Кодексом адміністративного судочинства України продовжено на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Разом з тим 17.07.2020 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-IX від 18.06.2020 р. (далі - Закон №731-IX), яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, законодавцем встановлено обмеження строків встановлених відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній у період з 02.04.2020 р. до 16.07.2020 р.), зокрема, строку для подання учасниками справи заяв по суті (зокрема, у даному випадку видзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив), який закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом №731-IX.

Відповідно до ч. 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Станом на 28 вересня 2020 р. сторонами або їх уповноваженими представниками не подано до суду заяв про продовження строку на подачу заяв по суті спору та відповідачем 1 не подано відзиву на позов.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.03.2019 р. та 02.08.2019 р. ОСОБА_1 зверталась до голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотова В.М. зі скаргами на дії працівників суду, в яких наводила зовнішній опис цих осіб із зазначенням також опису їх робочих місць.

У відповідь на скаргу позивача за вх. №4437 від 25.03.2019 р. останній було направлено лист за підписом голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотова В. за вих. №ЗГ-Ю-22/19/7/125/19вих від 01.04.2019 р., в якому відповідач 2 посилався на п. 13 Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ та зазначив про відсутність підстав для порушення питання щодо притягнення до відповідальності працівників апарату суду.

При цьому, у скарзі від 02.08.2019 р. ОСОБА_1 зауважила, що відсутність у відповідних співробітників суду бейджів ускладнює викладення інформації.

У відповідь на дану заяву позивачем було отримано лист за підписом голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотова В. за вих. №7/776/19-вих. від 22.08.2019 р., в якому останнім, зокрема, повідомлено, хто саме працює у відповідну дату у кабінеті № 15 Заводського районного суду м,Дніпродзержинська. Зазначено, що наявність у співробітників суду бейджів не передбачено діючим законодавством. Також повідомлено, що з працівниками апарату суду, які працюють з суддею ОСОБА_7 , проведено роз`яснювальну роботу щодо необхідності дотримання правил етичної поведінки, своєчасної підготовки матеріалів справи та надання їх для ознайомлення та в усній формі попереджено про відповідальність за бездіяльність, неякісне та несвоєчасне виконання посадових обов`язків та завдань.

Надалі 09.08.2019 р. ОСОБА_1 було подано заяву (звернення) до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, на ім`я керівника апарату суду Міхайловської Н.І.

У даній заяві (зверненні) позивач просила надати їй інформацію, зокрема, стосовно відсутності бейджеків у співробітників канцелярії судді ОСОБА_7 та прохала надати їй письмову відповідь листом з повідомленням за місцем реєстрації ОСОБА_1 у терміни, встановлені законодавством.

У відповідь на дану заяву (звернення) позивачем було отримано лист за підписом голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотова В. за вих. №7/777/19-вих. від 22.08.2019 р., в якому останнім, зокрема, повідомлено, що наявність у співробітників суду бейджів не передбачено діючим законодавством та повідомлено про робоче місце секретаря судового засідання ОСОБА_4 ..

Так, ОСОБА_1 пов`язує порушення своїх прав з діями, зокрема, керівника апарату Заводського районного суду м.Кам`янське Міхайловської Н.І. та голови Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотова В.М. , оскільки останніми, на її думку, ігноруються вимоги п.3.4. Правил поведінки працівника суду, затверджені рішенням Ради суддів України №33 від 06.02.2009 р. та не наводяться причини відсутності бейджів у робітників апарату суду у відповідях на скарги, тому, як наслідок, позивач вважає, що відповідачами надано недостовірну інформацію стосовно відсутності обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду та відсутності контролю за апаратом суду.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом України "Про звернення громадян". Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод, тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Положеннями статті 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

За приписами статті 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Положеннями статті 19 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Так у поданій ОСОБА_1 на ім`я голови Заводського районного суду м.Кам`янське Ізотова В.М. скарги від 25.03.2019 р. відсутні вимоги щодо надання пояснень стосовно причин відсутності на працівниках суду бейджів.

Натомість, такі прохання наявні у п. 4 скарги позивача від 02.08.2019 р. та п. 1 заяви (звернення) позивача від 09.08.2019 р., на які відповідачем 2 були надані пояснення у відповідях від 22.08.2019 р. за вих. №7/776/19-вих. і за вих. №7/777/19-вих. із поясненням, що наявність у співробітників суду бейджів не передбачено діючим законодавством.

