Рішення № 91874541, 29.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 р. Справа № 120/3087/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь:

- заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 4218,90 грн.;

- заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 1732 грн.;

- компенсацію за затримку розрахунку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року позивач проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Вінницької області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - УПП у Вінницькій області). Зазначає, що відповідно до розстановки сил та засобів несення служби особовим складом УПП у Вінницькій області за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року відпрацював 100 нічних змін, однак за вказаний період доплата за службу в нічний час виплачена йому не була. На переконання позивача, на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" відповідач був зобов`язаний виплачувати йому доплату за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Втім, у період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року позивач такої доплати не отримував, у зв`язку з чим відповідач заборгував йому кошти в сумі 4218,90 грн. Крім того, відповідач не проводив індексацію грошового забезпечення позивача за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року з урахуванням вимог ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", внаслідок чого не доплатив позивачу кошти в сумі 1732 грн. Водночас, окрім вимог про стягнення боргу у вигляді доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення, позивач також просить суд стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення згідно статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України. За наведених вище обставин та з метою захисту порушених, на думку позивача, прав, останній звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 09.07.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою від 17.07.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

Цією ж ухвалою витребувано у відповідача відомості про кількість фактично відпрацьованих позивачем нічних змін за час служби з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року; розмір посадового окладу позивача у вказаний період проходження служби в УПП у Вінницькій області; відомості про нараховану та виплачену заробітну плату позивача за час служби в УПП у Вінницькій області та довідку про середньомісячну та середньоденну заробітну плату позивача за два останні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби.

Наступною ухвалою суду від 19.08.2020 року задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та витребовуваних доказів та продовжено відповідний строк у даній справі ще на 7 днів.

26.08.2020 року представник відповідача, на виконання ухвали суду від 19.08.2020 року, надав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 23870/20), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк з дня, коли особа дізналася про порушення свого права. Натомість позивач звернувся до суду з цим позовом через три роки після звільнення зі служби. Тому, на думку відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і в цій частині позов підлягає залишенню без розгляду. Крім того, відповідач вважає, що виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) та наказу Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" (далі - Порядок № 260), та відповідно до затвердженого кошторису, яким встановлений граничний розмір грошового забезпечення працівників патрульної поліції. Отже, виплата грошового забезпечення здійснювалася позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства України, в межах номенклатури посад та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат. Також відповідач звертає увагу на те, що при розрахунку суми недоплати за службу в нічний час позивач не враховував положення пункту 11 Розділу ІІ Порядку № 260, яким передбачено двогодинну перерву на відпочинок для поліцейських, які несуть службу в нічний час, що не включається в службовий час.

Щодо індексації грошового забезпечення, відповідач зазначив, що таке право виникло після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 782 від 18.10.2017 року, якою доповнено Порядок проведення індексації грошових доходів населення та передбачено право на індексацію особам, які проходять службу в лавах Національної поліції. Тому індексація грошового забезпечення поліцейських здійснюється після набрання чинності вказаною постановою, а саме з 24.10.2017 року. Відтак підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення немає.

У той же час, відповідач також вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2016 року по день ухвалення судового рішення суперечить приписам ч. 2 ст. 116 КЗпП України, оскільки у даному випаду між сторонами виник спір про розмір сум, належних працівникові до виплати при звільненні. Тобто, виплата доплати за службу в нічний час не входить до суми, яка мала б бути виплачена позивачу при звільненні. Тому вимога про стягнення середнього заробітку є передчасною, адже не було затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби. До того ж, на думку відповідача, позивач навмисне затягував зі зверненням до суду щодо виплати доплати за службу в нічний час, що призвело до штучного накопичення суми середнього заробітку при звільненні. За таких обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Цього ж дня, представник відповідача у своїх письмових поясненнях (від 26.08.2020 року за вх. № 23867/20) додатково повідомив, що в Управлінні відсутня довідка несення служби в нічний час ОСОБА_1 , що попередньо витребовувалась судом. Натомість, зауважує, що служба в нічний час обраховувалась до розстановки сил та засобів відповідної роти, яка заступала на нічне чергування в кількості 100 нічних змін, про що зазначено в листі 25.06.2020 року.

У той же час, 04.09.2020 року супровідним листом за вих. № 31014 представником відповідача надано до суду належним чином завірені докази, а саме: відомості про нараховану та виплачену заробітну плату ОСОБА_1 за час служби в УПП у Вінницькій області (архівна відомість № 1 за період з лютого 2016 року по грудень 2016 року, а також архівна відомість № 1 за період з січня 2017 року по серпень 2017 року) та довідку про доходи № 656 від 20.05.2020 року.

Відповіді на відзив позивачем не надано, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що ОСОБА_1 в період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року проходив службу в Управлінні патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на посаді інспектора роти № 1 батальйону УПП.

Так, 14.05.2020 року позивач звернувся до відповідача із запитом щодо надання інформації, а саме строків перебування на службі в УПП у Вінницькій області ДПП, розміру посадового окладу, посади, а також кількість фактично відпрацьованих нічних змін відповідно до графіку несення служби особовим складом УПП у Вінницькій області ДПП, надання довідки про нараховану заробітну плату та інформації про середньомісячну та середньоденну заробітну плату.

Листом від 25.06.2020 року № 74зі/41/21/02-2020 відповідач повідомив, зокрема, що за час служби позивача в УПП у Вінницькій області ДПП в період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року ним відповідно до розстановки сил та засобів було відпрацьовано 100 нічних змін, а саме за 2016 рік: лютий - 2 зміни, березень - 7 змін, квітень - 7 змін, травень - 7 змін, червень - 8 змін, липень - 3 зміни, серпень - 8 змін, вересень - 4 зміни, жовтень - 6 змін, листопад - 4 зміни, грудень - 5 змін, а за 2017 рік: січень - 8 змін, лютий - 6 змін, березень - 4 зміни, квітень - 8 змін, травень - 8 змін, червень - 5 змін, липень - 0 змін. Додатково повідомлено, що нормами чинного законодавства не встановлено погодинної оплати поліцейським. Поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Службою в нічний час вважається виконання поліцейським службових обов`язків у період з 22:00 до 06:00 години, також поліцейським, які несуть в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше 2 годин (перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час).

Тобто, за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року включно ОСОБА_1 відпрацював 100 нічних змін, однак за вказаний період доплата за службу в нічний час та індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена не була, а тому вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VIII).

За змістом положень частини десятої статті 62 цього Закону до гарантій професійної діяльності поліцейського віднесено право поліцейського на своєчасне і в повному обсязі отримання грошового забезпечення та інших компенсаційних виплат відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (Постанова № 988) визначено, що Національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання.

Відповідно до п. 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Водночас підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 988 постановлено виплачувати поліцейським доплату за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 у відповідності до ст. 94 Закону № 580-VIII та Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (Порядок № 260).

Згідно з пунктом 3 Розділу І вказаного Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 11 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Відповідно до п. 11 Розділу ІІ Порядку № 260 поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.

Підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.

Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.

Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Пунктом 15 Порядку № 260 визначено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Отже, грошове забезпечення має бути виплачене поліцейському в повному обсязі не пізніше дня звільнення зі служби.

Як встановлено судом, за період роботи в поліції з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року ОСОБА_1 відповідно до розстановки сил та засобів відпрацював 100 нічних змін, що підтверджується листом УПП у Вінницькій області від 25.06.2020 року № 74зі/41/21/02-2020. Втім, відповідач не здійснював позивачу доплату за службу в нічний час, як це передбачено Постановою № 988 та Порядком № 260.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року становить 4218,90 грн. Зазначений розрахунок зроблений, виходячи з розміру посадового окладу 2470 грн. Поряд із цим, як встановлено судом, посадовий оклад позивача у вказаний період становив 2400 грн., що підтверджується наданими відповідачем розрахунковими листами (а.с. 14, 15). Крім того, саме такий посадовий оклад позивача відповідно до схеми посадових окладів поліцейський установлений постановою КМ України від 11.11.2015 року № 988.

Відтак, з врахуванням п. 11 Розділу ІІ Порядку № 260, ОСОБА_1 повинна бути виплачена відповідачем доплата за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року, яка розрахована наступним чином, помісячно:

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 168 (кількість годин фактичного часу служби у лютому 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 14,29 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 16 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (2 нічні зміни у лютому 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 80,02 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 175 (кількість годин фактичного часу служби у березні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 13,71 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 56 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (7 нічних змін у березні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 268,71 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 168 (кількість годин фактичного часу служби у квітні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 14,29 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 56 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (7 нічних змін у квітні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 280 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 152 (кількість годин фактичного часу служби у травні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 15,79 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 56 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (7 нічних змін у травні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 309,48 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 159 (кількість годин фактичного часу служби у червні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 15,09 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 64 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (8 нічних змін у червні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 338,02 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 168 (кількість годин фактичного часу служби у липні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 14,29 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 24 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (3 нічні зміни у липні 20016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 120,04 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 175 (кількість годин фактичного часу служби у серпні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 13,71 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 64 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (8 нічних змін у серпні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 307,10 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 176 (кількість годин фактичного часу служби у вересні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 13,64 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 32 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (4 нічні зміни у вересні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 152,77 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 159 (кількість годин фактичного часу служби у жовтні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 15,09 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 48 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (6 нічних зміни у жовтні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 253,51 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 176 (кількість годин фактичного часу служби у листопаді 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 13,64 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 32 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (4 нічні зміни у листопаді 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 152,77 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 176 (кількість годин фактичного часу служби у грудні 2016 року при 40 годинному робочому тижні = 13,64 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 40 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (5 нічних змін у грудні 2016 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 190,96 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 159 (кількість годин фактичного часу служби у січні 2017 року при 40 годинному робочому тижні = 15,09 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 64 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (8 нічних змін у січні 2017 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 338,02 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 160 (кількість годин фактичного часу служби у лютому 2017 року при 40 годинному робочому тижні = 15 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 48 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (6 нічних змін у лютому 2017 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 252 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 175 (кількість годин фактичного часу служби у березні 2017 року при 40 годинному робочому тижні = 13,71 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 32 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (4 нічних змін у березні 2017 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 153,55 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 152 (кількість годин фактичного часу служби у квітні 2017 року при 40 годинному робочому тижні = 15,79 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 64 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (8 нічних змін у квітні 2017 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 353,70 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 159 (кількість годин фактичного часу служби у травні 2017 року при 40 годинному робочому тижні = 15,09 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 64 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (8 нічних змін у травні 2017 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 338,02 грн.;

- 2400 грн. (посадовий оклад позивача) поділити на 159 (кількість годин фактичного часу служби у червні 2017 року при 40 годинному робочому тижні = 15,09 грн. (годинна ставка за службу в нічний час) помножити на 40 год. (кількість годин фактичного часу служби в нічний час (5 нічних змін у червні 2017 року помножити на 8 год.) помножити на 35% (встановлений законодавством розмір доплати в нічний час) = 211,26 грн.;

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем у вигляді доплати за службу в нічний час за вищевказаний період (лютий 2016 - липень 2017 року) становить у загальній сумі 4099,93 грн., а не 4218,90 грн. як зазначено позивачем.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що позивачу виплачувалося грошове забезпечення в межах граничних розмірів такого грошового забезпечення, згідно із займаними посадами, які включають в себе всі складові та види грошового забезпечення поліцейських та схеми посадових окладів, встановлених Постановою № 988, оскільки відповідно до вимог Постанови № 988 та Порядку № 260 доплата за службу в нічний час є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, який входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а обов`язок з її виплати чітко закріплений у пп. 3 п. 5 Постанови № 988.

Відповідач також вказує на те, що поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин, і цей час не включається у службовий.

Однак суд зауважує, що факт надання ОСОБА_1 під час несення служби в нічний час перерви для відпочинку та харчування не підтверджується документально.

За змістом положень пункту 11 Порядку № 260 належним та допустимим доказом фактично відпрацьованого позивачем часу служби в нічний час, в тому числі з урахуванням перерви на відпочинок, могла б бути Довідка обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку № 260. При цьому, обов`язок зі складення такої довідки покладається саме на відповідача.

Разом з тим, як встановлено судом, зазначена довідка відсутня та щодо позивача не оформлялась.

Таким чином, оскільки в силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доказування покладено на суб`єкта владних повноважень, суд не бере до уваги посилання відповідача на необхідність виключення зі службового часу роботи позивача в нічні зміни перерви на відпочинок та харчування.

До того ж суд враховує, що пунктом 11 Розділу ІІ Порядку № 260 закріплено право, а не обов`язок поліцейського на перерву для відпочинку під час служби в нічний час. Водночас тривалість такої перерви може становити до двох годин (а не дві години рівно), що додатково свідчить про недоведеність доводів відповідача в цій частині.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відповідач безпідставно не здійснював позивачу доплату за службу в нічний час, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 4099,93 грн. визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по індексації грошового забезпечення, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону № 580-VIII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078). Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, індексація грошового забезпечення позивача у період з червня 2016 року по липень 2017 року не нараховувалась та не виплачувалась.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 "Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі - Постанова № 782) внесено зміну до пункту 2 Порядку № 1078 шляхом доповнення абзацу п`ятого після слова "військовослужбовців" словом "поліцейських". Тому індексація грошового забезпечення поліцейських проводилась саме з 24.10.2017, тоді як у спірний період позивач не мав права на виплату індексації грошового забезпечення.

Однак суд з зазначеною позицією не погоджується та наголошує на тому, що грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації в силу вимог закону, про що прямо зазначено у ч. 5 ст. 94 Закону № 580-VIII.

Тобто, Постанова № 782 лише усунула прогалину в правовому регулюванні питання щодо індексації грошового забезпечення поліцейських, а не визначила право поліцейських на таку індексацію, яке, як вже зазначалось, було гарантоване законом.

При цьому необхідно врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 1282-ХІІ за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Держстату України, у квітні місяці 2016 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 103 відсотка та складала 103,5 відсотка.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1282-ХІІ для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Таким чином, оскільки індекс споживчих цін за квітень 2016 року було опубліковано в травні цього ж року, то індексація грошового забезпечення позивача повинна була здійснюватись починаючи з червня 2016 року.

Тобто, за період з червня 2016 року по липень 2017 року позивачу не проведено виплату індексації грошового забезпечення поліцейського на загальну суму 1732 грн., що підтверджується наданим розрахунком, який перевірено судом, однак з урахуванням посадового окладу позивача в розмірі 2400 грн.

Відтак, суд визнає підставними і такими, що належить задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року (а не з 19.02.2016 року, як помилково зазначено у прохальній частині позовної заяви) по 13.07.2017 року в сумі 1732 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення, суд зазначає таке.

Законом № 580-VIII та іншими спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Водночас такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 року у справі №825/66/16, постанова від 02.10.2019 року у справі №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 року у справі №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 року у справі № 820/3312/17, а також постанова від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу положень ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з служби в поліції.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Судом встановлено, що остаточного розрахунку з позивачем при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у цій справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 року в справі № 400/3151/19).

Відтак лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто, лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Окрім того, суд враховує, що на необхідності проведення остаточного розрахунку як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).

Таким чином, оскільки у правовідносинах між сторонами в цій справі спірна заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час та по індексації грошового забезпечення позивачу не виплачена, а остаточний розрахунок не проведений, суд вважає позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передчасними і такими, що фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірних сум недоплати грошового забезпечення. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 року у справі № 240/10057/19, від 20.03.2020 року у справі № 240/12477/19, від 02.04.2020 року у справі № 240/12037/19.

Крім того, подібного висновку неодноразово доходив Верховний Суд у своїх постановах від 18.06.2019 року у справі № 808/307/17, від 09.10.2019 року у справі № 805/1917/17-а, від 22.01.2020 року у справі 620/1982/19, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

При вирішенні справи суд відхиляє доводи відповідача про недотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Адже згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року, на яке посилається відповідач, тримісячний строк для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку необхідно обчислювати з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (а не з дати звільнення з роботи, як помилково вважає відповідач).

При прийнятті даного рішення суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані ними докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 4099,93 грн. та заборгованості по індексації грошового забезпечення позивача за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 1732 грн. Водночас у задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Таким чином оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ (в частині вимог стягнення доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення) в силу пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", то згідно зі статтею 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають. Натомість, при зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 840,80 грн. за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (на виконання ухвали суду від 09.07.2020 року про залишення позовної заяви без руху). Проте, оскільки судом прийнято рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги, підстав для стягнення на користь позивача відповідних судових витрат немає.

У зв`язку із тим, що головуючий суддя у даній справі в період часу з 14.09.2020 року по 28.09.2020 року перебував у щорічній відпустці, тому рішення у справі прийнято 29.09.2020 року.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 4099,93 грн. (чотири тисячі дев`яносто дев`ять гривень 93 копійки) та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 13.07.2017 року в сумі 1732 грн. (одна тисяча сімсот тридцять дві гривні).

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29.09.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович