Рішення № 91830792, 14.09.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 755/464/18

Провадження № 2/752/1410/20

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення курсової різниці, -

в с т а н о в и в :

в січні 2018 року представник позивача ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» Шевченко О.В. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив стягнути із відповідача на користь ПАТ «Банк Форум» збитки, завдані курсовою різницею в розмірі 540143,04 грн., заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 4926,92 доларів США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 704,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 29.12.2017 року становить 19782,00 грн., а також судовий збір в сумі 10473,15 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 26.05.2006 року між АКБ «Банк Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0017/06/00-N, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредитні кошти для придбання нерухомості в сумі 183108,00 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 25.05.2016 року. Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, та відповідно надав відповідачу зазначену в договорі суму кредиту. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з повернення кредиту, ПАТ «Банк Форум» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва та рішенням суду від 23.09.2014 року із відповідача на користь банку було стягнуто заборгованість в сумі 43135,19 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.07.2014 року склало 508326,74 грн. Зазначене рішення суду набрало законної сили та відповідачем було виконано шляхом перерахування 30.06.2015 року коштів банку. В той же час, як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що сплата заборгованості відповідачем здійснювалася у гривні, а не в доларах США, у відповідача виникла заборгованість за курсовою різницею, яка складає суму в розмірі 18566,68 доларів США, що еквівалентно 521115,14 грн. та відповідачем не було сплачено пеню в розмірі 677,94 доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 19027,89 грн., а всього, на думку позивача, збитки з курсової різниці завдані позивачу складають суму в розмірі 540143,04 грн., які підлягають стягненню із відповідача. Крім того, за період із 08.07.2014 р. по 30.06.2015 р. позивачем нараховано проценти за користування кредитними коштами в розмірі 4926,92 доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 138284,96 грн., а також три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 704,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 29.12.2017 року становить 19782,00 грн. З огляду на наведене, а також у зв`язку із завданням банку збитків, представник позивача вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав із даним позовом.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 18.05.2018 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

27.11.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача вказувала на відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки, зокрема, курсова різниця жодним чином не може бути упущеною вигодою, та коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвело до позбавлення банку можливості отримати прибуток. Крім того, відповідач вказує, що борг було сплачено відповідачем 12.05.2015 року, а не 30.06.2015 року, як вказує позивач. Останній використав своє право вимоги на дострокове повернення всієї суми кредиту, а тому з моменту направлення відповідачу вимоги про дострокове повернення заборгованості 29.05.2014 року, позивач втратив право на нарахування процентів за ст. 1048 ЦК України, а відтак вимоги в частині стягнення процентів та трьох відсотків річних також не заслуговують на увагу та є безпідставними.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.12.2018 року, справу було передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

08.01.2019 року справа надійшла до канцелярії Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 23.01.2019 року, справу було прийнято до провадження та призначено в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07.10.2019 року, у справі було замінено позивача на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста».

В зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 19.06.2020 року № 418, справу було повторно автоматично розподілено та визначено головуючого суддю Чередніченко Н.П.

В ході проведення підготовчого судового засідання позивача ТОВ «Фінансова компанія «Веста» було замінено на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.09.2020 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що 26.05.2006 року між АКБ «Банк Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0017/06/00-N, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредитні кошти для придбання нерухомості в сумі 183108,00 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 25.05.2016 року.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, та відповідно надав відповідачу зазначену в договорі суму кредиту, що не заперечувалось стороною відповідача в ході розгляду справи.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до умов кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором, а також, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або поручителем зобов`язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов`язань.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з повернення кредиту, ПАТ «Банк Форум» звернувся до суду за захистом своїх прав, та заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2014 року у справі № 755/19033/14-ц, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено, та стягнуто солідарно із відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 43135,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату здійснення розрахунку було еквівалентно 508326,74 грн. та стягнуто пеню в сумі 7989,19 грн., а всього суму в розмірі 516315,93 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.01.2015 року, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2014 року було залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказів на підтвердження звернення зазначеного рішення суду до примусового виконання матеріали справи не містять, та судом встановлено, що ОСОБА_1 в рахунок добровільного виконання рішення суду 12.05.2015 року були внесені кошти в сумі 516315,93 грн.

Суд вважає за необхідне вказати на те, що рішенням суду, яке набрало законної сили, визначено суму зобов`язань відповідача за кредитним договором у повному обсязі з урахуванням як простроченої, так і поточної заборгованості, а також штрафних санкцій, а також відповідачем воно виконано у повному обсязі.

Крім того, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 р. по справі № 564/2199/15-ц, згідно якої після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припиняє свою дію, а позивач втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, а тому доводи відповідача в цій частині є слушними.

Суд вважає, що свої зобов`язання за кредитним договором відповідач виконала в повному обсязі, шляхом добровільного виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Пред`являючи позов, сторона позивача вказує про те, що сплата заборгованості відповідачем здійснювалася у гривні, а не в доларах США, а тому позивачу завдано збитки, та у відповідача виникла заборгованість за курсовою різницею, яка складає суму в розмірі 18566,68 доларів США, що еквівалентно 521115,14 грн. та відповідачем не було сплачено пеню в розмірі 677,94 доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 19027,89 грн., а всього, на думку позивача, збитки з курсової різниці завдані позивачу складають суму в розмірі 540143,04 грн., які підлягають стягненню із відповідача.

Крім того, в обґрунтування позову вказано, що за період із 08.07.2014 р. по 30.06.2015 р. позивачем нараховано проценти за користування кредитними коштами в розмірі 4926,92 доларів США, що еквівалентно сумі в розмірі 138284,96 грн., а також три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 704,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 29.12.2017 року становить 19782,00 грн., які також підлягають стягненню із відповідача.

Сторона відповідача заперечуючи проти позовних вимог вказувала на відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки, зокрема, курсова різниця жодним чином не може бути упущеною вигодою, та коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвело до позбавлення банку можливості отримати прибуток.

Крім того, відповідач вказує, що борг було сплачено відповідачем 12.05.2015 року, а не 30.06.2015 року, як вказує позивач, та останній використав своє право вимоги на дострокове повернення всієї суми кредиту, а тому з моменту направлення відповідачу вимоги про дострокове повернення заборгованості 29.05.2014 року, позивач втратив право на нарахування процентів за ст. 1048 ЦК України.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що вимога позивача про стягнення збитків, завданих курсовою різницею є необґрунтованою, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов`язку боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, відшкодувати кредитору суму курсової різниці боргового зобов`язання в іноземній валюті.

Так, відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищення або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ст.ст. 611, 623 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: порушення зобов`язання, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Правові підстави для здійснення нарахування саме курсової різниці після стягнення заборгованості за рішенням суду відсутні, оскільки позивач не надав належних доказів того, що діями відповідача щодо неповернення позичених у доларах США, але стягнутих за рішенням суду в еквіваленті до національної валюти коштів, завдано збитки в розумінні ст. 22 ЦК України, а тому правові підстави для здійснення нарахування саме курсової різниці після стягнення заборгованості за рішенням суду відсутні.

Слід звенути увагу сторони позивача на те, що заявлена до стягнення сума збитків, яка виникла в результаті девальвації національної валюти - гривні, не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що вимоги позивача про стягнення збитків, завданих курсовою різницею, в ході розгляду справи не знайшли свого об`єктивного підтвердження, такі вимоги не грунтуються на вимогах закону, та стороною позивача не доведено обґрунтування позову в частині завдання збитків, пов`язаних із курсовою різницею, зокрема, щодо неправомірності поведінки відповідача, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, а відтак в задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити.

Крім того, враховуючи те, що суд не знайшов законних підстав для задоволення вимоги про стягнення збитків, завданих курсовою різницею, а позовні вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 4926,92 доларів США, та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 704,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 29.12.2017 року становить 19782,00 грн., - є похідними від первісної вимоги, а відтак в задоволенні зазначених вимог слід також відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 12, 19, 42, 81, 89, 141, 263, 265, 274,279, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення курсової різниці, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем по факично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Голосіївський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Н.П. Чередніченко