Рішення № 91874011, 25.09.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.09.2020 Справа № 920/756/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/756/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумимостобуд” (40020,

м. Суми, проспект Курський 32, код ЄДРПОУ 21118361)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумчани СД” (40000,

м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 19, код ЄДРПОУ 41945091)

про стягнення 234362 грн 95 коп.,

Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 234 362 грн. 95 коп. (з яких: 219945 грн. 44 коп. сума основного боргу за отриманий товар, 9631 грн. 09 коп. пеня, 1917 грн. 00 коп. 3% річних, 2869 грн. 42 коп. інфляційні збитки) за неналежне виконання умов договору поставки № 1302/20-1 від 16.10.2018, а також просить стягнути судові витрати у розмірі 3516 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 27.07.2020 у справі № 920/756/20 позовна заява залишена без руху.

Ухвалою суду від 30.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов, позивачу надано строк для подання до суду відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 28.08.2020 відкладено розгляд справи по суті на 25.09.2020.

07.09.2020 позивачем на виконання ухвали суду від 28.08.2020 надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно місця знаходження відповідача станом на 03.09.2020.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи судом направлено на адресу відповідача, проте відділенням поштового зв`язку поштові відправлення було повернуто суду з зазначенням причин повернення: “адресат відсутній за вказаною адресою”

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав відзив на позовну заяву не надав.

На підтвердження адреси відповідача в матеріалах наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.09.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 40000, м. Суми, вул. Кооперативна, будинок, 19, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

В зв`язку з чим суд відмовляє позивачу в задоволенні заяви про продовження розгляду справи (вх. № 2954к від 07.09.2020)

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

13.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумимостобуд» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумчани СД» (відповідач, Покуцпець) укладено Договір поставки № 1302/20-1.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, бетон, бетонні, залізобетонні вироби/конструкції та/або інші будівельні матеріали, в подальшому іменується «Товар», а Відповідач зобов`язується приймати Товар та оплачувати його на умовах даного Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору Постачальник зобов`язується здійснити поставку Товару після узгодження письмового або усного замовлення від Покупця на умовах, зазначених даним Договором.

Відповідно до п. 3.3. Договору приймання-передача Товару оформлюється видатковими накладними, які підписуються уповноваженими представниками Сторін. Підписанням видаткової накладної Покупець підтверджує, що Товар отримано належної якості та заявленої Покупцем

Як зазначає позивач, на виконання умов зазначеного Договору ним було здійснено поставку товарів Відповідачу на загальну суму 352 770,60 грн. (в тому числі ПДВ 20%) згідно видаткових накладних та рахунків (а.с. 37- 44)

Відповідач прийняв товар згідно вказаних видаткових накладних без зауважень, що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін договору та скріплені печатками юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату за ориманий товар на загальну суму 132825,16грн. (в тому числі ПДВ 20%), про що свідчать виписки по рахунку позивача ( а.с. 45-56).

Відповідно до пункту 5.1. Договору з внесеними до нього змінами згідно Додаткової угоди № 1 від 14.02.2020р.: «розрахунки між Покупцем та Постачальником за даним Договором здійснюються у національній валюті України - гривні у наступному порядку: Покупець здійснює оплату за кожну партію Товару протягом 14 (чотирнадцяти) послідовних календарних днів з дати поставки, вказаної у відповідній видатковій накладній, в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.»

Пунктом 5.4. Договору сторони передбачили, що у випадку наявності заборгованості по оплаті Товару, поставленого згідно умов даного Договору, Постачальник зараховує оплату за товар, незалежно від призначення платежу, першочергово для погашення раніше виниклої заборгованості та штрафних санкцій, а залишок зараховує в рахунок оплати за партії Товару, по яким заборгованість відсутня.

Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків по договору № 1302/20-1 від 13,02.2020 за період з 01.01.2020 по 20.05.2020 між Позивачем та Відповідачем, який підписано сторонами та скріплено відбитками печаток сторін, Відповідач станом на 20.05.2020 визнав свою прострочену заборгованість перед Позивачем в сумі 219 945,44 грн. (в т.ч. ПДВ 20%) (а.с. 57)

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що договірні зобов`язання ним виконані належним чином, проте відповідач в порушення взятих зобов`язань не отплатив у повному обсязі отриманий товар, через що у нього наявна заборгованість у сумі 219 945,44 грн. (в т.ч. ПДВ 20%).

З метою досудового врегулювання спору Позивачем 20.05.2020 цінним листом з описом вкладення було надіслано на адресу Відповідача, вказану в Договорі, вимогу до сплати № 176 від 15.05.2020 щодо сплати заборгованості в розмірі 219945,44 грн. (в т.ч. ПДВ 20%). Відповідач залишив цю вимогу без відповіді, суму боргу в розмірі 219 945,44 грн. станом на дату подачі цього позову не сплатив.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов' язаної сторони виконання її обов' язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов' язку.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна —зрона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і платити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 908/24/18.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання зобов`язання.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, Відповідач за отриманий товар не розрахувався у встановлений Договором строк, чим порушив права та охоронювані законом інтереси Позивача.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу чи аргументованих заперечень проти вимог позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 219945 грн 44 коп. основного боргу за отриманий товар.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 9631 грн 09 коп пені, нарахованої за період прострочення відповідно до вимог п. 7.3. Договору, яким передбачено, що у разі прострочення оплати Покупцем за поставлений товар, постачальник має право нарахувати покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (включаючи день оплати).

Згідно з п. 7.4. Договору сторони домовилися застосовувати до вимог про стягнення штрафних санкцій за невиконання та неналежне виконання грошових зобов`язань позовну давність в три роки.

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом вище було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок пені, суд приходить до висновку про те, що позивачем пеня нарахована в межах строків та у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 9631 грн 09 коп пені, підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1917 грн. 00 коп. – 3% річних та 2869 грн 42 коп. інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Перевіривши, розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, а також встановивши факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частині стягнення з відповідача 1917 грн 00 коп – 3% річних та 2869 грн 42 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України “Про судовий збір” та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумчани СД» (40000, м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 19, код ЄДРПОУ 41945091) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумимостобуд» (40020, м. Суми, проспект Курський, 32, код ЄДРПОУ 21118361) 219945 грн 44 коп. основного боргу, 9631 грн 09 коп пені, 1917 грн 00 коп – 3% річних, 2869 грн 42 коп. інфляційних втрат та 3516 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2020.

Суддя С.В. Заєць