Рішення № 91811666, 28.09.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/3366/20

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2020 рокум. Хмельницький Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Після усунення недоліків позову, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом від 11.07.2020 в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Державної Міграційної Служби України № 232-10 від 18.06.2020; 2) зобов`язати Державну Міграційну Службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно його заяви.

Позовні вимоги обгрунтовує Конституцією України, Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенцією про статус біженців 1951 року, інформацією з інтернету та наданими доказами. Вважає, що відповідач застосував незрозумілі оціночні судження що позивач не має підстав просити статусу біженця, тому рішення Державної міграційної служби України № 232-10 від 18.06.2020 про відмову йому у визнанні біженця або особою, яка потребує додаткового захисту є незаконним, порушує права позивача та підлягає скасуванню (арк. спр. 46-53).

Відповідно до ухвали від 15.07.2020, суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та витребував докази (арк. спр. 87).

05.08.2020 до суду поступив Відзив на позов від 31.07.2020 в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що позивач народився у м. Хан-Юніс, Сектор Газа, Палестина. Рідна мова - арабська, вільно володіє російською та українською. Освіта - загальна середня, відповідно до копії та нотаріально засвіченого перекладу атестату №32144141 про загальну середню освіту закінчив середню школу « Харун Алшарид » в м. Хан-Юніс, Сектор Гази. Він є особою без громадянства (Палестина), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дані про особу встановлено на підставі двох паспортів для виїзду за кордон: № НОМЕР_1 , виданого 28.08.2013 р. Міністерством Внутрішніх справ Палестини в м. Рамаллах дійсний до 27.08.2018 та №4596364, виданого 31.10.2018 Міністерством Внутрішніх справ Палестини в м. Рамаллах, дійсний до 30.10.2023, отриманого в Посольстві Палестинської Національної Автономії в місті Києві; посвідчення водія № НОМЕР_2 виданого 24.12.2015 регіональним сервісним центром МВС в Хмельницькій області, дійсне до 24.12.2045; копії та нотаріально засвідченого перекладу свідоцтва про народження № НОМЕР_3 . За релігійними переконаннями - мусульманин, за національністю - араб. Сімейний стан - не одружений. Не військовозобов`язаний, до лав армії не призивався. Зі слів позивача, близькі родичі проживають в Палестині, Сектор Гази, м. Хан-Юніс, зокрема: мати - ОСОБА_3 , 1972 р.н., домогосподарка, займається репетиторством на дому; батько - ОСОБА_4 , 1962 р.н., пенсіонер, працював начальником безпеки в лікарні; брат - ОСОБА_5 , 1990 р.н., проживає в АДРЕСА_1 , працює на молочному заводі; брат - ОСОБА_6 , 1992 р.н.; сестра - ОСОБА_7 , 2000 р.н., навчається в Сектор Гази на медсестру; сестра - ОСОБА_8 , 2009 р.н., навчається в школі в 6-му класі. До виїзду із своєї країни позивач проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

06.11.2013 позивач прибув в Україну легально повітряним шляхом, транзитом через Єгипет і Туреччину, по студентській візі № НОМЕР_10 з метою навчання.

З 07.11.2013 року по травень 2014 року навчався на підготовчому факультеті для іноземних громадян в Черкаському державному технологічному університеті, про що свідчить копія свідоцтва НОМЕР_4 .

04.12.2013 УДМС України в Черкаській області був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_5 терміном дії до 30.08.2014 Однак, зі слів заявника «після підготовчих курсів закінчилась посвідка не встиг в університет поступити, поїхав додому відкрив нову візу...» - протокол співбесіди від 22.01.2020.

30.09.2014 ОСОБА_1 виїхав з України та повернувся в Палестину.

15.11.2014 відкрив візу ЖУ01834423 та 24.12.2014 транзитом через Єгипет і Туреччину, повітряним шляхом знову прибув в Україну в аеропорт «Бориспіль» м. Київ.

Відповідно до листа - запиту УДМС України в Хмельницькій області за №6801.3/1067-20 від 16.01.2020 з УДМС України в Івано-Франківській області надійшла відповідь за №2601.5.2/2074-20 від 06.02.2020, про те, що позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_6 від 12.01.2015 терміном дії до 15.10.2015 року, з метою навчання. Однак, 22.07.2015 до УДМС України в Івано-Франківській області надійшло клопотання з Івано-Франківського національного медичного університету про відрахування даного громадянина з числа студентів від 17.07.2015. Позивач про цей факт не повідомив, а в протоколі додаткової співбесіди від 11.03.2020 на запитання «чому Ви не повідомили що навчалися в даному навчальному закладі?» - надав відповідь: «Якщо чесно то я забув, я там навчався на підготовчому курсі». Стверджував, що 24.12.2014, коли вдруге прибув в Україну, одразу приїхав в місто Хмельницький до свого двоюрідного брата ОСОБА_9 та увесь час проживав в м. Хмельницькому.

30.07.2015 ОСОБА_1 одружився з громадянкою України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 , виданого Хмельницьким міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Хмельницькій області з актовим записом №1383.

Відповідно до листа відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Хмельницькій області за №6801.3/2671-20 від 06.02.2020, заявник 12.08.2015 був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_8 терміном дії до 11.08.2016р., яку було продовжено до 20.07.2017. Після закінчення вказаного строку ОСОБА_1 із заявою про продовження терміну перебування на території України до підрозділів УДМС України в Хмельницькій області не звертався.

25.05.2017 шлюб між ОБГ ( ОСОБА_11 та громадянкою України ОСОБА_10 було розірвано на підставі рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області №6864375/17, яке набрало законної сили 11.07.2017.

15.08.2017 за ухилення від виїзду з України після дозволеного терміну перебування, порушення ст.9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та ОБГ» на ОСОБА_1 Хмельницьким МВ УДМС України в Хмельницькій області було складено протокол про адміністративне правопорушення ПРМХМ №023354 передбачене ч.1 ст.203 КУпАП та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу 510 грн. Одночасно, Хмельницьким МВ УДМС України в Хмельницькій області 15.08.2017 було прийнято рішення №17 про примусове повернення за межі України. Заявника було зобов`язано покинути територію України в термін до 09.09.2017. Проте, ОСОБА_1 без поважних на те причин, дане рішення не виконав та, порушуючи законодавство, ухилився від виїзду з України.

04.04.2018 в ході проведення профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері під умовною назвою «Мігрант» співробітниками Хмельницького відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області було виявлено ОБГ (Палестина) ОСОБА_1 , який перебував на території України без наявних законних підстав.

25.04.2018 УДМС України в Хмельницькій області в особі Хмельницького МВ УДМС України в Хмельницькій області подано адміністративний позов в Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області про затримання з метою примусового видворення за межі України ОБГ (Палестина) ОСОБА_1 . Однак, під час судового засідання у справі №686/9012/18, згідно рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, ОСОБА_1 заявив, що «не може залишити територію України, оскільки йому не відкривають візу, в його країні кордони закриті і йде війна, ведуться бойові дії, що небезпечно для його життя. Він бажав навчатись в Україні та оформити необхідні документи». Суд прийняв рішення на користь заявника та відмовив в задоволенні позову УДМС України в Хмельницькій області в особі Хмельницького МВ УДМС України в Хмельницькій області.

11.07.2018 ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі №686/9012/18 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою УДМС України в Хмельницькій області в особі Хмельницького MB УДМС України в Хмельницькій області.

14.01.2020 Хмельницьким РВ УДМС України в Хмельницькій області, відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно ОБГ (Палестини) Абушавіш Хайсам Р.М. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХМ №000218. Відповідно до постанови серії ПН МХМ №000218 про накладання адміністративного стягнення, заявник сплатив штраф у розмірі 1700 грн. (квитанція №53617962 від 14.01.2020).

16.01.2020 ОБГ (Палестини) ОСОБА_1 звернувся до УДМС України в Хмельницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та був документований довідкою про звернення за захистом в Україні №0000947 з терміном дії до 05.08.2020.

На момент подання заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебував нелегально в Україні. Позивач проживає у найманому житлі за адресою: АДРЕСА_3 .

Зі слів позивача, з моменту переїзду в м. Хмельницький з 2014 року він не працював, а жив за рахунок коштів, які надсилали йому близькі родичі. З 28.02.2020 по теперішній час працює завідувачем складу тканин, складського господарства ТОВ «T-Стиль», про що свідчить надана заявником довідка №03/2766 від 06.03.2020.

Позивач стверджує, що на даний час проживає в цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суперечливі та різні за змістом пояснення заявника стосовно даних обставин дають серйозні підстави вважати їх непереконливими. Також, з урахуванням встановленого, вважає, що основною метою заявника є легалізувати своє перебування на території України (арк. спр. 91-95).

З`ясувавши обставини на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог так і заперечень, оцінивши надані учасниками докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне

Закон України від 08.07.2011, № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI), визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону N3671-VI, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону N3671-VI, додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону N3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч.2 ст. 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 01 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).

Статтею 6 Закону N3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з ч.1 ст. 7 Закону N 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону N 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною четвертою ст. 8 Закону N 3671-VI визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону N 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону N 3671-VI, у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Згідно пункту 5 статті 4 Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 N 8043/04/ЄС заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Пункти 45, 66 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, (видання 1992 року; далі - Настанови) передбачає, що особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатись біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з пунктами 99-100 Настанов установлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах щодо видання національного паспорту, продовжити термін його дії, відмовити в дозволі повернутися на свою територію. Указані факти можливо розцінювати як відмову в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни свого громадянського походження. Його значення розкривається фразою "унаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатися захистом свої країни, таке бажання, як правило, несумісне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "у силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". Викладене є підтвердженням того, що держава, громадянином якої він є, забезпечує його права як громадянина, а позивач користується захистом органів офіційної влади країни, громадянином якої він є, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності та не потребує міжнародного захисту і не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, у першу чергу, самим заявником і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Настанов).

Згідно з Анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.01.2010 заявник - позивач причиною виїзду з країни постійного проживання вказує навчання для чого має намір отримати документи щоб закінчити навчання, створити в Україні сім`ю, тому що на батьківщині не має умов для проживання через війну (арк. спр. 97-99).

Відповідно до Висновку щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.02.2020, головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Новіцька О.С. вважає за доцільне прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 (арк. спр. 115).

Згідно з наказом №20 від 05.02.2020 вирішено прийняти до оформлення документи для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особи без громадянства ОСОБА_1 (арк. спр. 116).

Листом Управління державної міграційної служби України в Черкаській області №7101.3/4551-20 від 19.02.2020 стверджено, що ОСОБА_1 документувався посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_5 від 04.12.2013 для навчання (арк. спр. 117).

Відповідно до листа Управління державної міграційної служби України в Хмельницькій області за 6801.4/2845-20 від 07.02.2020, ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання Україні НОМЕР_8 від 12.08.2015 з терміном дії до 11.08.2016, який був продовжений до 20.07.2017 (арк. спр. 118).

Отже, позивач отримував в 2013 та 2015-2017 роках посвідки на тимчасове проживання Україні, термін останньої якої закінчився - 20.07.2017.

11.03.2020 із ОСОБА_1 було проведено додаткову співбесіду про що вкладено протокол (арк. спр. 119-122).

Згідно Висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОБГ (Палестина) ОСОБА_1 заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необгрунтованою та має ознаки зловживання процедурою надання притулку в Україні (за для легалізації), а відповідно не має підстав для набуття заявником статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тому головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Олена Новіцька та начальник відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Валентина Возовик вважають за доцільне прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОБГ (Палестина) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 129-140).

Рішенням про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №232-20 від 18.06.2020 за підписом директора департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Петра Синявського вирішено відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_14 (арк. спр.144), і про це його повідомлено (арк. спр. 145-156).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже суб`єкт владних повноважень не порушив порядку вирішення заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняв рішення згідно Закону N 3671-VI, і не порушив прав ОСОБА_14 . Сам факт складної політичної ситуації на батьківщині заявника за відсутності будь-яких реальних доказів можливості стати жертвою переслідування у Палестині за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних поглядів, належністю до певної соціальної групи позивач не надав відповідачу і цього не встановив суд. При цьому, також потрібно враховувати, що позивач обізнаний з правилами перебування в України, так як двічі отримував в 2013 та 2015 роках посвідки на тимчасове проживання Україні, і має виданий 31.10.2018 та дійсний до 30.10.2023 паспорт Палестини (арк. спр. 101). Суд вважає правильним висновок відповідача про те, що ОСОБА_1 фактично має намір незаконно легалізувати своє перебування в Україні після 20.07.2017. Щодо інформації по країні походження (Палестина), вона сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулися з такою заявою, або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулася за захистом. Крім цього, суд звертає увагу на те, що Настановами надано загальний аналіз змісту поняття "цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона - це психічний стан, який пов`язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб`єктивної оцінки ситуації, що склалася, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Тобто, Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №232-20 від 18.06.2020 є правомірним і законним, оскільки у позивача відсутні підстави, передбачені для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які встановлені пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI, тому позов не задовольняється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Судові витрати, які визначені ст.132 КАС України і підлягають розподілу, відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28 вересня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_9 ) Відповідач:Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001 , код ЄДРПОУ - 37508470)

Головуючий суддя А.І. Петричкович