Рішення № 91816331, 04.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 серпня 2020 року №826/11887/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (далі - позивач, ПАТ "КССРЗ") до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.05.2018 р. №0731140304, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Земельний податок з юридичних осіб" на суму 16057241,75 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 10704827,83 грн., та за штрафними санкціями на суму 5352413,92 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.05.2018 р. №0727140304, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" на суму 83600,15 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 55733,43 грн., та за штрафними санкціями на суму 27866,72 грн. (далі - оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Ухвалою суду від 01.08.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі №826/11887/18 (далі - справа), розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а ухвалою суду від 16.10.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

При цьому, ухвалою суду від 06.06.2019 р. витребувано у позивача належним чином засвідчену копію та оригінал витягу (для огляду у судовому засіданні) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності права власності індексний номер 21671020 від 15.05.2014 щодо об`єкту нерухомого майна ПАТ "КССРЗ".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідачем у період із 15.03.2018 р. по 04.04.2018 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "КССРЗ" з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.07.2016 р. по 31.12.2017 р., єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2017 р., за результатами якої складено акт перевірки №143/1-26-15-14-03-01/03149949 від 12.04.2018 р. (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.5.1 п. 266.5, пп. 266.9.1 п. 266.9 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податкового зобов`язання за період з 01.07.2016 р. по 31.12.2017 р. по податку на нерухоме майну, відмінне від земельної ділянки, в загальній сумі 55733,43 грн.;

- ст. 286, п. 289.2 ст. 289 ПК України, пп. 5.6 п. 5 рішення Київської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" від 23.06.2011 р. №242/5629 із змінами та доповненнями (до 23.02.2017) та пп. 5.4 п. 5 рішення Київської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" від 23.06.2011 р. №242/5629 із змінами та доповненнями (з 23.02.2017) по земельному податку в сумі 10704827,83 грн. до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

На підставі Акту перевірки 14.05.2018 р. відповідачем у відношенні позивача прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

1) №0731140304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 16057241,75 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 10704827,83 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5352413,92 грн.;

2) №0727140304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 83600,15 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 55733,43 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 27866,72 грн.;

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За визначеннями пп.пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу ХІІ цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно зі ст. 270 ПК України, об`єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За змістом п. 287.7 ст. 287 ПК України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Отже, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Пунктом 271.1 ст. 271 ПК України встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 271.2 ст. 271.2 ПК України, рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з п. 274.1 ст. 274 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Водночас, відповідно до внесених Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" змін, зокрема, в частині плати за землю, з 01.01.2015 визначено, що плата за землю належить до місцевих податків та зборів та є складовою частиною податку на нерухоме майно (статті 10, 265 ПК).

Згідно з п. 284.1 статті 284 ПК України, органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Так, Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629", яким затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі - Положення).

Відповідно до п. 5.1. Положення, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.05.2018 р. №0731140304, відповідачем застосовано ставку податку, визначену у п. 5.6 Положення (в редакції до 23.02.2017 р.) та п. 5.4 Положення (в редакції з 23.02.2017 р.), згідно з якими, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктом 5.3 (пунктами 5.3 - 5.5) цього Положення.

Водночас, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у справі №826/10434/16, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 "Положення про плату за землю в місті Києві", яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629".

Суди у цій справі наголосили, що ПК України не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

Таким чином, застосувавши п. 5.6 Положення (в редакції до 23.02.2017 р.) та п. 5.4 Положення (в редакції з 23.02.2017 р.) відповідачем фактично порушено вимоги нормативного акту вищої юридичної сили - ПК України, пунктом 10.4 статті 10 якого забороняється встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом.

Беручи до уваги викладене, п. 5.6 Положення (в редакції до 23.02.2017 р.) та п. 5.4 Положення (в редакції з 23.02.2017 р.) не могли бути застосовані до спірних правовідносин як такі, що не відповідають закону України (ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)), а тому застосуванню підлягав загальний пункт 5.1 Положення, яким встановлено ставку податку у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про протиправність та наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.05.2018 р. №0731140304.

За подібних правовідносин при застосуванні контролюючим органом неправильної ставки податку Верховний Суд ухвалив постанову від 06.02.2018 у справі №826/15139/16, у якій підтримав висновок судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 14.05.2018 р. №0727140304 суд зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 р. у справі №910/23627/16 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "КССРЗ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Так, відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст.19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або знання його банкрутом" від 14.05.1992 р. №2343-XII (далі - Закон №2343-XII), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

- забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

- не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Суд звертає увагу, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.05.2018 №0727140304, яким нараховано податкове зобов`язання на суму 55733,43 грн. за період з 01.07.2016 р. по 31.12.2017 р. та нараховані штрафні санкції на суму 27866,72 грн., прийнято відповідачем у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів позивача, протягом дії якого зупиняється виконання позивачем грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня ведення мораторію, а також не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються штрафні фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань.

Крім того, суд звертає увагу, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 14.05.2018 №0727140304 визначено позивачу податкове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносно майна (їдальня УПМ загальною площею 429,8 кв. м., за адресою: м. Київ, Подільський район вул. Набережно-Лугова, буд. 8; магазин УПМ загальною площею 312,0 кв. м., за адресою: м. Київ, Подільський район вул. Набережно-Лугова, буд. 8; прохідна УПМ загальною площею 72,1 кв. м., за адресою: м. Київ, Подільський район вул. Набережно-Лугова, буд. 8), наявність якого у позивача останнім заперечувалось, а відповідачем, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано належних доказів.

Водночас, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

Однак, в даному випадку частину оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.05.2018 №0727140304, яку суд вважає протиправною, виокремити неможливо, а тому таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню повністю.

Отже, виходячи із меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з`ясовані обставини, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідачем прийняті протиправно, а тому, як наслідок, вони підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 242112,63 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8; код ЄДРПОУ 03149949) до Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 14.05.2018 р. №0731140304 та №0727140304.

3. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" сплачений ним судовий збір у розмірі 242112,63 грн. (двісті сорок дві тисячі сто дванадцять гривень шістдесят три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко