Рішення № 91810684, 23.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2673/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

від позивача Каверін С.М.,

від відповідача Хиря В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) через представника - адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, з позовною заявою до Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) (далі - відповідач, ЛПЗ ВЧ2144), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року та у травні 2017 роках, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також, підйомної допомоги у березні 2016 року, передбаченої ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2016 року та у травні 2017 року, а також, підйомну допомогу у березні 2016 року в розмірі 3954,82 грн. з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2018 роки загальним терміном 37 календарних дні;

- стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013 - 2018 роки загальним терміном 37 календарні днів у сумі 10581,63 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 28.07.2015 по 29.10.2015 та з 20.02.2016 по 25.05.2018;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 28.07.2015 по 29.10.2015 відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 20.02.2016 по 25.05.2018 відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 в редакції з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» взявши при обрахунку індекс споживчих цін наростаючим підсумком наступний місяць законодавчо встановленого (підвищеного) посадового окладу із лютого включно 2008 року.

В обґрунтування позову зазначено, що після звільнення позивача та виключення його із списків особового складу та усіх видів забезпечення ЛПЗ, з отриманих документів щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 з`ясував, що при проходженні та звільненні з військової служби йому виплачувалося грошове забезпечення у розмірі меншому, ніж законодавчо визначений.

Зокрема позивач з`ясував, що до складу грошового забезпечення, з якого йому здійснено обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення, яку виплачено у квітні 2016 року та у травні 2017 року, а також підйомної допомоги у березні 2016 року не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», яку ОСОБА_1 отримував щомісячно з 01.01.2016 по березень 2018 року. Не включення такої допомоги є протиправним. Зауважив, що картки грошового забезпечення за 2016 рік слідує, що така щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу з січня 2016 року по березень 2018 року, тобто мала постійний характер.

Крім того, при звільненні позивача йому не виплачено компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» від 01.08.2012 за 2013-2018 роки загальним терміном 37 календарних днів.

Також відповідач протиправно не здійснював нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за періоди з 28.07.2015 по 29.10.2015 та з 20.02.2016 до дати звільнення з військової служби. При цьому позивач вважає за доцільне при обрахунку брати до уваги індекс споживчих цін наростаючим підсумком наступний місяць законодавчо встановленого (підвищеного) посадового окладу із лютого включно 2008 року.

Оскільки вказане мало наслідком виплату менших, ніж належало сум та порушує права позивача, він звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 10.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

06.05.2020 за вх. №23003 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву /а.с.64-71/.

Відповідач зазначив, що на виконання п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та з метою впорядкування виплати щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України наказом Міністерства внутрішніх справ №73 від 02.02.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за №217/28347 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Пунктом 8 Інструкції встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Відповідна щомісячна додаткова грошова винагорода немає фіксованого розміру та залежить від видатків на грошове забезпечення, а Інструкцією визначено лише її граничний розмір (підп. 2 п. 2).

З позиції відповідача, за аналізом чинного законодавства з відповідного питання винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зазначив, що винагорода має окремий, особливий і разовий характер виплати, оскільки виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у Постанові і тоді коли наявні грошові ресурси для її виплати, є доповненням до грошового забезпечення та не має конкретного розміру.

Стосовно компенсації при звільненні невикористаної додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначив, що позивач вже звертався до суду щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та отримав відповідну компенсацію за період з 2015-2018 роки.

Відповідач вважає, що норми вказаного вище закону обмежують та припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Також безпідставною відповідач вважає вимогу щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, як і визначення базовим місяцем для її обчислення лютий 2008 року. Зауважив, що до компетенції суду не входить повноваження визначення конкретних сум індексації, що є виключним повноваженням відповідача.

Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

25.05.2020 за вх. №26054 від позивача надійшла відповідь на відзив /а.с.86-91/. Позивач зазначив, що вимоги позовної заяви стосовно протиправної виплати одноразових видів грошового забезпечення без врахування щомісячної винагороди то такі ґрунтуються на висновках щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Чинним законодавством передбачене єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до якого враховуються і пенсійні виплати і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні (одноразові виплати військовослужбовцям - аналогічно і допомога на оздоровлення, підйомна допомога).

Також позивач стверджує, що оскільки додаткові відпустки регламентовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є різними пільгами, гарантіями та компенсаціями, то з врахуванням змін, внесених в законодавство на підвищення соціального захисту вказаної категорії громадян у 2015 році, обмеження прав військовослужбовців на отримання грошової компенсації при звільненні за невикористані під час особливого періоду дні цих відпусток, виплачуючи таку компенсацію у вибірковий спосіб, є безпідставним.

Крім цього зазначив, що індексація заробітної плати є складовою грошового забезпечення і за умови її невиплати така має бути компенсована при звільненні. Не визначаючи та не виплачуючи заборгованість з індексації грошового забезпечення, не надаючи розрахунків заборгованості, відповідач хибним уявленням про дискреційні повноваження створює для себе передумови для настання несприятливих фінансових санкцій. Повторно наголосив про визначення базовим місяцем для обчислення індексації січень 2008 року.

03.06.2020 за вх. №27957 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив /а.с.103-106/. Зокрема зауважив, що ЛПЗ (ВЧ2144) діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вважає позов таким, що задоволенню не підлягає.

05.08.2020 за вх. №38828 від позивача надійшли додаткові пояснення /а.с.133-138/. Зокрема зауважив, що заперечення відповідача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та спростовується доводами позивача повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з`ясував підстави позову, відзиву, відповіді на відзив, заперечень та додаткових пояснень, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи, та, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 згідно з посвідченням Західного регіонального управління Державної прикордонної служби серії НОМЕР_1 від 16.04.2015 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Згідно з витягом з наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України №79-ос від 04.04.2018 припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби «Белз» ІІІ категорії (тип В), в запас на підставі п. «Б» (за станом здоров`я) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України №136-ос від 25.05.2018 «По особовому складу» виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби «Белз» ІІІ категорії (тип В), в запас на підставі п. «Б» (за станом здоров`я) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 25.05.2018.

Зі змісту довідки ВЧ 2144 від 30.04.2020 №12/144 про надання/ненадання ОСОБА_1 додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 за 2013-2018 роки або грошової компенсації при виключенні зі списків частини за вказану відпустку та вказаний період (із зазначенням сум до виплати у разі нарахування), позивач проходив військову службу у ЛПЗ:

- з 06.04.2009 по 16.01.2015 на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії відділу прикордонної служби „Белз" ІІІ категорії (тип В). У вказаний період надано щорічну додаткову відпустку згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 за 2012 рік тривалістю 7 календарних днів (30.10.2013 - 06.11.2013), за 2013 така не надавалась у зв`язку з невиконанням позивачем рапорту , з 2014 року у зв`язку з настанням особливого періоду надання відпусток припинено;

- з 28.07.2015 по 29.10.2015 на посаді начальника 1 відділення інспекторів прикордонної служби 2 прикордонної застави оперативно-бойової комендатури „Львів - 1", у зв`язку з настанням особливого періоду надання зазначеного виду відпусток призупинено;

- з 22.06.2016 по 22.05.2018 на посаді інспектора прикордонної служби „Белз" ІІІ категорії (тип В), у зв`язку з настанням особливого періоду надання зазначеного виду відпусток призупинено.

Позивач вважаючи, що відповідачем стосовно нього допущено протиправну бездіяльність, з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV, в редакції чинній на час звільнення позивача із служби, встановлено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з ч. 3 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Відповідно до пункту 1 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

При переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується: 1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби (п. 3 ст. 9-1 Закону №2011-XII).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 №73 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність з 09.11.2018), затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, (далі - Інструкція №73) відповідно до п. 2 якої виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з п. 5 Інструкції №73 виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами (але не раніше дня видання наказу про призначення), і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних начальників (командирів)).

Відповідно до п. 6 Інструкції №73 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.

Пунктом 8 Інструкції №73 передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Таким чином, враховуючи положення Інструкції №73 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), суд дійшов висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям Державної прикордонної служби України не включається до складу місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової допомоги на оздоровлення, має непостійний характер, виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення та немає фіксованого розміру.

З огляду на викладене, вимоги про визнання протиправними дій Львівського прикордонного загону в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року та у травні 2017 роках, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також, підйомної допомоги у березні 2016 року, передбаченої ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 не підлягають задоволенню.

Така правова позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 01.03.2018 у справі №761/17387/17 (К/9901/2181/17).

З огляду на викладене не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога щодо стягнення з Львівського прикордонного загону на користь ОСОБА_1 недоплаченої допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року та у травні 2017 року, а також, підйомну допомогу у березні 2016 року в розмірі 3954,82 грн. з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Щодо невиплати компенсації при звільненні за невикористану додаткову відпустку.

Судом встановлено, що Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №380/976/20 позов ОСОБА_1 до ЛПЗ (ВЧ 2144) задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу у зв`язку із звільненням з військової служби на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 22.05.2018 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 днів; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки загальним терміном 56 календарних днів у сумі 16015,44 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки із розрахунку 281,14 грн. в день із 11.09.2018 по 03.03.2020 (день винесення рішення); в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2020 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №380/976/20 скасовано в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки із розрахунку 281,14 грн в день із 11.09.2018 по 03.03.2020 (день винесення рішення), та ухвалено в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково та стягнуто з Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.05.2018 по день фактичного розрахунку 30.03.2020 в розмірі 16746 (шістнадцять тисяч сімсот сорок шість) грн. 89 коп. (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів).

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №380/976/20 залишене без змін.

Згідно з довідкою ВЧ 2144 №237 від 31.03.2020 ОСОБА_1 30.03.2020 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в сумі 16746,89 грн., за період з 2015 по 2018 роки тривалістю 56 календарних днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено Перелік військових посад виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, Державної прикордонної служби, а також Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природніми, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до додатку 4 Переліку військових посад Дерприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою КМ України №702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони кордону органів Держприкордонслужби на посаді начальника відділення інспекторів прикордонної служби встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Позивач у поданому позові вказує, що відповідачем не здійснено виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період служби з 2013 по 2018 роки загальним терміном 37 календарних днів в сумі 10581,63 грн.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до абз. 3 ч. 4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Враховуючи те, що згідно з цією нормою військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, суд вважає, що і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою.

Слід зауважити, що якщо надання відпусток як учаснику бойових дій було призупинено і позивач під час проходження військової служби не міг її використати, то надання додаткових відпусток, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не було призупинено, а отже позивач міг використати таку відпустку, однак цим правом не скористався.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині, що стосується нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).

За визначенням, наведеним в ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Стаття 4 Закону №1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Зокрема індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ч. 1 ст. 9 Закону №1282-XII).

Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до п. 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).

Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник (пункт 10-2 Поряку № 1078).

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому військовослужбовця призначено на посаду, є базовим місяцем для нарахування індексації.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Верховний Суд у постановах від 19.06.2019 (справа № 825/1987/17), від 20.11.2019 (справа № 620/1892/19), від 05.02.2020 (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

З огляду на викладене індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Судом зі змісту довідки про нараховану та виплачену іедексацію грошових доходів населення за період з 2915 по 2018 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася /а.с.40/

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що у період з 28.07.2015 по 29.10.2015 та з 20.02.2016 по 2.05.2018 відповідач протиправно, за відсутності для цього правових підстав не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення, а тому доводи позивача в цій частині є обґрунтованими та підставними, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи доказами та ґрунтуються на вимогах чинних нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини.

Враховуючи те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, враховуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у вказані вище періоди, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Суд також залишає поза увагою покликання на визначення базового місяця та аргументації позивачем його конкретної позицій, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача саме при нарахуванні таких сум, а тому доводи позивача в цій частині є передчасними, оскільки індексацію грошового забезпечення відповідачем ще не нараховано.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже, не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 28.07.2015 по 29.10.2015 та з 20.02.2016 по 25.05.2018.

3. Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; ЄДРПОУ 14321653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період із 28.07.2015 по 29.10.2015.

4. Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) 79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; ЄДРПОУ 14321653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період із 20.02.2016 по 25.05.2018.

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2020.

Суддя Кравців О.Р.