Крім того, слід зауважити, що надані ОСОБА_1 до суду відповіді на заяву (звернення) від 09.08.2019 р. та скарги позивача від 25.03.2019 р. і від 02.08.2019 р. підписані головою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотовим В.М. , а в якості виконавців зазначених відповідей від 22.08.2019 р. за вих. №7/776/19-вих. і за вих. №7/777/19-вих. вказано «Вик. спеціаліст ОСОБА_6 ».

Вищенаведене свідчить про безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, які звернено до відповідача 1 в частині надання недостовірної інформації у відповідях на скарги і звернення позивача щодо відсутності обов`язку носіння бейджів робітниками апарату суду, оскільки складання вищезазначених відповідей керівником апарату Заводського районного суду м.Кам`янське Міхайловською Наталією Ігорівною не здійснювалось.

Аналізуючи норми Закону України «Про звернення громадян», суд дійшов висновку, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.

Суд вважає, що з огляду на зміст указаного зобов`язання, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою, а, отже, позовні вимоги щодо надання відповідачем 2 неповної інформації у відповідях на заяву (звернення) та скарги позивача задоволенню не підлягають.

Крім того, слід зауважити. що законодавство України не містить визначення недостовірної інформації і не окреслює фактичних ознак, які вказують на недостовірність інформації. Встановлюються тільки ознаки недостовірності, які можуть бути спростовані.

Частина 3 статті 277 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію недостовірності негативної інформації, а саме: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».

Тобто, будь-яка негативна інформація буде розглядатися судом як недостовірна, якщо поширювач інформації не доведе, що ця негативна інформація відповідає дійсності.

Виходячи з викладеного вище, недостовірну інформацію можна визначити як інформацію, що належить до однієї з двох таких категорій:

1) інформація про суб`єкта, яка була поширена і сприймається негативно принаймні певною групою членів суспільства, що може спричинити порушення немайнових прав відповідної особи, при цьому відсутнє чинне рішення суду щодо достовірності/недостовірності такої інформації (презумовано недостовірна);

2) будь-яку інформація, недостовірність якої встановлена судом (доведено недостовірна).

Разом з тим, доказів надання відповідачами недостовірної інформації й, зокрема, у наданих головою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Ізотовим В.М. відповідях, ОСОБА_1 не надано, а судом з наявних у справі матеріалів не встановлено.

Також, слід зазначити, що встановлення стандартів моральної цілісності та відповідної поведінки працівників суду, які ґрунтуються на дотриманні особистої, професійної та організаційної етики задля підтримання авторитету, незалежності і ефективності судової влади, підвищення довіри громадськості до суду є метою Правил поведінки працівника суду, затверджених рішенням Ради суддів України №33 від 06.02.2009 р.

Ці правила встановлюють загальні вимоги поведінки працівників суду, якими вони мають керуватись під час та поза виконанням своїх службових обов`язків.

Вимоги щодо поведінки судових службовців окремих категорій повинні відповідати вимогам, що встановлені цими правилами.

Відповідно до п. 3.4. Правилами поведінки працівника суду, затвердженими Рішенням Ради суддів України №33 від 06.02.2009 р., працівник суду повинен бути охайним, носити достойний діловий одяг та уникати екстравагантності; носити бейдж із зазначенням свого прізвища, імені по-батькові, називати себе на першу вимогу відвідувачів суду.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що працівники апарату Заводського районного суду м.Дніпродзержинська не мали беджів, як це встановлено положеннями вищевказаних Правил.

При цьому, твердження в отриманих позивачем відповідях про відсутність обов`язку у працівників апарату суду носити бейджі ОСОБА_1 вважає недостовірною інформацією.

Стосовно даних тверджень позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Апарат у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про судоустрій та статус суддів», «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією» («Про засади запобігання та протидії корупції»), «Про звернення громадян» та іншими законами України, рішеннями Конституційного Суду України, Указами Президента України, Постановами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, актами законодавства та нормативними документами, що регламентують діяльність судових органів, Положенням про Державну судову адміністрацію України, Положенням про територіальні управління державної судової адміністрації, постановами колегії, наказами, інструкціями і рекомендаціями Державної судової адміністрації України та відповідного територіального управління державної судової адміністрації, Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, Інструкцією про порядок фіксування судового процесу технічними засобами в загальних судах України, Інструкцією щодо користування персональним комп`ютером, Інструкцією користувача автоматизованої системи документообігу суду «Документообіг загальних судів», Положенням про порядок користування автоматизованою системою документообігу у загальному суді, Загальними правилами поведінки державного службовця, Правилами поведінки працівника суду, Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників суду, іншими нормативно-правовими актами та посадовою інструкцією.

Відповідно до пункту 2 Загальних правил поведінки державного службовця для державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку України, служби безпеки, внутрішніх справ, управління Збройних Сил та інших військових формувань, відповідними органами можуть затверджуватись правила поведінки з урахуванням особливостей роботи в цих органах.

Ґрунтуючись на цьому Рішенням Ради суддів України за №33 від 06.02.2009 р. затверджені Правила поведінки працівника суду (далі - Правила).

За своєю правовою природою Правила поведінки працівника суду є додатковим документом до політики, процедур та положень угод про працевлаштування працівників суду

У відповідності до положень п.п. 1.1 - 1.4 розділу І Правил зазначено, що Правила поширюються на будь-яку особу, яка працює в суді, крім суддів, та є додатковим документом до політики, процедур та положень угод про працевлаштування працівників суду.

Правила є складовою умов праці, невід`ємною частиною посадових інструкцій, положень та угод, що регулюють працевлаштування працівників суду, після того, як вони підтвердять своє ознайомлення та згоду їх виконувати з моменту прийняття їх на роботу до суду відповідно до законодавства України. Працівник суду повинен дотримуватися високих стандартів поведінки з метою забезпечення незалежності судових органів.

Запровадження цих правил мало за мету встановлення орієнтирів у виборі шляхів поведінки працівниками суду та запровадження механізмів гарантування відповідності поведінки працівників суду цінностям, притаманним незалежній та неупередженій судовій владі та навчити працівників суду поводити себе у спосіб, який би сприяв збереженню та зміцненню довіри громадян у цілісність, неупередженість та ефективність суду. Як вже зазначалося вище суд є державним органом, який надає послуги громадянам. Такий підхід використовується у всіх цивілізованих країнах світу і є основоположним у діяльності судів на теренах всього Європейського Союзу. Виходячи з цієї ідеології працівники суду є співробітниками сфери обслуговування, основною метою діяльності якого є задовольнити потреби клієнта. А клієнтами у даному випадку виступають відвідувачі суду, які мають право на якісне обслуговування. У зв`язку з цим основним критерієм оцінювання діяльності суду є оцінка його діяльності з боку громадян, які зверталися до суду з тими або іншими питаннями. Тому головним показником у діяльності працівника суду має бути задоволення якістю обслуговування з боку відвідувача суду.

Таким чином згідно змісту Правил поведінки працівника суду слід зазначити, що ці Правила стосуються і є обов`язковими для виконання як працівниками апарату суду, так іншими працівниками суду, які до апарату не входять.

Якщо говорити про межі дії правил у просторі, то Правила стосуються поведінки працівника суду: у приміщенні суду під час виконання службових обов`язків; у приміщенні суду у час, не пов`язаний з виконанням службових обов`язків; поза приміщенням суду під час виконання службових обов`язків; поза приміщенням суду у час, не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.

Правилами поведінки встановлено низку етичних вимог щодо поведінки працівників судів, які поділяються на дві категорії, а саме: особиста етика і професійна етика.

Особиста етика є набором правил, які стосуються особистої поведінки працівника суду й відносин з іншими людьми тощо. Зокрема, особиста етика працівника суду включає такі складові як гідна особиста поведінка і повага до гідності інших. Гідна особиста поведінка включає і гідний зовнішній вигляд.

Суд зауважує, що вимога носити бейдж обумовлена тим, що коли громадяни спілкуються з працівниками суду, вони мають знати з ким спілкуються. Повна інформація щодо імені та посади працівника суду позбавляє його необхідності представлятися і повторювати власне ім`я та посаду. Громадяни також отримують інформацію про особу, на яку можна поскаржитися у разі некоректної поведінки з боку працівника суду.

