Рішення № 91874540, 29.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 р. Справа № 120/3279/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року адвокат ОСОБА_2 (представник позивача, адвокат Герасимчук О.О.) діючи від імені та в інтересах позивача - ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області (відповідач, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача за № 2-6329/15-20-СГ від 06.03.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою" та зобов`язати відповідача повторно розглянути письмове клопотання позивача від 08.01.2020 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 гектара на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Крім того, просив стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2500 грн., а також судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в січні 2020 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Однак, відповідач відмовив у наданні такого дозволу, прийнявши наказ від 06.03.2020 року № 2-6329/15-20-СГ. При цьому, у наданій відмові відповідачем запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі у Липовецькому районні Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. На переконання представника позивача, відповідачем порушено норми ст. 118 ЗК України, яка передбачає виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, а вимога про погодження викопіювання з планово - картографічного матеріалу в інших органах державної влади чи місцевого самоврядування не узгоджується із положеннями ЗК України. Крім того, позивач вказує і на недотримання відповідачем місячного строку розгляду його клопотання, що вказує на факт його протиправної бездіяльності. Наведені вище обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 20.07.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

03.08.2020 року на адресу суду від ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21111/20), у якому відповідач просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Зазначає, що за результатами розгляду документів, поданих позивачем для надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу бажаної земельної ділянки, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області дійсно запропонувало позивачу погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Липовецького району Головного управління. Відповідач вказує на те, що згідно з нормами чинного законодавства орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, розглядає подані клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Відтак, за результатами розгляду клопотання позивача прийнято рішення про відмову у наданні відповідного дозволу з підстав, які, на думку відповідача, передбачені частиною сьомою статті 118 ЗК України. Крім того, відповідач вважає, що суд не повинен втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності такого суб`єкта на відповідність критеріям, закріпленим нормами КАС України. Таким чином, на думку відповідача, суд вправі зобов`язати відповідача до виконання обов`язків, покладених на нього законом і підзаконними актами, але не може вказувати йому, яке конкретно рішення (дії) необхідно прийняти (вчинити). За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та вказує на відсутність підстав для його задоволення.

Правом подання відповіді на відзив позивач (представник позивача) не скористався, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

У зв`язку із тим, що головуючий суддя у даній справі в період часу з 14.09.2020 року по 28.09.2020 року перебував у щорічній відпустці, тому рішення у справі ухвалено 29.09.2020 року.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 08.01.2020 року позивач підготував клопотання та відправив його засобами поштового зв`язку на адресу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання позивачем додано копію паспорта громадянина України - заявника, документ про присвоєння ідентифікаційного номера та викопіювання з чергового кадастрового плану Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За наслідками розгляду такого клопотання, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області прийняло наказ від 06.03.2020 року за № 2-6329/15-20-СГ, яким відмовлено у наданні відповідного дозволу на розробку документації із землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України у зв`язку з невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Так, в цьому наказі зазначено, що відповідно до Законів України "Про землеустрій", "Про Державний земельний кадастр" та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру у Вінницькій області від 20.02.2020 року № 53, Головне управління та його територіальні органи відповідно до покладених завдань здійснюють ведення Державного земельного кадастру та забезпечують здійснення заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель. Тому, позивачу з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної у клопотанні, вказано на необхідність погодження викопіювання з планово - картографічного матеріалу у відділі у Липовецькому районні Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Не погоджуючись із прийнятим наказом від 06.03.2020 року за № 2-6329/15-20-СГ позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Суб`єктивне право громадян на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України, відповідно до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як видно з матеріалів справи, позивач вирішив скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з письмовим клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, розташованої на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а та інших.

Так, відмовляючи у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач у своєму наказі від 06.03.2020 року за № 2-6329/15-20-СГ послався на загальні положення частини 7 статті 118 ЗК України, без будь-якої конкретизації визначених у цій нормі виключних підстав для прийняття такого рішення.

В даному випадку, оцінюючи спірний наказ, суд керується положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд зазначає, що загальне формулювання із посиланням на ч. 7 ст. 118 ЗК України якою, як підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, є "невідповідність місця розташування земельної ділянки, вимогам законів…" має бути чітко роз`яснено у самому наказі вказівкою на конкретні невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в наказі.

Такий підхід підтверджується і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема, оскаржуваний наказ обґрунтований посиланням на ч. 7 ст. 118 ЗК України та не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та може слугувати визначеною законом підставою для відмови у наданні відповідного дозволу. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення.

Крім того, за таких обставин і суд позбавлений можливості надати оцінку чи виконані всі умови, визначені нормами Земельного кодексу України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.

У той же час аналіз наданих позивачем до свого клопотання копій графічних матеріалів, на яких зазначене бажане розташування земельної ділянки, вказує на те, що наявні у них відомості містять усю необхідну інформацію, яка надає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості та містить прив`язку відповідної земельної ділянки до населеного пункту (Білянська сільська рада Липовецького району Вінницької області), орієнтовну площу такої земельної ділянки. Будь-яких підстав щодо невідповідності місця розташування такої земельної ділянки вимогам законів чи іншим нормативно-правовим актам дані документи не містять. Відповідно, у відповідача не було жодних перешкод не враховувати такі матеріали для прийняття позитивного для позивача рішення.

Щодо інших мотивів прийняття оскаржуваного наказу, то судом встановлено, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, запропонував останньому погодити викопіювання з планово - картографічного матеріалу у відділі у Липовецькому районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки.

Водночас, суд вкотре наголошує, що вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Більше того, нормою ч. 6 ст. 118 ЗК України прямо заборонено відповідачу вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею як і не надано повноважень встановлювати додаткові вимоги до клопотання, зокрема в частині необхідності його погодження у інших органів.

Неправомірність підстав оскаржуваного наказу в частині пропонування позивачу погодити викопіювання з планово - картографічного матеріалу ще й не узгоджується із повноваженнями органів Держгеокадастру.

Зокрема, повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється в тому числі і відповідним Положенням про головне управління Держеокадастру у Вінницькій області, яке затверджене наказом Держгеокадастру України від 20.02.2020 року № 53 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 цього Положення, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

За змістом підпунктів 9, 13 пункту 4 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством на території Вінницької області.

З огляду на викладене, суд зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є розпорядником тієї інформації, яку пропонує позивачу погодити зі своїм же структурним підрозділам (відділом у Липовецькому районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області). Зазначене теж свідчить про неправомірний характер таких аргументів, що викладені в оскаржуваному наказі відповідача, оскільки відповідачем фактично перекладено на позивача обов`язок встановлення кола питань (щодо правового режиму земельної ділянки), перевірка яких належать до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

За таких обставин суд доходить висновку, що вказівка відповідача про необхідність погодження викопіювання з планово - картографічного матеріалу з відділом у Липовецькому районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не ґрунтується на нормах Земельного кодексу та не є правомірною підставою для відмови у наданні дозволу позивачу.

Відтак, суд констатує незаконність відмови відповідача, викладеної у наказі за № 2-6329/15-20-СГ від 06.03.2020 року, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою. Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування зазначеного наказу підлягають задоволенню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути письмове клопотання позивача та надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, то суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06.03.2020 року за № 2-6329/15-20-СГ є те, що клопотання позивача від 08.01.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався.

Зокрема, оскаржений позивачем наказ не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Так, судом встановлено, що відповідачем при розгляді відповідного клопотання позивача не надана належна його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, так як оскаржувана відмова хоч і містить посилання на відповідну норму, однак ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов`язані з такими підставами. Тому, вказане клопотання позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року по справі № П/811/2541/17.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, за межами населеного пункту, із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як зазначено у частині третій статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Так, позивачем при зверненні до суду згідно розрахункового документа (банківської квитанції) від 22.06.2020 року було сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., який, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 420,40 грн. (1/2 від 840,80).

Крім того, як слідує із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відшкодування таких витрат, то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 09.06.2020 року, довідка, складена у довільній формі від 10.07.2020 року на підтвердження отримання адвокатом від клієнта ( ОСОБА_1 ) готівкових коштів в сумі 2500 грн. за надання правової допомоги, а також розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги) від 10.07.2020 року.

Так, за умовами договору про надання правової допомоги від 09.06.2020 року, укладеного між адвокатом, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , що діє згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 603 від 18.08.2008 року з однієї сторони (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) встановлено, що Адвокат бере на себе зобов`язання надавати Клієнту професійну правничу допомогу, включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності щодо захисту прав, свобод та інтересів Клієнта в усіх органах державної влади і місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, перед їх посадовими і службовими особами, перед фізичними особами-підприємцями і громадянами, в судах України усіх рівнів та інстанцій у справі щодо отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, із земель державної власності сільськогосподарського на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області та вирішення інших пов`язаних з цим питань, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та інші платежі, визначені Договором (п. 1.1. Договору).

Пунктами 1.2. - 1.3. Договору встановлено, що правова допомога полягає в здійсненні всіх видів адвокатської діяльності, зокрема зборі та аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосується справи, наданні консультацій та роз`яснень з правових питань, що стосуються справи, складанні необхідних у справі процесуальних документів, копіюванні документів, виконанні погоджених сторонами окремих доручень Клієнта у справі, представництві інтересів Клієнта у справі. Клієнт надає адвокату весь обсяг процесуальних прав, належних йому без жодних обмежень.

Згідно п. 3.1 Договору Клієнт сплачує Адвокату за надання правової допомоги гонорар в розмірі 2500 грн.

Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги) від 10.07.2020 року адвокатом ОСОБА_2 надано такі послуги: "складання позовної заяви, аналіз чинного законодавства та формування додатків (в тому числі оформлення копій), що додаються до позовної заяви". Кількість годин - 3. Вартість наданої правової допомоги становить - 2522,40 грн. (з розрахунку 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб за годину витраченого часу).

Факт оплати наданих послуг в сумі 2500 грн. позивачем підтверджується довідкою, складеною адвокатом від 10.07.2020 року, оригінал якої наявний в матеріалах справи.

У свою чергу, Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21.01.2016 року, та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правлення НБУ № 148 від 29.12.2017 року, не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Враховуючи наведене, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

За вказаних обставин суд вважає, що наявна в матеріалах справи довідка від 10.07.2020 року, видана адвокатом Герасимчуком О.О., є належним доказом понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Такий висновок суду узгоджується із практикою Верховного Суду, що відображено в постанові від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19 (адміністративне провадження № К/9901/32645/19).

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, як слідує з процитованих вище норм, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тим часом, ґрунтовних зауважень з приводу заявлених до стягнення позивачем витрат на правову допомогу у цій справі відповідачем не наведено. Посилання останнього лише на положення ч. 4 ст. 134 КАС України суд вважає безпідставними, оскільки матеріали справи містять опис виконаних робіт та розрахунок часу, який витрачено адвокатом для надання правової допомоги.

Отже, витрати позивача в розмірі 2500,00 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Однак, з урахуванням того, що даний позов задоволено судом частково, суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу також підлягає частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених вимог, в сумі 1250 грн. (1/2 від 2500 грн.).

Таким чином за результатами розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1250 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 2-6329/15-20-СГ від 06.03.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 гектара на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1250 грн. (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29.09.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович