Рішення № 91839560, 10.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

10 вересня 2020 р. № 820/3360/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Василенко А.А.,

представника позивача - Петренко О.М.,

представника відповідача - Гончаренко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з питань праці (01601, м.Київ, вул.Десятинна, буд.14, код ЄДРПОУ 39472148) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 04.08.2014 року №27-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області;

- зобов`язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби - начальника Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області;

- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 07.08.2017 р. до моменту фактичного відновлення на посаді;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що наказ Державної служби України з питань праці №27-кт від 04.08.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області необґрунтований, безпідставний, такий, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства України, порушує принципи державної служби та законні права позивача на проходження державної служби.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року у справі №820/3360/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

04.03.2020 зазначену справу відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями передано у провадження судді Панченко О.В. в порядку, передбаченому ст.18 КАС України.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року прийнято справу до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 07.07.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Відповідач - Державна служба України з питань праці, позов не визнав, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв в порядку, спосіб та у межах визначених чинним законодавством України, тому вказав на відсутність правових підстав для задоволення позову.

Представник позивача - Петренко О.М. (договір №30 від 01.07.2020, ордер серія ВЕ №1010758 від 01.07.2020), у судовому засіданні підтримав доводи позовної заяви та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - Гончаренко А.С. (довіреність №14 від 17.03.2020), у судовому засіданні заперечував проти заявленого позову, просив суд прийняти рішення про відмову у його задоволенні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, вислухавши доводи представника позивача та представника відповідача, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , з 24 лютого 2017 року по 07 серпня 2017 року проходив службу на посаді начальника Головного управління Держпраці у Харківській області.

11 липня 2017 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про звільнення за угодою сторін з 07 серпня 2017 року.

Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 14 липня 2017 року №11-03/297 позивачу була надана щорічна основна відпустка терміном з 17 липня 2017 року по 6 серпня 2017 року включно.

17 липня 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення від 11 липня 2017 року.

За наслідками розгляду зазначеної заяви відповідач листом від 04 серпня 2017 року повідомив заявника про не погодження зі сторони Державної служби України з питань праці з відкликанням заяви та відсутності у працівника права відкликання такої заяви.

Наказом Державної служби України з питань праці від 04 серпня 2017 року №27-кт позивача звільнено з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області з 07 серпня 2017 року за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу".

Зазначений наказ оголошено наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 07 серпня 2017 року №11-02/219 "Про звільнення начальника Головного управління Держпраці в Харківській області ОСОБА_1 " і доведено ОСОБА_1 , проте останній відмовився від його підпису, про що складено відповідний акт від 07 серпня 2017 року.

Цього ж дня позивач звернувся до Голови Державної служби України з питань праці із заявою про скасування наказу від 04 серпня 2017 року у зв`язку з відкликанням заяви про звільнення, за наслідками розгляду якої листом Держпраці від 15 серпня 2017 року №4026/1/11-3в-17 повідомлено про те, що питання стосовно безпідставності наказу про його звільнення вже були розглянуті Держпраці та листом від 04 серпня 2017 року надано аргументовану відповідь.

Вважаючи наказ і звільнення законними, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про державну службу", Кодексом України про працю.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підставами припинення державної служби, згідно п.3 ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу" зазначено ініціатива державного службовця або угода сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до ст.86 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Суд зазначає, що "угода сторін" є самостійною підставою для припинення державної служби, яка відрізняється від припинення служби з ініціативи державного службовця та з ініціативи суб`єкта призначення, тим що цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення проходження державної служби в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Законом України "Про державну службу" не визначено права державного службовця відкликати свою заяву про звільнення за угодою сторін, а також не встановлено обмежень на вчинення таких дій.

Кожна людина, має право на визнання її правосуб`єктності, має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, а також при здійсненні своїх прав і свобод повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві, про що зазначено в Загальній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена резолюцією 217 Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948р.

Відповідно до ст.ст.21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, права і свободи людини, закріплені Конституцією не є вичерпними.

Отже не зазначення у законі права державного службовця на відкликання заяви про звільнення, як і відсутність такого обмеження, не позбавляє особу змінювати своє рішення.

Судом встановлено, що між сторонами була досягнута згода на звільнення позивача з 07.08.2017р. на підставі його заяви від 11.07.2017р.

Заява позивача від 17.07.2017р. про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за угодою сторін, розглянута відповідачем, та повідомлено позивача про відсутність згоди суб`єкта призначення в погодженні відкликання заяви.

Резюмуючи вищевикладене, суд вказує, що анулювання домовленості між державним службовцем та суб`єктом призначення щодо звільнення за угодою сторін, можливо при взаємній згоді службовця та суб`єкта призначення, враховуючи, що такої згоди між сторонами досягнуто не було, відповідачем правомірно прийнято рішення про звільнення позивача за угодою сторін.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки відкликання заяви про звільнення за угодою сторін мало односторонній характер, вже після досягнення двосторонньої домовленості, та сторони не дійшли згоди на таке відкликання, звільнення позивача за угодою сторін відбулося правомірно.

Як зазначив Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.02.2020 року при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 , при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення та працівник домовились про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.

Аналогічні правові позиції відображені в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/243/16, від 25 березня 2019 року у справі №806/475/17.

У цій справі позивач і суб`єкт призначення дійшли домовленості щодо істотних умов припинення державної служби (підстави та дати), які не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.

Відповідно до час тини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно доводів позивача, викладених в позовній заяві про те, що його звільнено без належного погодження з Міністром соціальної політики та головою Харківської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96), чинного на момент здійснення спірних правовідносин, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики.

Згідно з пунктом 7 Положення №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (пункт 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 563).

Головні управління (Управління) Держпраці в областях фактично є структурними підрозділами Держпраці із статусом юридичних осіб, діяльність яких поширюється на територію певної області.

Відповідно до п.16 ч.4 ст.19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин) керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Частиною 5 статті 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Відповідно до пп.10 п.11 Положення №96, голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики та головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпраці.

З матеріалів справи вбачається, що звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби погоджено Міністерством соціальної політики України листом за підписом заступника Міністра від 28.07.2017 року №7894/1/11-ДП-17 та заступником голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.07.2017 року №01-49/5786.

Довідкою від 03.08.2017 року №15704/0/2-17/30 роз`яснено, що відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 24.03.2017 №474 "Про розподіл обов`язків між Міністром соціальної політики України, його першим заступником та заступниками" (зі змінами) та наказу Міністерства соціальної політики України від 14.07.2017 №558к "Про виконання обов`язків Міністра", обов`язки Міністра соціальної політики України з 28.07.2017 по 06.08.2017 включно виконує заступник Міністра Шамбір М.І .

Відповідно до пп.17 п.10 Положення про Міністерство соціальної політики України від 17.06.2015 №423 (в редакції постанови КМУ №502 від 08.08.2016), міністр визначає обов`язки першого заступника Міністра, заступників Міністра, розподіл повноважень Міністра між першим заступником Міністра та заступниками Міністра, які вони виконують у разі його відсутності.

Враховуючи вказане, суд доходить висновку про правомірність погодження заступником Міністра соціальної політики України М.Шамбіром звільнення з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_1 , на підставі покладених на нього обов`язків зі відсутності Міністра Мінсоцполітики.

Листом від 25.07.2017 №01-49/5786 заступник голови Харківської обласної державної адміністрації М.Є. Черняк, повідомив про погодження Харківської обласної державної адміністрації звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області, відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".

Крім того, голова Харківської обласної державної адміністрації, листом на ім`я голови Державної служби України з питань праці від 07.12.2017р. підтвердила погодження на звільнення позивача, викладене в листі від 25.07.2017р. №01-49/5786.

Листом №01-49/9826 від 07.12.2017 Харківська обласна державна адміністрація роз`яснила, що відповідно до розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 17.01.2017 №12 "Про розподіл обов`язків" (зі змінами) в межах повноважень забезпечує координацію діяльності Головного управління Держпраці у Харківській області.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов`язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня.

Таким чином, погоджуючи звільнення ОСОБА_1 заступник голови Харківської обласної державної адміністрації М.Є. Черняк діяв відповідно в межах покладених на нього розпорядженням Голови Харківської обласної державної адміністрації функцій та відповідно до ст.40 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що зумовлює висновок про дотримання з боку суб`єктів владних повноважень процедури звільнення позивача з державної служби.

Відповідно до приписів ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Також суд враховує, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів належним чином обґрунтованість вчинених ним дій та прийнятих рішень, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення буде виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлений 21 вересня 2020 року.

Суддя О.В. Панченко