У розділі VI «Прикінцеві положення» Правил зазначено, що ці Правила є додатковим ресурсом тлумачення посадових обов`язків працівників суду та частиною (доповненням) типових правил внутрішнього трудового розпорядку суду.

Натомість, як слідує із наявних на веб-сайті судової влади Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників апарату та суддів Заводського районного суду м.Дніпродзержинська, які затверджені протоколом загальних зборів трудового колективу даного суду від 03.01.2012 р. у зазначених Правилах внутрішнього трудового розпорядку не затверджено прямих обов`язків працівників суду носити бейджи.

Додатково суд наголошує, що вищезазначені Правила поведінки працівників суду встановлюють загальні вимоги поведінки працівників суду, якими вони мають керуватись під час та поза виконанням своїх службових обов`язків, що відображено у преамбулі цих Правил.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що передбачене п. 3.4 Правил вимога щодо носіння працівниками суду бейджів у даному випадку не є обов`язком, а швидше є етичною вимогою до працівника суду, дотримання якої є доцільною, однак не потребує безумовного та досконального виконання й з огляду на те, що даною нормою передбачена можливість отримання відвідувачем суду інформації щодо імені, прізвища, по батькові та займаної посади працівника суду за першою вимогою відвідувача.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України - кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У частині 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист встановленим цією нормою шляхом.

Частиною 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, то для задоволення позову суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчинення дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права і свободи чи охоронювані законом інтереси позивача та скасування такого рішення чи зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії буде сприяти відновленню порушеного права.

За статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, для цілей реалізації завдання адміністративного судочинства з захисту порушених права та інтересів осіб рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, приписами Кодексу адміністративного судочинства на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Разом з цим, Кодекс адміністративного судочинства України покладає на позивача обов`язок обґрунтування своїх вимог, щодо порушення його прав рішенням, діями чи бездіяльністю відповідача, якими порушено його права та інтереси, з наданням доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення таких прав, свобод чи інтересів.

Виходячи із системного аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом має довести наявність порушення оскаржуваним рішенням суб`єкту владних повноважень її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.

Суд зазначає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичні негативні правові наслідки протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї, у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю.

Відповідно до приписів частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25 грудня 1997 року, будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тобто, оспорювані позивачем дії або бездіяльність відповідача повинні мати безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Крім того, слід зазначити зазначає, що у п. 4.2 Рішення №6-рп/2001 від 23.05.2001 р. Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

З огляду на зазначені вище правові норми, захисту та поновленню адміністративним судом підлягають саме порушені права осіб рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, при цьому, суд повинен об`єктивно встановити наявність негативних правових наслідків для позивача у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних прав та обов`язків, які виникли у зв`язку з такими рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані ним дії відповідачів мали безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належні їй права, або шляхом безпідставного покладення на неї будь-якого обов`язку.

Доводи позивача стосовно порушення її прав діями відповідачів з приводу невиконання вимог п.3.4 рішення Ради суддів України №33 від 06.02.2009 р., якими затверджено «Правила поведінки робітника суду», суд вважає необґрунтованими, оскільки оскаржуваними діями не вирішено питань, які створюють, змінюють або припиняють права або обов`язки позивача, відтак останні не мають ознак регуляторного характеру. Тобто не створюють для позивача будь-яких правових наслідків, у зв`язку з чим суд вважає необґрунтованим твердження позивача щодо порушення її законних прав та інтересів у даному контексті, оскільки особи працівників апарату суду були ідентифіковані.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За вищевказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України - у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до керівника апарату Заводського районного суду м.Кам`янське Міхайловської Наталії Ігорівни (51925, Дніпропетровська область, м.Кам`янське, вул. Ігнатія Ясюковича, 5; код ЄДРПОУ Заводського районного суду м.Кам`янське 02890771), голови Заводського районного суду м.Кам`янське Ізотова Віктора Максимовича (51925, Дніпропетровська область, м.Кам`янське, вул. Ігнатія Ясюковича, 5; код ЄДРПОУ Заводського районного суду м.Кам`янське 02890771) про визнання дій протиправними - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко